Постанова
Іменем України
22 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 703/4219/16-ц
провадження № 61-26643св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне підприємство «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2017 року у складі судді Васильківської Т. В. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «ВодГео» виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області (далі - КП «ВодГео»), про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що наказом директора КП «ВодГео» від 10 вересня 2012 року №13 к його було прийнято на посаду начальника відділу договірного абонентського відділу. Остання назва відділу - «відділ збуту», а посада на якій він працював мала назву «начальник відділу збуту». 19 квітня 2016 року позивача було обрано секретарем первинної профспілкової організації даного підприємства, тобто він являється членом виборного органу. З 01 вересня по 07 вересня 2016 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному. 31 жовтня 2016 року пунктом 5 наказу директора КП «ВодГео» № 39-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу збуту у зв'язку із скороченням штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважає, що звільнення відбулося незаконно, відповідачем не дотримано положення частини першої статті 49-2 КЗпП України, оскільки про вивільнення він дізнався тільки 13 жовтня 2016 року на засіданні первинної професійної спілки президії КП «ВодГео».
Згідно штатного розпису по КП «ВодГео», який мав вступити в дію з 01 листопада 2016 року «Відділ збуту» має нову назву «Відділ реалізації послуг та збору доходів». В даному штатному розписі посада начальника цього відділу має назву «Начальник відділу реалізації послуг та збору доходів». З 01 листопада 2016 року на дану посаду прийнято іншу особу, а по новому штатному розпису ця посада або інша позивачу не пропонувалась. Інші працівники «Відділу збуту» були автоматично переведені на новий штатний розпис.
Оскільки з 19 квітня 2016 року і по день звільнення позивача за ініціативою роботодавця, ОСОБА_1 є членом виборного органу первинної профспілкової організації працівників КП «ВодГео» і його звільнення мало бути погоджене в обов'язковому порядку з вищим виборним органом або об'єднанням професійних спілок, яким в місті Сміла є координаційна рада професійних спілок міста Сміла.
Крім цього, позивач у жовтні 2015 року обраний депутатом Смілянської міської ради Черкаської області та на даний час здійснює свої повноваження як депутат, в зв'язку з чим на нього поширюється Закон України «Про статус депутатів місцевих рад».
Оскільки він не був попереджений про звільнення з роботи у порядку, передбаченому частиною третьою статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», вважає своє звільнення незаконним. Крім того, на утриманні позивача перебувають двоє малолітніх дітей, а дружина не працює в зв'язку з доглядом за дитиною до трьох років, тому він мав переважне право на залишення на роботі.
Внаслідок незаконного звільнення з роботи ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 10 000 гривень.
На підставі викладеного просив суд: визнати незаконним пункт 5 наказу директора КП «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області від 31 жовтня 2016 року № 39-к про його звільнення з посади начальника відділу збуту в зв'язку із скороченням штату працівників; поновити його на роботі на посаді начальника відділу збуту КП «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області; стягнути з КП «ВодГео» Смілянської міської ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2016 року до дня поновлення на роботі; стягнути з КП «ВодГео» Смілянської міської ради на його користь компенсацію за заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень;
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що при звільненні ОСОБА_1 не було порушено норми трудового законодавства. При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 було повідомлено про подальше звільнення 01 вересня 2016 року, тобто з порушенням строків передбачених частиною першою статті 49-2 КЗпП України, однак це не може бути підставою для поновлення на роботі.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2017 року залишено без змін.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та спростовуючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначив, що позивач був повідомлений про майбутнє вивільнення у строки, визначені законом.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою в якій просив скасувати рішення Смілянського міськрайоного суду Черкаської області від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року, ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В касаційній скарзі викладені обставини, на які позивач посилався на обґрунтовування позовних вимог та яким суд не дав належної правової оцінки, рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом установлено, що ОСОБА_1 наказом від 10 вересня 2012 року № 13-к, прийнято на посаду начальника договірного абонентського відділу КП «ВодГео» (а. с. 11).
Договірний абонентський відділ КП «ВодГео» неодноразово змінював свою назву, в зв'язку з чим і змінено назву посади - начальник відділу збуту КП «ВодГео».
29 серпня 2016 року директором КП «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області ОСОБА_2 видано наказ № 126-К «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників», відповідно до якого з 01 листопада 2016 року скорочувалися посади та виводилися із штатного розпису на КП «ВодГео», серед яких посада начальника відділу збуту.
Згідно до пунктом 5 наказу директора КП «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області від 31 жовтня 2016 року № 39-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу збуту в зв'язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 частиною першою статі 40 КЗпП України) з 31 жовтня 2016 року.
Згідно штатного розпису КП «ВодГео», який введений в дію з 01 листопада 2016 року, посада начальника відділу збуту - відсутня (а.с.27-30).
За результатами засідання профспілкової президії КП «ВодГео» від 13 жовтня 2016 року, на якому був присутній ОСОБА_1, шляхом голосування, більшістю голосів, було прийнято рішення та надано згоду на розірвання трудового договору між КП «ВодГео» та начальником відділу збуту КП «ВодГео» ОСОБА_1 (а.с.15-16).
20 жовтня 2016 року директор КП «ВодГео» Смілянської міської ради Черкаської області ОСОБА_2 звернувся з листом до координаційної ради профспілок міста Сміла Черкаської області про надання згоди на скорочення начальника відділу збуту ОСОБА_1, який є членом профспілкового комітету КП «ВодГео» (а. с. 43).
Судом встановлено, що згідно з листом від 31 жовтня 2016 року № 30 голови ради Смілянського міського комітету профспілки працівників житлово - комунального господарства, місцевої промисловості побутового обслуговування населення Центрального Комітету профспілки працівників житлово - комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення ОСОБА_3, адресованого директору КП «ВодГео» ОСОБА_2, надана згода на скорочення посади начальника відділу збуту ОСОБА_1 (а. с. 44).
Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Згідно з протоколом засідання профспілкової президії КП «ВодГео» від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було запропоновано посаду слюсар тех./уст. 4 розряду служби водовідведення від якої він відмовився.
Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Суди встановили, що ОСОБА_1 01 вересня 2016 року було повідомлено телефоном, а 02 вересня 2016 року на адресу позивача було направлено повідомлення про наступне скорочення численності працівників КП «ВодГео», відповідно до якого ОСОБА_1 повідомлено про скорочення посади начальника відділу збуту КП «ВодГео» та запропоновані вакантні посади (а. с. 36-38).
Таким чином КП «ВодГео» при вивільненні ОСОБА_1 дотрималось вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги про переважене право залишення на роботі, а також про те, що Смілянська міська рада Черкаської області, депутатом якої є ОСОБА_1, не надавала згоду на вивільнення позивача, необґрунтовані, були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та мотивовано ними відхилені.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило
