Постанова
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 642/1661/19
провадження № 61-4819св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оганезова Олега Автанділовича на постанову Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- скасувати накази Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») № 1029 ЗПОС від 08 жовтня 2018 року та № 285 ОС від 04 грудня 2018 року, що стосуються переведення та звільнення ОСОБА_1 ;
- визнати звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновити його на посаді Керівника групи відділень малих корпоративних клієнтів Відділення ПАТ «ПУМБ» «Регіональний центр Північно-Східний» (далі - Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний»);
- стягнути з ПАТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 13 грудня 2018 року до дня поновлення на роботі, який на день складання позовної заяви становить 93 270,60 грн;
- стягнути з ПАТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 06 квітня 2017 року до 13 грудня 2018 року в розмірі 39 264,87 грн;
- стягнути з ПАТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 34 199,27 грн.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що згідно з наказом від 05 квітня 2017 року його з 06 квітня 2017 року було прийнято в ПАТ «ПУМБ» з випробувальним терміном 3 місяці на посаду керівника групи відділень малих корпоративних клієнтів Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» з посадовим окладом 18 800 грн на місяць.
Згідно з копіями електронних листів відповідач повинен був нараховувати йому наступні розміри заробітної плати: з 06 квітня до 30 червня 2017 року - 18 800 грн на місяць; з 01 липня до 30 вересня 2017 року - 20 000 грн на місяць; з 01 жовтня 2017 року по день звільнення (13 грудня 2018 року) - 22 000 грн на місяць.
Крім того, 06, 18, 24, 25, 28 вересня 2018 року, а також 17, 18 жовтня 2018 року ним було складено ряд пояснювальних записок щодо неналежного виконання своїх посадових обов`язків.
10 жовтня 2018 року він отримав повідомлення про зміну істотних умов праці та був попереджений відповідачем про те, що місце його роботи переноситься з міста Харкова до міста Бахмута Донецької області, а також про те, що в разі незгоди з істотними умовами в праці його буде звільнено 13 грудня 2018 року за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
Він не погодився з цим, про що здійснив свій напис на вказаному повідомленні 10 жовтня 2018 року.
Однак, 13 грудня 2018 року він був звільнений наказом № 285 ОС від 04 грудня 2018 року на підставі вищевказаного повідомлення про зміну істотних умов праці.
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки наказ № 1029 ЗПОС від 08 жовтня 2018 року та повідомлення від 10 жовтня 2018 року не містять гарантій, які мають бути повідомлені йому в разі переведення його на іншу місцевість та передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 255 від 02 березня 1998 року «Про гарантії і компенсації при переїзді у іншу місцевість».
Переведення в іншу місцевість відбулося усупереч пункту 6 статті 36 КЗпП України, оскільки його переведення запроваджувалось не разом із підприємством.
Крім того вказав про те, що протягом двох місяців після його звільнення в установу у місто Харків була прийнята на роботу особа із аналогічними посадовими обов`язками.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 17 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не було доведено самого суб`єктивного цивільного права та факту його порушення.
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Оганезова О. А. залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 17 червня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача правомірно відбулося з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки у даному випадку наявна зміна в організації виробництва і праці за посадою, яку займав позивач.
Звільнення позивача здійснено у відповідності до вимог закону, підстав для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також стягнення моральної шкоди не вбачається.
Крім того, вимоги позивача про стягнення на його користь заборгованості із заробітної плати за період з 06 квітня 2017 року до 13 грудня 2018 року в розмірі 39 264,87 грн є недоведеними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оганезов О. А. подав касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у наказі від 08 жовтня 2018 року № 1029 ЗПОС та повідомленні від 10 жовтня 2018 року посада позивача була змінена та не відповідає посаді, на яку був прийнятий позивач на роботу до установи відповідача.
Запропонувавши позивачу іншу посаду за повідомленням від 10 жовтня 2018 року та вказавши її у наказі відповідач порушив умови частини третьої статті 32 КЗпП України, тому його звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України є неправомірним, проте зазначене суди залишили поза увагою.
Суди попередніх інстанцій ототожнили поняття «зміна істотних умов праці» та «переведення на роботу в іншу місцевість» та не оцінили докази у їх сукупності, не звернули уваги на висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.
Переведення позивача в іншу місцевість запроваджувалося не разом із підприємством відповідача, оскільки установа не переводилися з міста Харкова до міста Бахмута. При цьому позивач відмовлявся саме від переведення в іншу місцевість, а не від зміни інших істотних умов своєї праці в установі відповідача.
Також суди проігнорували пояснення позивача про співпадіння більшості посадових обов`язків ОСОБА_3 , яка була призначена на посаду керівника напрямку по роботі з МКК Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний», із посадовими обов`язками позивача, з чого випливає невідповідність висновків суду в цій частині обставинам справи.
Суди порушили процедуру оцінки доказів позивача щодо звільнення та обставин після звільнення.
Також судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 362/499/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 200/17577/14-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19) щодо забезпечення повного та всебічного розгляду питання, сприяння учасникам процесу у реалізації ними своїх прав, неприпустимості формального розгляду питання судом апеляційної інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У травні 2021 року від представника АТ «ПУМБ» - адвоката Квашніна М. О. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у зв`язку із відрядженнями позивача до підпорядкованих відділень, які розташовані у Донецькій області відповідач ніс значні витрати.
20 вересня 2018 року на підставі службової записки заступника керуючого Відділенням ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» ОСОБА_5 від 18 вересня 2018 року, за підписом голови Правління ПАТ «ПУМБ» ОСОБА_4 було видано наказ № 248/1 «Про зміни в організації виробництва та праці».
08 жовтня 2018 року було видано наказ, яким наказано до 13 жовтня 2018 року письмово попередити Керівника групи відділень Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» ОСОБА_1 про зміни в організації виробництва та праці та зміну істотних умов праці. У разі незгоди на продовження роботи в нових умовах припинити трудовий договір з ним за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
10 жовтня 2018 року відповідач письмово повідомив позивача про зміну істотних умов праці.
Позивач не надав згоди на переведення на роботу в іншу місцевість, тому його доводи щодо невиконання відповідачем вимог статті 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 1998 року № 255 «Про гарантії і компенсації при переїзді в іншу місцевість» підлягають відхиленню.
Наявні у справі докази підтверджують те, що відповідач не прийняв у Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ «Північно-Східний» (місто Харків) працівника з посадою та посадовими обов`язками позивача.
Розмір оплати праці відповідно до вимог законодавства України та внутрішніх нормативних документах ПАТ «ПУМБ» встановлюється у офіційних документах роботодавця (трудових договорах, контрактах, наказах про прийом на роботу), а не в невідомих «картках согласования», з якими позивач не був навіть ознайомлений під підпис.
Наказ № 99 ОС від 05 квітня 2017 року є єдиними та належним документом (доказом), який встановлює погоджений розмір заробітної плати між працівником та роботодавцем, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати є безпідставними, необґрунтованими та таким, які не підлягають задоволенню.
Позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували звернення його до медичних установ, а матеріали справи не містять медичних висновків, які б підтверджували наявність у позивача душевних страждань, які пов`язані із законним припиненням трудових відносин між позивачем та відповідачем.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду міста Харкова.
20 квітня 2021 року справа № 642/1661/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з наказом № 99 ОС Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» від 05 квітня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду керівника групи відділень малих корпоративних клієнтів Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» з 06 квітня 2017 року з випробувальним терміном 3 місяці та з посадовим окладом 18 800 грн на місяць. Із зазначеним наказом позивач був ознайомлений.
08 жовтня 2018 року головою правління ПАТ «ПУМБ» видано наказ № 1029 ЗПОС, згідно з яким у зв`язку з невиконаннями показників залучення клієнтів і суми комісійного доходу у сегментах МКК та МІКРО у відділеннях, які розташовані в Донецькій та Луганській областях, а також з метою підвищення ефективності роботи зазначених відділень та Відділення ПУМБ «РЦ Північно східний» слід:
1) Запровадити зміни в організації надання банківських послуг та праці, передбачивши розміщення з 14 грудня 2018 року одного робочого місця Керівника групи відділень Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» за адресою: Донецька область, місто Бахмут, вулиця Незалежності, 58;
2) З 14 грудня 2018 року перевести Керівника групи відділень Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» ОСОБА_1 за його згодою на роботу в іншу місцевість за адресою: Донецька область, місто Бахмут, вулиця Незалежності, 58 . Без зміни його трудових функцій та умов оплати праці відповідно до внутрішніх нормативних документів Банку, доручивши йому у межах своїх повноважень, визначених посадовими обов`язками, здійснювати кураторство підзвітних відділень;
3) Управлінню з адміністративної роботи з персоналом Департаменту по роботі з персоналом у відповідності із статте 32 КЗпП України до 13 грудня 2018 року письмово попередити Керівника групи відділень Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» ОСОБА_1 про зміни істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації банківських послуг та праці. У разі незгоди ОСОБА_1 на продовження роботи в нових умовах припинити трудовий договір з ним за пунктом 6 статті 36 КЗпП України. Підстава: службова записка заступника керуючого Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» «Про зміни в організації надання банківських послуг та праці» від 18 вересня 2018 року.
Зі змісту повідомлення керуючого Відділенням ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» ОСОБА_6 від 10 жовтня 2018 року встановлено, що ОСОБА_1 повідомлено про зміни в організації праці та істотні зміни умов праці. Зазначено, що відповідно до статті 32, пункту 6 статті 36 КЗпП України з 14 грудня 2018 року трудові відносини будуть продовжуватися на наступних умовах: Підрозділ відділення ПАТ «ПУМБ» в місті Бахмут за адресою: місто Бахмут, вулиця Незалежності, 58. Посада: керівник відділень Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний». Заробітна плата 18 800 грн до утримання всіх податків, зборів та обов`язкових платежів. У разі відмови трудовий договір буде розірваний 13 грудня 2018 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.
ОСОБА_1 , ознайомившись з вищевказаним повідомленням 10 жовтня 2018 року, зазначив про свою незгоду.
Наказом керуючого Відділенням ПУМБ «РЦ Північно-Східний» ОСОБА_6 від 04 грудня 2018 року за № 285ОС ОСОБА_1 , керівник відділень Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» звільнений 13 грудня 2018 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. Вказаним наказом також зобов`язано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 06 квітня до 13 грудня 2018 року у кількості чотирьох календарних днів та вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
У день звільнення 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку та кінцевий розрахунок.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи) може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.
Отже, згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Припинення трудового договору згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці.
Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів тощо.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. […] підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.
Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-2748цс15.
Аналізуючи наведені норми права, слід дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.
Враховуючи викладене апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду, дійшов обґрунтованого висновку про додержання відповідачем норм права, оскільки оспорюваний наказ виданий з метою впровадження змін в організації виробництва та праці зазначених відділень банку, нових методів управління праці та зниження витрат відповідача.
Також Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відповідачем не порушено вимоги статті 120 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про оплату праці», оскільки позивач не надав згоди на переведення на роботу в іншу місцевість, а відповідно до наведених норм права працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість, тому питання дотримання законодавства щодо відшкодування витрат та одержання інших компенсаційних виплат у зв`язку з переведенням на роботу до іншої місцевості може розглядатися лише стосовно тих працівників, які надали згоду на таке переведення.
Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між винними діями та наслідками, що настали.
Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Крім того, згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Встановивши те, що позивач самостійно відмовився від продовження трудових відносин, суду не надано будь-яких доказів на підтвердження факту завдання моральних страждань діями відповідача, а також розміру заявленої шкоди, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволення позовних вимог в означеній частині.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 06 квітня 2017 року до 13 грудня 2018 року суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині з огляду на таке.
Апеляційним судом встановлено те, що в електронних листах про узгодження прийняття позивача на роботу зазначені наступні відомості до узгодження: запропоновано заповнення вакансії керівника групи відділення по малому бізнесу Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» за рахунок прийняття ОСОБА_1 з випробувальним терміном до 01 липня 2017 року та встановленням фактичної оплати праці на наступних умовах:
- 18 800 грн - на перші 3 місяці випробувального терміну (до 01 липня 2017року);
- 20 000 грн - на другий період умовного випробувального терміну і по факту успішного проходження першого періоду випробувального терміну;
- 22 000 грн - по факту проходження умовного випробувального терміну (з 01 жовтня 2017 року).
Проте матеріали справи не містять доказів прийняття позивача на роботу саме на цих умовах.
Згідно з наказом № 99ОС Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» від 05 квітня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду керівника групи відділень малих корпоративних клієнтів Відділення ПАТ «ПУМБ» «РЦ Північно-Східний» з 06 квітня 2017 року з випробувальним терміном 3 місяці та з посадовим окладом 18 800 грн на місяць. Із зазначеним наказом позивач був ознайомлений під підпис.
Розмір оплати праці встановлюється у наказах про прийняття на посаду або у трудовому договорі.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши те, що позивач у період з 06 квітня 2017 року до 13 грудня 2018 року отримував заробітну плату у розмірі 18 800 грн, як передбачено наказом від 05 квітня 2017 року, та не пред`являв жодних претензій щодо її розміру, а матеріали справи не містять доказів збільшення заробітної плати, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, також дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15, не заслуговують на увагу, оскільки постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення місцевого суду, прийнята з урахуванням зазначеної правової позиції.
Суд касаційної скарги також відхиляє посилання у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 362/499/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 200/17577/14-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19) з огляду на те, що фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою залишено без змін рішення місцевого суду, - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оганезова Олега Автанділовича залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, якою залишено без змін рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 17 червня 2020 року,залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
А. І. Грушицький
