Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/11765/23 Суддя першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,
суддів - Голяшкіна О.В., Заїки М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними і скасування наказів в частині, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач-1, в/ч НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі - Відповідач-2, в/ч НОМЕР_2 ), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ в/ч НОМЕР_1 від 05.09.2023 №552 «Про виплату військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів премії за серпень 2023 року» в частині невиплати ОСОБА_1 премії у повному обсязі;
- визнати протиправним та скасувати наказ в/ч НОМЕР_1 від 05.09.2023 №69 «Про результати проведення службового розслідування» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;
- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_2 під час розгляду скарг ДЕ-16156452 від 20.09.2023 та ДЕ-16216568 від 04.10.2023;
- зобов`язати в/ч НОМЕР_2 встановити такий порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявними у матеріалах справи документами підтверджуються висновки службового розслідування про самовільне залишення ОСОБА_1 Військової частини НОМЕР_1 у 23:00 30.08.2023 до 18:20 02.09.2023, у зв`язку з чим накладення на нього дисциплінарного стягнення та, у зв`язку з цим невиплата премії за серпень 2923 року є правомірним. Крім того, суд підкреслив, що скарги ОСОБА_1 були розглянуті в/ч НОМЕР_2 в установлені законодавством порядок і спосіб, а недотримання права Позивача бути присутнім під час розгляду скарги було зумовлене об`єктивними чинниками та завданнями оперативного командування Повітряних Сил Збройних Сил України, однак це жодним чином не вплинуло на повноту та об`єктивність результатів її розгляду.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю або частково та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було надано належної оцінки доводам Позивача та наданих ним доказів, оскільки не враховано, що, по-перше, було проведено службове розслідування, а не службова перевірка, по-друге, відсутні докази ознайомлення ОСОБА_1 із наказом від 31.12.2022 №252 про заборону виходу та виїзду за межі військової частини без дозволу її командира та з наказом від 28.08.2023 №540 про призначення Позивача старшим команди, по-третє, факт самовільного залишення військової частини має встановлюватися службовою перевіркою, а не рапортом якоїсь посадової особи чи за результатами службового розслідування, по-четверте, безпосередньо факт самовільного залишення військової частини не підтверджується належними і допустимими доказами, по-п`яте, Позивач як власник транспортного засобу не повинен питати дозволу у будь-якої особи на його використання, по-шосте, лист командира в/ч НОМЕР_3 не підтверджує самовільне залишення в/чА2648, по-сьоме, вказівка «вищого штабу» про необхідність вибуття Позивача у відрядження має перебувати у розпорядженні Відповідача-1, по-восьме, із наказом про призначення службового розслідування ОСОБА_1 ознайомлено не було, а рапорт і клопотання були подані останнім до закінчення визначеного строку завершення службового розслідування, по-дев`яте, скарги Позивача не були розглянуті Відповідачем-2 по суті, а чинним законодавством не встановлено обмежень особі бути присутньою під час розгляду її скарги навіть попри введення воєнного стану. Окремо наголошує, що судом було безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, які регулюють питання виїзду за межі гарнізону у вільний час, а також необґрунтовано вказано на порушенні Позивачем норм Конституції України та ряду положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Після усунення визначених в ухвалі від 20.03.2024 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 12.04.2024.
У відзиві на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що скарги Позивача були розглянуті у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян» і будь-яких доказів на спростування фактів самовільного залишення ним військової частини ОСОБА_1 не надано. Крім того, вказує, що через особливості завдань в/ч НОМЕР_2 розгляд скарги Позивача за його особистої участі був неможливий, що у свою чергу жодним чином не стало перепоною для її об`єктивного, повного та всебічного розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що всупереч доводів Апелянта наказ від 28.08.2023 №540 про призначення Позивача старшим команди було доведено до нього, однак в усній а не письмовій формі. Підкреслює, що у телефонній розмові 30.08.2023 о 23:37 ОСОБА_1 особисто підтвердив, що знаходиться поза межами в/ч НОМЕР_1 , а за умови неотримання Позивачем дозволу керівника військової частини на її залишення, посвідчення про відрядження, припису для виконання завдання, а також продовольчого атестату він не міг вважатися таким, що вибув у відрядження; до того ж листом командира в/ч НОМЕР_3 повідомлено, що ОСОБА_1 у відрядження не прибував. Наголошує, що службове розслідування було призначено правомірно та за наявності на те правових підстав - рапорту безпосереднього керівника Позивача т.в.о. командира в/ч НОМЕР_1 . Зауважує, що рапорт та клопотання були подані ОСОБА_1 після закінчення службового розслідування, а чинним законодавством не заборонено завершувати його раніше визначеного строку. З огляду на викладене вказує, що Позивача було обґрунтовано та з дотримання визначеної законодавством процедури притягнуто до дисциплінарної відповідальності та, як наслідок, позбавлено премії за серпень 2023 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України з серпня 1989 року та з 09.02.2023 - на посаді заступника командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_4 Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією посвідчення офіцера серії НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 15-16).
Крім того, Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_6 , виданого в/ч НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 47).
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 31.12.2022 №252 «Про введення в дію казарменого режиму для особового складу військової частини НОМЕР_1 під час дії воєнного стану» введено казармений режим для особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Приписано всьому особовому складу з числа військовослужбовців частини постійно (цілодобово) перебувати в визначених місцях розосередження, районах виконання завдань, військових містечках. Також встановлено, що вихід (виїзд) за межі підрозділів частини, військових містечок НОМЕР_14, № НОМЕР_7 здійснювати з особистого дозволу командирів структурних підрозділів за його погодженням, або за погодженням начальника штабу - заступника командира частини (т. 1 а.с. 89).
Матеріали справи свідчать, що 28.08.2023 командир в/ч НОМЕР_1 видав наказ №540, яким заступнику командира полку - начальнику логістики через підпорядкованих начальників служб логістики вказано, зокрема, забезпечити перевезення військовим автомобільним транспортом особового складу військової частини НОМЕР_1 до визначеного місця збору (військова частина НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») у термін до 10:00 31.08.2023. Старшим групи призначено ОСОБА_1 та покладено на нього обов`язки щодо контролю за своєчасним прибуттям особового складу до місця збору, дотримання особовим складом заходів безпеки та дисципліни під час переміщення до місця відрядження та своєчасність подання документів групи у пункті збору особового складу (т. 1 а.с. 95-96).
29.08.2023 в/ч НОМЕР_8 видала ОСОБА_1 припис №350/195/2022 на виконання завдання щодо відрядження до Військової частини НОМЕР_3 з метою формування резерву зведеної стрілецької бригади (т. 1 а.с. 104).
Крім того, 29.08.2023 Відповідач-1 виписав Позивачу посвідчення № НОМЕР_9 про відрядження до АДРЕСА_1 , Військова частина НОМЕР_3 ; термін відрядження з 30.08.2023 до окремого розпорядження; мета відрядження - виконання службових (бойових) завдань в польових умовах; підстава відрядження - наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 29.08.2023 №253 У ньому у графі «вибув» з в/ч НОМЕР_1 зазначено дату 30.08.2023 вибуття, що скірплено підписом і печатками в/ч НОМЕР_1 . У графі прибув до інформація відсутня (т. 1 а.с. 105).
У свою чергу, 29.08.2023 ОСОБА_1 на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 складно рапорт про те, що Позивач не потребує доотримання речового майна, має власний бронежилет, шолом, спальний мішок, каремат, протигаз (т. 1 а.с. 94, зворотній бік).
Тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_2 31.08.2023 подано рапорт на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 , в якому доведено до відома, що Позивач як старший групи 30.08.2023 повинен був о 23:00 разом з іншими військовослужбовцями убути у відрядження до в/ч НОМЕР_3 . Однак станом на 22:30 Позивач був відсутній на території в/ч НОМЕР_1 , до 23:00 так і не з`явився, у відрядження не убув, місцезнаходження його невідоме. Також у рапорті зазначено, що для вибуття у відрядження Позивач не отримав посвідчення про відрядження, яке знаходиться у відділенні персоналу, та стройове штабу в/ч НОМЕР_1 , а також не отримав засоби індивідуального захисту, зброю та продовольчий атестат. У зв`язку з цим просив призначити службове розслідування щодо факту самовільного залишення Позивачем військової частини, призупинити з 30.08.2023 усі виплати грошового забезпечення та зняти з 31.08.2023 з котлового забезпечення (т. 1 а.с. 93, зворотній бік).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 31.08.2023 №345 приписано призупинити виплату щомісячного грошового забезпечення з 30.08.2023 ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 106).
Крім того, командир в/ч НОМЕР_1 видав наказ від 31.08.2023 №546 «Про призначення службового розслідування», яким приписано провести службове розслідування з метою з`ясування причин та умов щодо відсутності Позивача на службі та не отримання ним посвідчення про відрядження. Проведення службового розслідування доручено комісії. Матеріали службового розслідування вказано надати йому на затвердження до 17:00 28.09.2023 (т. 1 а.с. 94-95).
Результати службового розслідування зафіксовані в акті (вх. №2392 від 05.09.2023; т. 1 а.с. 90-93), затвердженому командиром в/ч НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 . За висновками службового розслідування запропоновано:
- за порушення вимог абзаців 1, 5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, абзаців 1, 2 статті 11, статей 12, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що мали вияв у неналежному виконанні обов`язків військової служби, а саме самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 заступника командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «сувора догана»;
- за невихід на службу без поважних причин відповідно до п. 5 розд. XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, заступнику командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_1 щомісячну премію за серпень 223 року не виплачувати.
Матеріали справи свідчать, що під час проведення службового розслідування комісія відібрала пояснення:
- у заступника командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 , який пояснив, що 30.08.2023 о 23 годині 00 хвилин був проведений стройовий огляд перед відправкою визначеної групи, проте Позивач у визначений час не з`явився, на території військової частини був відсутній (т. 1 а.с. 97);
- у начальника топографічної служби штабу військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_5 , який пояснив, що 30.08.2023 він отримав завдання від командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_6 на перевірку укомплектованості військовослужбовців, видачу їм приписів та посвідчень про відрядження, а також проведення інструктажу перед убуттям у відрядження під особистий підпис військовослужбовців. Під час здійснення даних заходів Позивача у військовій частині НОМЕР_1 не було (т. 1 а.с. 98);
- у чергового дивізіону (військової частини НОМЕР_4 ) молодшого сержанта ОСОБА_7 , який пояснив, що під час чергування 30.08.2023 ним було зроблено запис в «Книзі видачі зброї та боєприпасів» про видачу зброї позивачу та отримано від нього підпис про одержання зброї, але зброю Позивач не забрав, пояснюючи тим, що забере її пізніше та пішов, не отримавши її. Тому сержант ОСОБА_7 відразу провів списання зброї 30.08.2023 з Книги видачі зброї та боєприпасів (т. 1 а.с. 99).
Водночас, Позивач від надання пояснень щодо факту його самовільного залишення військової частини відмовився, про що 05.09.2023 голова комісії в присутності двох свідків склав відповідний акт (т. 1 а.с. 100).
З урахуванням наведених обставин у сукупності комісією було встановлено факт самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 у період з 23 години 30 серпня 2023 року по 18 годину 20 хвилин 02 вересня 2023 року.
При цьому матеріали справи свідчать, що 04.09.2023 тимчасово виконуючий обов`язки командира військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_8 доповів рапортом командиру військової частини НОМЕР_1 про те, що Позивач о 18:20 02.09.2023 прибув у розташування військової частини. У зв`язку з цим просив з 02.09.2023 поновити йому усі виплати грошового забезпечення та поставити на котлове забезпечення з 04.09.2023 (т. 1 а.с. 96, зворотній бік).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 04.09.2023 №549 поновлено виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 02.09.2023 у зв`язку з поверненням після самовільного залишення військової частини (т. 1 а.с. 107).
Крім того, 05.09.2023 командиром в/ч НОМЕР_1 видано наказ №69 (з основної діяльності) «Про результати проведення службового розслідування», пунктом 1 якого приписано за порушення за порушення вимог абзаців 1, 5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, абзаців 1, 2 статті 11, статей 12, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що мали прояв у неналежному виконанні обов`язків військової служби, а саме самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 заступника командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «сувора догана» (т. 1 а.с. 108).
Того ж дня командиром в/ч НОМЕР_1 видано наказ №552 (з адміністративно-господарських діяльності) «Про виплату військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів премії за серпень 2023 року», пунктом яким встановлено не виплачувати премію ОСОБА_1 на підставі самовільного залишення військової частини (наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 31.08.2023 №546) (т. 1 а.с. 109).
Матеріали справи свідчать, 06.09.2023 Позивач рапортом доповів командиру військової частини НОМЕР_1 про те, що твердження про його відсутність на службі та те, що він не вибув у відрядження, є такими, що не відповідають дійсності, оскільки майор ОСОБА_8 особисто ознайомив його витягом із розпорядженням начальника штабу-заступника командувача ПС ЗСУ про його відрядження до в/ч НОМЕР_3 АДРЕСА_1 . Виконуючи вказане розпорядження, він 30.08.2023 убув у визначену військову частину. 31.08.2023 прибув до неї. Зазначив, що вказані факти можуть підтвердити вказані ним особи. У розташуванні зведеної стрілецької бригади знаходився протягом 31.08.2023 та 01.09.2023 і убув звідти 01.09.2023 за розпорядженням полковника ОСОБА_10 Прибув у розташування в/ч НОМЕР_1 02.09.2023. Розпорядження заступника командира ПС ЗСУ виконав. Тому твердження наказу від 31.08.2023 №546 про те, що він не убував, не є дійсним. Під час перебування у зведеній стрілецькій бригаді займався виключно службовими питаннями, які стосуються військової служби. Тому твердження вказаного вище наказу про те, що він відсутній на службі, не дійсні. Підстави для проведення службового розслідування відсутні через відсутність складу правопорушення з його сторони. Давати пояснення щодо будь-якого його правопорушення, якщо таке допустить, не відмовляється. Просив припинити службове розслідування та не доводити справу до оскарження у вищих інстанціях і розгляду у судовому порядку. До рапорту Позивач додав клопотання від 06.09.2023, в якому просив опитати та долучити матеріали опитування до службового розслідування зазначених ним у клопотанні осіб (т. 1 а.с. 28-30).
Судом першої інстанції також встановлено, що 20.09.2023 ОСОБА_1 звернувся скаргою до Уряду України, в якій просив скасувати як помилковий та безпідставний наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 05.09.2023 №552 в частині позбавлення його премії за серпень 2023 року, а також повернути йому грошові кошти, яких він був позбавлений внаслідок видання цього наказу, та забезпечити його право бути присутнім під час розгляду скарги (т. 1 а.с. 31-33).
Листом від 08.10.2023 №175/30/272/1033 Військова частина НОМЕР_2 на звернення ОСОБА_1 повідомила про проведення службового розслідування та встановлення факту самовільного залишення ним військової частини, за що Позивача притягнуто до відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана». У зв`язку із самовільним залишенням військової частини Позивачу призупинено виплату грошового забезпечення з 30.08.2023, премія за серпень 2023 року не нараховувалася в повному обсязі відповідно до спірного наказу. Відтак, у листі зазначено, що командування військової частини НОМЕР_1 діяло в рамках вимог чинного законодавства України (т. 1 а.с. 34).
Крім того, 04.10.2023 Позивач звернувся із скаргою до Уряду України, в якій просив скасувати як протизаконний, протиправний та безпідставний наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 05.09.2023 №69, повернути йому грошові кошти, яких він був позбавлений внаслідок видання цього наказу, повідомити його про місце та час розгляду скарги та забезпечити його право бути присутнім під час її розгляду (т. 1 а.с. 35-37).
Листом від 17.10.2023 №175/30/272/1064 Військова частина НОМЕР_2 на звернення ОСОБА_1 повідомила, що порушень законодавства з боку посадових (службових) осіб Військової частини НОМЕР_1 не встановлено (т. 1 а.с. 38-39).
Також судом першої інстанції встановлено, що 25.12.2023 в/ч НОМЕР_1 звернулася листом №1793/301 до командира в/ч НОМЕР_3 , в якому просила надати інформацію щодо того, чи прибув Позивач 31.08.2023 до вказаної військової частини та коли вибув, чи був він поставлений на облік, знятий з обліку, та які документи йому видавались (т. 1 а.с. 193, зворотній бік).
На вказаний лист командир в/ч НОМЕР_3 полковник ОСОБА_11 листом від 02.01.2024 №350/488/73/17 повідомив, що зазначений у листі військовослужбовець до військової частини НОМЕР_3 у відрядження не прибував та, відповідно, з нього не вибував. З зазначеного питання рекомендував звернутися до командування зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил Збройних Сил України (через військову частину НОМЕР_10 ) (т. 1 а.с. 193).
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 1, 2, 9, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 5, 6, 7, 8, 11, 12, 16, 49, 59, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), ст. 1 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №550-XIV (далі - Статус гарнізонної та вартової служб), ст. ст. 1, 2, 4, 5, 7, 45, 48, 83, 84-86, 87, 97, 110, 112, 117, 118 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), ст. ст. 18, 19 Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон про звернення), Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі - Порядок №608), Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260), суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на документальне підтвердження факту самовільного залишення Позивачем військової частини та забезпечення належного розгляду скарг останнього уповноваженим органом.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 2 указаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;
5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Отже, військовослужбовець вважається таким, що виконує обов`язки військової служби, на території військової частини, на шляху прямування на службу або із служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.
Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби.
Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок (абз. 2); бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим (абз. 3); беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини (абз. 4).
Згідно ст. 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Приписи ст. 16 Статуту внутрішньої служби визначають, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому (ч. 1 ст. 49 Статуту внутрішньої служби).
При цьому статтею 26 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Дисциплінарний статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами Дисциплінарного статуту.
Приписи статей 1, 2 Дисциплінарного статуту визначають, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Із змісту ст. 4 Дисциплінарного статуту вбачається, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів бути пильним, зберігати державну таємницю (абз. 2); виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету (абз. 5); поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків (абз. 6).
За правилами статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».
Відповідно до ст. 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема, сувора догана.
Отже, недотримання військовослужбовцем обов`язків військової служби, порушення ним дисципліни має своїм наслідком накладення на нього дисциплінарного стягнення.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень регламентовано статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.
Так, згідно ст. 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Статтею 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України(ч. ч. 1, 3, 7 ст. 85 Дисциплінарного статуту).
За правилами ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Порядок №608 визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.
Із змісту п. 1 розд. ІІ Порядку №608 випливає, що службове розслідування може призначатися у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Із змісту наведених норм вбачається, що службове розслідування може призначатися як з підстав, передбачених п. 1 розд. ІІ Порядку, так й у будь-яких інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
У спірному випадку, як свідчить зміст наказу командира в/ч від 31.08.2023 №546, призначення службового розслідування зумовлене необхідністю з`ясування причин та умов щодо відсутності на службі та неотримання посвідчення про відрядження ОСОБА_1 , про що командира в/ч НОМЕР_11 було доведено до відома рапортом ТВО командира в/ч НОМЕР_4
Отже, наказ від 31.08.2023 №546 «Про призначення службового розслідування» прийнятий командиром в/ч НОМЕР_1 на реалізацію положень ст. 85 Дисциплінарного статуту та норм Порядку №608 у межах його компетенції, що виключає обґрунтованість доводів Позивача про відсутність правових підстав для його прийняття.
Твердження Апелянта про те, що всупереч вимог Порядку №608 Відповідачем-1 було призначено службове розслідування, а не службову перевірку, колегія суддів вважає помилковим.
Так, відповідно до абз. 3, 4 п. 2 розд. І Порядку №608 службова перевірка - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення; службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктами 1, 2 розділу VII Порядку №608 передбачено, що з метою перевірки інформації про факт правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, а також якщо особу правопорушника не встановлено, але виявлено факт правопорушення, проводиться службова перевірка.
Під час службової перевірки встановлюються: особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення або порушення виконавської дисципліни; обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) правопорушення або порушення виконавської дисципліни; не виконані або неналежно виконані військовослужбовцем розпорядження, доручення, вказівки начальників, службові обов`язки; наявність чи відсутність події, з приводу якої призначалась перевірка.
У разі необхідності уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного правопорушення, за фактом якого проведено службову перевірку, та ступеня вини військовослужбовця за результатами службової перевірки може бути проведено службове розслідування.
Із змісту вищезазначених норм вбачається, що службова перевірка проводиться, зокрема, у випадку необхідності з`ясування наявності чи відсутності підстав для призначення службового розслідування, передбачених п. 1 розд. ІІ Порядку №608.
Оскільки, як було встановлено вище, у межах спірних правовідносин визначена п. 1 розд. ІІ Порядку №608 підстава для проведення службового розслідування була наявна та підтверджена відповідними доказами, то, на переконання суду апеляційної інстанції, необхідності у перевірці наявності підстави для призначення службового розслідування не було, а відтак і підстави для проведення службової перевірки були відсутні. Крім того, положення Порядку №608 не містять імперативних норм про те, що призначенню службового розслідування обов`язково має передувати службова перевірки.
У силу вимог п. 3 розд. ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відтак доводи Апелянта про те, що факт самовільного залишення військової частини може встановлюватися лише службовою перевіркою, а не службовим розслідуванням, є помилковими, адже саме службовим розслідуванням встановлюються всі необхідні обставини вчинення правопорушення та з`ясовуються причини та умови, що сприяли його вчиненню.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання Позивача на те, що факт самовільного залишення ним військової частини встановлено на підставі рапорту якоїсь посадової особи, оскільки, по-перше, про факт самовільного залишення в/ч НОМЕР_1 безпосередній керівник Позивача був зобов`язаний доповісти, по-друге, обставини, викладені у рапорті, були предметом службового розслідування, саме яким було встановлено самовільне залишення військової частини, а не згаданим рапортом.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №608 передбачено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Згідно п. 13 розд. ІІІ Порядку №608 службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.
Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
Повноваження осіб під час службового розслідування регламентовано розділом ІV Порядку №608.
Так, пунктом 1 указаного розділу Порядку №608 передбачено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані:
- дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;
- виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;
- розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Приписи п. 3 розд. IV Порядку №608 визначають, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Матеріали справи свідчать, що наказ командира в/ч НОМЕР_1 №546 про призначення службового розслідування було прийнято 31.08.2023, тобто у період відсутності ОСОБА_1 у в/ч НОМЕР_1 , що свідчить про об`єктивну неможливість ознайомлення Позивача із цим наказом з незалежних від Відповідача-1 причин. Викладеним, на переконання колегії суддів, спростовуються доводи Апелянта про те, що його протиправно не було ознайомлено із наказом про призначення службового розслідування.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що 05.09.2023 ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення в рамках службового розслідування, однак останній від їх надання у присутності свідків відмовився, про що складено акт від 05.09.2023.
Викладене, з огляду на зібрані у межах службового розслідування документи, а також відмову Позивача давати пояснення, на переконання колегії суддів, давало Відповідачу-1 об`єктивні підстави вважати наявними передумови для завершення службового розслідування вже 05.09.2023 шляхом складання відповідного акту.
Ці обставини також вказують на відсутність у в/ч НОМЕР_1 підстав для розгляду поданого ОСОБА_1 06.09.2023 рапорту і клопотання, адже вони були надані після закінчення службового розслідування.
При цьому посилання Апелянта на те, що оскільки строк проведення службового розслідування встановлено наказом командира в/ч НОМЕР_1 до 28.09.2023, то подання рапорту і клопотання 06.09.2023 відбувалося у межах службового розслідування, а відтак останні мали бути розглянуті Відповідачем-1, колегія суддів вважає помилковим, оскільки аналіз змісту п. 3 наказу командира в/ч НОМЕР_1 свідчить, що 28.09.2023 - це присічний строк проведення службового розслідування, а не термін його проведення. До того ж суд апеляційної інстанції повторює, що з урахуванням встановлених вище обставин відмова Позивача від надання пояснень через призму зібраних у ході розслідування матеріалів надавала можливість Відповідачу-1 завершити службове розслідування вже 05.09.2023.
Відповідно до п. 1 розд. V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Вимоги до змісту акта службового розслідування закріплені у пунктах 2-4 розділу V згаданого Порядку.
Як було встановлено раніше, матеріали справи свідчать, що службове розслідування проведено з дотриманням вимог чинного законодавства, та не містять відомостей, які б вказували на порушення вимог щодо оформлення його результатів.
Надаючи оцінку безпосередньо висновкам службового розслідування, з якими погодився суд першої інстанції, а також положенням законодавства, які стали підставою для притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади, судова колегія у розрізі доводів апеляційної скарги та відзиву на неї вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 216 Дисциплінарного статуту визначено, що військовослужбовці офіцерського, сержантського (старшинського) складу, які проходять службу за контрактом, що виїжджають за межі гарнізону, письмово повідомляють про це командира військової частини. Виїзд військовослужбовців строкової військової служби за межі гарнізону (за винятком випадків відбуття у відпустку або відрядження) забороняється.
Відповідно до статті 1 Статуту гарнізонної та вартової служби військові частини, штаби, організації, установи та військові навчальні заклади Збройних Сил України, військові частини (установи, організації, органи тощо) Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, розташовані (дислоковані) постійно чи тимчасово в населеному пункті (пунктах) або поза ним (ними) (далі - військові частини), територіально об`єднуються в гарнізон.
Згідно статті 3 Статуту гарнізонної та вартової служби межі гарнізону та зони відповідальності визначаються наказом командувача військ оперативного командування, а в місті Києві - наказом Міністерства оборони України. Межі гарнізону мають бути добре відомі всьому особовому складу гарнізону.
Як було встановлено раніше, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 31.12.2022 №252 «Про введення в дію казарменого режиму для особового складу військової частини НОМЕР_1 під час дії воєнного стану» введено казармений режим для особового складу військової частини НОМЕР_1 . Наказано всьому особовому складу з числа військовослужбовців частини постійно (цілодобово) перебувати в визначених місцях розосередження, районах виконання завдань, військових містечках. Також встановлено, що вихід (виїзд) за межі підрозділів частини, військових містечок НОМЕР_14, № НОМЕР_7 здійснювати з особистого дозволу командирів структурних підрозділів за його погодженням, або за погодженням начальника штабу - заступника командира частини.
Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, виїзду за межі гарнізону має передувати письмове повідомлення військовослужбовця про це командиру військової частини. Його розташування обмежене населеним пунктом. Належні, достовірні та допустимі докази такого письмового повідомлення Позивачем командира Відповідача-1 відсутні.
Твердження ОСОБА_1 про те, що із наказом від 31.12.2022 №252 його не було ознайомлено, а відтак, враховуючи, що для проходження служби у в/ч НОМЕР_1 останній прибув після прийняття цього наказу, Позивач не знав та не міг знати про його існування, колегія суддів оцінює критично, оскільки, як було підкреслено вище, неможливість залишення меж гарнізону без повідомлення командира військової частини прямо передбачена ст. 216 Статуту внутрішньої служби. Крім того, перебуваючи на службі у військовій частині НОМЕР_1 з 09.02.2023, ОСОБА_1 об`єктивно не міг не знати про введення казарменного режиму у військовій частині.
Аргументи апеляційної скарги про те, що Позивач як власник транспортного засобу не повинен був питати дозволу у будь-якого на його використання, колегією суддів у площині цього спору відхиляються, оскільки перебування у приватній власності ОСОБА_1 автомобіля не наділяє його правом не виконувати норми чинного законодавства та накази командування в частині порядку виїзду за межі гарнізону.
Судовою колегією враховується, що відповідно до розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 22.08.2023 № 4199/дск щодо формування резерву зведеної стрілецької бригади ОСОБА_1 30.08.2023 мав убути у відрядження до зведеної стрілецької бригади (Військова частина НОМЕР_3 ). Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 №540 від 28.08.2023 Позивач призначений старшим групи з покладанням на нього обов`язків щодо контролю за своєчасним прибуттям особового складу до місця збору, дотримання особовим складом заходів безпеки та дисципліни під час переміщення до місця відрядження та своєчасність подання документів групи у пункті збору особового складу.
Указаний наказ командир в/ч НОМЕР_1 полковник ОСОБА_6 особисто довів, зокрема, до ОСОБА_1 під час наради в клубі в/ч НОМЕР_1 . Доводи Позивача про те, що матеріали справи та службового розслідування не містять жодних доказів ознайомлення ОСОБА_1 із змістом наказу від 28.08.2023 №540, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідно до абз. 2 ст. 35 Статуту внутрішньої служби наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Відтак посилання Апелянта про відсутність доказів письмового ознайомлення його з наказом від 28.08.2023 №540 в якості підстав стверджувати, що про існування такого наказу Позивачу не було відомо, судова колегія відхиляє.
Судовою колегією враховується, що у ході службового розслідування поміж іншого було встановлено, що перевезення групи було заплановано та здійснено військовим автомобільним транспортом особового складу військової частини НОМЕР_1 до визначеного місця збору (військова частина НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») у термін до 10:00 год. 31 серпня 2023 року. 30.08.2023 о 23 годині 00 хвилин заступником командира військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_4 проведений стройовий огляд перед відправкою визначеної групи, проте Позивач у визначений час не з`явився, на території військової частини був відсутній. Пошуки на території частини результатів не дали. Під час телефонної розмови о 23 годині 37 хвилин 30.08.2023 ОСОБА_1 пояснив, що знаходиться в дорозі, на інші питання відповідати відмовлявся. За відсутності Позивача старшим групи визначений сержант ОСОБА_12 , який здійснював контроль за своєчасним прибуттям особового складу до місця збору, дотримання особовим складом заходів безпеки та дисципліни під час переміщення до місця відрядження та своєчасність подання документів групи у пункті збору особового складу. Серед документів групи був поданий талон атестата на продовольство на команду людей в кількості 10 осіб, включно з Позивачем. Зброя та боєприпаси ОСОБА_1 залишились на зберіганні в підрозділі. Позивач посвідчення про відрядження, талон атестата на продовольство та припис для виконання завдання (форма 15) не отримав, а також відмовився отримувати засоби індивідуального захисту, про що написав відповідний рапорт. 02.09.2023 Позивач повернувся в розташування військової частини НОМЕР_1 . Документів, які б підтверджували його перебування у військовій частини НОМЕР_12 або пояснювали причину його відсутності, не надав.
Указані обставини підтверджуються як поясненнями заступника командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_4 та начальника топографічної служби штабу в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 і начальника радіостанції в/ч НОМЕР_4 ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_7 , так і фактом неотримання ОСОБА_1 припису в/ч НОМЕР_8 від 29.08.2023 №350/195/2022 на виконання завдання і посвідчення про відрядження від 29.08.2023 №1582.
Відповідно до п. 146 розд. V Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), військовослужбовцям, які направляються у відрядження, видається посвідчення про відрядження встановленого зразка.
Військовослужбовці після прибуття до пункту відрядження зобов`язані в установлений строк з`явитися до посадової особи, в розпорядження якої вони відряджені, повідомити командування своєї військової частини про прибуття, стати в установленому порядку на облік і виконувати поставлені завдання.
Матеріали справи свідчать, що у посвідченні про відрядження від 29.08.2023 №1582 відсутні відомості про прибуття ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_13 , як і подальшого вибуття з неї. Відтак, твердження Позивача про перебування останнього у відрядженні у період відсутності у в/ч НОМЕР_1 , є необґрунтованим.
Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, додатковим доказом, який підтверджує відомості службового розслідування та спростовує доводи Позивача щодо відбуття 30.08.2023 у відрядження є лист командира в/ч НОМЕР_3 полковника ОСОБА_11 від 02.01.2024 №350/488/73/17, яким він повідомив, що ОСОБА_1 у відрядження не прибував та, відповідно, з нього не вибував.
Щодо посилання Апелянта на те, що цей лист командира в/ч НОМЕР_3 не підтверджує самовільне залишення Позивачем Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, зважаючи на те, що єдиним місцем відрядження ОСОБА_1 у період його відсутності у Військовій частині НОМЕР_1 була Військова частина НОМЕР_3 , то неприбуття Позивача до останньої є безумовним доказом самовільного залишення військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 .
Додана ж до апеляційної скарги копія заяви ОСОБА_14 від 20.02.2024 про те, що майор ОСОБА_1 протягом 31.08.2023 та 01.09.2023 знаходився в розташуванні табірного збору зведеної стрілецької бригади ПС ЗС України при військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) і виконував покладені на нього службові обов`язки (т. 2 а.с. 34), на переконання суду апеляційної інстанції, жодним чином не спростовує встановлені вище обставини неперебування ОСОБА_1 у відрядженні у в/ч НОМЕР_3 , оскільки належним і допустимим доказом прибуття та убуття Позивача до цієї частині мають бути відмітки у посвідченні про відрядження згідно вимог Положення №1153/2008. Водночас, матеріали справи свідчать, що відповідні відмітки у посвідченні про відрядження від 29.08.2023 №1582 відсутні.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявними у матеріалах справи та зібраними під час службового розслідування документами та доказами підтверджується факт самовільного залишення Позивачем Військової частини НОМЕР_1 з 23 години 30.08.2023 по 18:20 02.09.2023.
Наданий Позивачем в якості доказу додаток 2 до заяви вх. від 17.01.2024 (додаток 5 до позовної заяви; т. 1 а.с. 26-27) про те, що він вибув з Військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 до табірного збору зведеної ІНФОРМАЦІЯ_2 не самовільно, не за власним бажанням, а виконуючи вимоги «вищого штабу», обґрунтовано не врахований судом першої інстанції, оскільки він не містить будь-яких реквізитів, які б могли його ідентифікувати. Поряд з цим, як правильно зазначив Черкаський окружний адміністративний суд, наведені у ньому відомості з огляду на встановлені вище обставини не спростовують встановленого службовим розслідуванням факту самовільного залишення 30.08.2023 Позивачем Військової частини НОМЕР_1 .
У площині наведеного посилання Апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин приписи ст. 216 Статуту внутрішньої служби, які регламентують порядок виїзду за межі гарнізону, оскільки повинен був керуватися нормами статей 223-227 вказаного Статуту, які визначають порядок вибуття у відрядження, колегія суддів відхиляє, адже, як вже було неодноразово зазначено вище, належних і допустимих доказів вибуття ОСОБА_1 у відрядженні матеріали справи не містять.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку про те, що Відповідачем-1 правильно кваліфіковано дії Позивача як вчинення дисциплінарного проступку, а саме - порушення вимог абзаців 1, 5 статті 4 Дисциплінарного статуту, абзаців 1, 2 статті 11, статей 12, 16, 49 Статуту внутрішньої служби, що знайшло свій вияв у неналежному виконанні обов`язків військової служби у вигляді самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 .
Матеріали справи свідчать, що у ході службового розслідування та під час вирішення питання про накладення дисциплінарного стягнення Відповідачем-1 на виконання вимог ст. 86 Дисциплінарного статуту було враховано характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Відтак, зважаючи на дискреційнійсть повноважень командира в/ч НОМЕР_1 щодо обрання виду дисциплінарного стягнення, підтвердження належними і допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а також дотримання вимог щодо врахування всіх обставин при вирішення питання про притягнення військовослужбовця до відповідальності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 05.09.2023 №69 «Про результати проведення службового розслідування» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Повертаючись до твердження Позивача про порушення Відповідачем-1 порядку проведення службового розслідування в частині незабезпечення розгляду його рапорту і клопотань від 06.09.2023, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що, за висновком Верховного Суду у постанові від 24.09.2020 у справі №420/602/19, він не позбавлений можливості спростувати висновки службового розслідування під час розгляду цієї справи в судовому порядку, зокрема, повідомити суд про обставини, підтверджені доказами, що принаймні ставлять під сумнів зазначені висновки.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 05.09.2023 №552 «Про виплату військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів премії за серпень 2023 року» в частині невиплати ОСОБА_1 премії у повному обсязі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Приписами ст. 9 вказаного Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3).
Аналогічні складові грошового забезпечення військовослужбовців визначені у п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704).
Пунктом 3 Постанови №704 приписано виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).
На виконання вимог указаних нормативних актів наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п. 2 розд. І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно п. 3 розд. І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Пунктом 8 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Згідно пунктів 1, 3 розділу ХVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.
Відповідно до п. 5 розд. XVІ Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках, зокрема, за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, висновками службового розслідування було встановлено факт самовільного залишення Позивачем Військової частини НОМЕР_1 з 23 години 30.08.2023 до 18:20 02.09.2023, за що у подальшому ОСОБА_1 наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 05.09.2023 №69 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього стягнення у вигляді суворої догани і такий наказ визнано правомірним.
Тобто невихід Позивача на службу без поважних причин мав місце у серпні 2023 року, що підтверджується належними і допустимими доказами, а тому Відповідач-1, керуючись наказом від 31.08.2023 №545, правомірно не забезпечив нарахування та виплату ОСОБА_1 премії за вказаний місяць, що належним чином відображено в оскаржуваному наказі від 05.09.2023 №552.
Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_2 під час розгляду скарг від 20.09.2023 ДЕ-16156452 та від 04.10.2023 ДЕ-16216568, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 110 Дисциплінарного статуту усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Матеріали справи, скарги від 20.09.2023 ДЕ-16156452 та від 04.10.2023 ДЕ-16216568 подані ОСОБА_1 до Уряду України у порядку Закону України «Про звернення громадян», а відтак до спірних правовідносин мають застосовуватися саме його положення.
Водночас, відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
Порядок розгляду заяв і скарг військовослужбовців визначено у розділі V Дисциплінарного статуту.
Статтею 112 Дисциплінарного статуту передбачено, що військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право, зокрема, особисто викласти свої аргументи особі, яка перевіряє заяву чи скаргу, звернутися з вимогою залучити до розгляду свідків; подати додаткові матеріали, що стосуються справи, або клопотати, щоб їх вимагав командир (начальник) або орган, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім під час розгляду заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; ознайомитися з матеріалами перевірки заяви чи скарги; оскаржити прийняте за їх заявою чи скаргою рішення в суді; вимагати відшкодування завданих їм збитків у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 115 Дисциплінарного статуту вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
Указаним нормам Дисциплінарного статуту кореспондують приписи ст. ст. 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», за якими громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право, зокрема, бути присутнім при розгляді заяви чи скарги (ст. 18), а органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу (ст. 19).
Відповідно до ст. 117 Дисциплінарного статуту пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Приписи ст. 118 Дисциплінарного статуту визначають, що командири військових частин, начальники органів військового управління зобов`язані проводити особистий прийом військовослужбовців, членів їх сімей, а також інших громадян з питань, що стосуються діяльності військової частини.
Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години.
Звернення на особистому прийомі реєструються. Питання, які неможливо вирішити безпосередньо під час особистого прийому, розглядаються в такому самому порядку, що і письмові звернення.
Отже, як Дисциплінарним статутом, так і Законом України «Про звернення громадян» встановлено право особи, яка подала звернення, бути присутнім при його розгляді, якому кореспондує обов`язок державного органу забезпечити заявнику таку участь.
Як правильно встановив суд першої інстанції, Позивач у своїх скаргах зазначав про порушення його прав, як військовослужбовця, в частині процедури проведення відносно нього службового розслідування, прийняття рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, а також позбавлення премії. Крім того, ОСОБА_1 серед іншого просив забезпечити його право бути присутнім під час їх розгляду, повідомити про дату та час розгляду та надіслати відповідь на його особисту електронну скриньку або вручити особисто.
Надаючи оцінку доводам Апелянта про те, що Відповідачем-2 не було належним чином розглянуто його скарги та не надано на них повної і вичерпної відповіді, колегія суддів зазначає, що аналіз змісту листів в/ч НОМЕР_2 від 08.10.2023 №175/30/272/1033 та від 17.10.2023 №175/30/272/1064 свідчить, що у них були розглянуті по суті порушені Позивачем у скаргах питання, вказано на наявність правових підстав у Відповідача-1 для невиплати премії за серпень 2023 року у зв`язку із самовільним залишенням в/ч НОМЕР_1 у серпні 2023 року, а також зазначено про дотримання в/ч НОМЕР_1 порядку проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 та оформлення його результатів, а також забезпечення ознайомлення з ними.
З приводу твердження ОСОБА_1 про те, що в/ч НОМЕР_2 протиправно позбавлено його права бути присутнім під час розгляду скарг, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Як правильно зазначив суд першої інстанції з огляду на надані Відповідачем-2 пояснення, в/ч НОМЕР_2 це оперативне об`єднання Повітряних сил Збройних сил України у центральній частині території України (Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська, та частково Полтавська, Сумська, Кіровоградська області). Основними його завданнями є цілодобова охорона державного кордону у повітряному просторі та надійне прикриття від ударів з повітря великих промислово-економічних районів, адміністративних центрів, столиці країни - міста Києва, об`єктів Дніпровського каскаду ГЕС, Чорнобильської АЕС а також важливих комунікацій і військових об`єктів в Північний, Північно-Східній і Центральній Україні.
Оскільки командуванням в/ч НОМЕР_2 цілодобово ведеться бойова робота, а місце дислокації знаходиться під грифом «таємно» та потребує отримання спеціальних дозволів від відповідних органів на їх відвідування, вказані обставини, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, можуть свідчити про об`єктивні причини незапрошення Позивача на розгляд його скарг.
До того ж, з урахуванням встановлених вище обставин відсутності правових підстав для скасування оскаржуваних у цій справі наказів, які були також предметом розгляду в/ч НОМЕР_2 та за результатами якого останньою були надані повні та вичерпні відповіді щодо суті порушених у скаргах питань, колегія суддів приходить до висновку, що у спірному випадку незабезпечення права ОСОБА_1 на участь у процесі розгляду скарги не зумовило прийняття державним органом необґрунтованого рішення щодо нього, у зв`язку з чим позовні вимоги про протиправність дій в/ч НОМЕР_2 під час розгляду скарг останнього також задоволенню не підлягають.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Е.Ю. Швед
Судді О.В. Голяшкін
М.М. Заїка
Повний текст постанови складено та підписано 07 травня 2024 року.
