Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/5063/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Альона КАЛІНОВСЬКА
ПОСТАНОВА
Іменем України
24 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 11.04.2023 №231250001973 у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву та призначити ОСОБА_1 , дострокову пенсію як матері дитини з інвалідністю та виплатити пенсію за минулі роки згідно частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення порушує її право на соціальний захист та на державне пенсійне забезпечення, суперечить чинному законодавству та є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що наявні усі правові підстави для призначення пенсії достроково.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
05.04.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області рішенням від 11.04.2023 №231250001973 відмовило позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком, у зв`язку з ненаданням документів про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю до 6-ти річного віку або висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Вважаючи вищевказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області були відсутні правові підстави для призначення позивачу дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала територіальному органу ПФУ висновку ЛКК, що її син ОСОБА_2 , інвалідність якому встановлено у віці 6 років 02 місяців, саме до досягнення шестирічного віку мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Зазначене положення кореспондується також із частиною першою статті 17 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Колегія суддів зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 грудня 2017 року № 2249-VIII, зокрема у тексті Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII, Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16 листопада 2000 року № 2109-III, Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2005 року №2961-ІV, слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід з дитинства» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю з дитинства» у відповідному відмінку і числі.
Отже, аналіз пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV та частини першої статті 17 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII свідчить про те, що право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства (осіб з інвалідністю з дитинства) до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведених норм однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства (особи з інвалідністю з дитинства).
Тож, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства (особи з інвалідністю з дитинства), а не дитини без такого роду медичних показань.
Колегія суддів звертає увагу, що визначення терміну «інвалід з дитинства» (особа з інвалідністю з дитинства) не міститься ні в Законі № 875-ХІІ, № 2249-VIII, ані в Законі №2109-III.
Водночас, за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
На думку колегії суддів, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини 12 статті 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Відповідно до пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.
Отже, п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону № 1788-XII та ст. 26, пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року (справа №330/2181/16-а), в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року (справа №21-133а14), яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно наданих документів інвалідність сина позивача - ОСОБА_2 наступила після досягнення ним шестирічного віку (у віці 6 років 02 місяці), а позивач не надала висновок ЛКК про те, що її син до досягнення шестирічного віку мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом, тому враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №330/2181/16-а право позивача на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов`язано з наявністю висновку ЛКК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Позивач не надала доказів, що вона зверталася до відповідного закладу охорони здоров`я для отримання медичного висновку ЛКК про можливість встановлення її сину ОСОБА_2 до досягнення ним шестирічного віку інвалідності внаслідок травми (захворювання) за встановленим діагнозом.
Однак, до заяви про призначення пенсії позивач не додала висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що її син мав медичні показання для визнання інвалідом з дитинства (особою з інвалідністю з дитинства) до досягнення шестирічного віку, тож відповідач правомірно відмовив у призначенні дострокової пенсії за віком.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ухвалене судом рішення не позбавляє позивача права повторно звернутись до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком як матері інваліда з дитинства (особою з інвалідністю з дитинства), надавши, при цьому, висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 336/2781/17-а(2а/336/294/17), від 18 січня 2022 року в справі № 448/1650/17, від 19 січня 2022 року у справі № № 636/2618/17.
Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга позивача не спростовує викладену у рішенні суду правову позицію.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя А.Ю. Коротких
