Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 559/609/15
провадження № 61-8033св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в складі колегії суддів Боймиструк С. В., Бондаренка Н. В., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
10 березня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначала, що з 25 липня 1987 року по 25 травня 2015 року перебувала в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 .
Під час шлюбу 14 квітня 1992 року між нею та виконкомом Дубенської міської ради народних депутатів в особі ОСОБА_7 - начальника ЖЕК № 1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира); у 2003 році сторони придбали автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1 , 1982 року випуску (далі - автомобіль).
Оскільки квартира викуплена за кошти як її батьків, так і сторін у справі, а саме її батько ОСОБА_3 сплатив 521 крб, мати ОСОБА_4 - 2315 крб, позивач - 4926 крб, а відповідач - 875 крб, а також що за домовленістю з батьками право власності на квартиру оформлено на неї, вважає, що Ѕ частина квартири є спільною сумісною власністю її та відповідача як подружжя та підлягає поділу.
Із урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила:
- визнати спільним майном подружжя Ѕ частину квартири вартістю 69045 грн та автомобіль ВАЗ-2105 вартістю 31415 грн та поділити це майно;
- виділити у власність ОСОБА_1 Ѕ частину квартири, припинивши на ј частину квартири право власності ОСОБА_2 ;
- виділити у власність ОСОБА_2 автомобіль ВАЗ-2105;
- перерахувати ОСОБА_2 внесені нею на депозитний рахунок суду 34552,50 грн грошової компенсації вартості ј частини квартири;
- стягнути зі ОСОБА_2 на її користь15707 грн грошової компенсації вартості Ѕ частини автомобіля ВАЗ-2105.
08 червня 2015 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Окрім квартири та автомобіля просив визнати спільним майном подружжя подарований ОСОБА_1 її батьком житловий будинок АДРЕСА_2 , вартість якого за час шлюбу істотно збільшився внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково;
- визнано спільним майном подружжя: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 220 659,50 грн та автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1 , 1982 року випуску, вартістю 31 412 грн;
розділено спільне майно подружжя в ідеальних частках наступним чином:
- визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 , вартістю 110 329,75 грн;
- визнано за ОСОБА_2 право власності на ј частку квартири АДРЕСА_1 вартістю 110 329,75 грн;
- визнано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по Ѕ частці у спільній частковій власності на автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1 , 1982 року випуску, вартістю 31 412 грн;
- грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області в розмірі 110 329,75 грн, повернуто ОСОБА_1 ;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Ѕ частка квартири та автомобіль, придбані під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому є їх спільною сумісною власністю і підлягає поділу в рівних частках.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог про поділ будинку, суд першої інстанції виходив із того, що будинок АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки набутий на підставі договору дарування від 03 листопада 2004 року серії ВВО № 023375, і поділу між сторонами не підлягає, а ОСОБА_2 не надав суду належних і допустимих доказів того, що він здійснював за час шлюбу істотні поліпшення та ремонтні роботи в будинку.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове:
- позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково;
- в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на Ѕ частину у праві спільної власності квартири АДРЕСА_3 відмовлено;
- визнано за ОСОБА_2 право власності на ј частку в праві спільної власності квартири та припинено його, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки цієї квартири в сумі 110 329,75 грн;
- визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1 , 1982 року випуску, вартістю 31 412 грн;
- припинено право власності ОСОБА_1 на Ѕ частку автомобіля ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1 , 1982 року випуску та стягнуто на її користь з ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 15 706 грн;
- в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку АДРЕСА_2 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 купила спірну квартиру 14 квітня 1992 року та з урахуванням чинного на час її викупу законодавства оформила квартиру за собою, у зв`язку з чим вона не підлягає розподілу між сторонами як спільне майно подружжя. При цьому з урахуванням фінансової участі ОСОБА_2 у придбанні квартири апеляційний суд задовольнив вимоги в частині визнання за ним права власності на ј її частку в праві спільної власності. Відповідно до висновку експерта від 13 квітня 2018 року поділ квартири на ј та ѕ або Ѕ та Ѕ технічно не можливий апеляційний суд зробив висновок про компенсацію ОСОБА_2 вартості ј її частки у праві спільної власності.
В частині поділу автомобіля апеляційний суд виходив з того, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 погоджувалася на грошову компенсацію вартості своєї частки автомобіля, і як наслідок припинення її права власності на спірне майно, яке перебуває в користуванні ОСОБА_2 , тому суд першої інстанції зробив неправильний висновок про поділ автомобіля в рівних частках.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання будинку спільним майном подружжя, апеляційний суд виходив із того, що будинок є особистою власністю ОСОБА_1 , оскільки подарований їй батьком, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про здійснення ОСОБА_2 перебудови або добудови будинку, що свідчили б про істотне збільшення його вартості.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, просить її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд: стягнув на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості спірної квартири без його згоди, що суперечить статті 71 СК України; невірно встановив фактичні обставини справи та не врахував, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 під час перебування сторін у шлюбі та є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу по Ѕ частині кожному із подружжя; матеріали справи не містять доказів про реєстрацію квартири на праві спільної часткової або сумісної власності, оскільки батьки позивача не оформлювали на себе Ѕ частину квартири; невідомо з яких підстав суди дійшли висновку, що розподілу між сторонами підлягає лише Ѕ частка квартири у праві спільної часткової власності без з`ясування обставин, кому належить інша Ѕ частка квартири у праві спільної часткової власності; не врахував докази про те, що ОСОБА_2 під час перебування сторін у шлюбі здійснював ремонт будинку АДРЕСА_2 , а тому він підлягає поділу між сторонами як спільне майно подружжя.
Під час розгляду справи апеляційний суд не встановив, на виконання якого договору батьки позивача сплачували кошти, оскільки у договорі купівлі-продажу квартири від 14 квітня 1992 року відсутня інформація про такі обставини, та в пункті 2 якого зазначено, що квартира продана за 8226 крб ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права взяв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 13 квітня 2018 року № 180212/1_30, проти якого ОСОБА_2 заперечував, оскільки він не містить у собі відповіді на всі питання та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення повторної експертизи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 25 липня 1987 року по 27 травня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_3 - батьку ОСОБА_1 на його сім`ю, що підтверджується записами у будинковій книзі, згідно яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані у даній квартирі з 1970 року, ОСОБА_1 з 1984 року, а ОСОБА_2 з 1987 року після укладення шлюбу.
14 квітня 1992 року між керівником ЖЕК № 1 ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладеного договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , відповідно до умов якого ОСОБА_1 купила квартиру за 8226 крб.
Відповідно до повідомлень від 09 квітня 1992 року та квитанцій від 17 квітня 1992 року за квартиру сплатили батьки позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сплатили 2836 крб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили 5801,30 крб.
На підставі рішення виконавчого комітету Дубнівської міської ради народних депутатів № 331 від 14 листопада 1989 року ОСОБА_3 (батьку ОСОБА_1 ) відведено земельну ділянку в АДРЕСА_5 , площею 600 м2 під будівництво житлового будинку. На цій земельній ділянці збудовано житловий будинок загально площею 119,0 м2, який зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_3 Паспорт на будівництво по АДРЕСА_6 , а також проєкти на водопостачання та газифікацію, акт допуску в експлуатацію від 26 листопада 1992 року виготовлені на ім`я ОСОБА_3 та ним оплачувались.
Відповідно до договору дарування від 03 листопада 2004 року серії ВВО № 023375, посвідченого державним нотаріусом Першої Дубенської державної нотаріальної контори Тимощук Л. Л., ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 будинок по АДРЕСА_6 .
Згідно з висновком експерта № 180212/1_ЗО, складеного 13 квітня 2018 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 44 1319 грн; поділ квартири на ј та ѕ або на Ѕ та Ѕ ізольованих частини технічно неможливий; вартість житлового будинку АДРЕСА_2 становить 1 101 843 грн; на інші питання експерт відповіді не надав у зв`язку із відсутністю необхідних додаткових матеріалів.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Щодо поділу будинку
АДРЕСА_6 Суди встановили, що будинок АДРЕСА_6 збудований та введений в експлуатацію батьком ОСОБА_1 , який на підставі договору дарування від 03 листопада 2004 року подарував його своїй дочці, а тому цей будинок не є спільним майном, нажитим у шлюбі між сторонами, а є особистою власністю ОСОБА_1 і не підлягає поділу.
Такий висновок суду відповідає положенням частини першої статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15 (провадження № 14-114цс20), істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
У частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що його внесок у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування сторін у шлюбі не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у проведенні повторної експертизи, колегія суддів відхиляє, оскільки на вимогу експерта не надана необхідна документація.
Суди зробили правильний висновок, що порівняння вартості будинку, яка зазначена у договорі дарування, із вартістю будинку на момент розгляду цієї справи не може свідчити про істотне збільшення вартості майна внаслідок трудових або грошових затрат подружжя. Надані ОСОБА_2 квитанції, товарні чеки та накладні також не підтверджують такого факту, а будь-які інші докази у нього відсутні.
Згідно частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Суди встановили, що позивач не надав доказів необґрунтованості, суперечності чи наявності сумнівів у висновку судового експерта ППФ «Експерт-Рівне» Зібера О. В. № 180212/1-30 від 13 квітня 2018 року. За таких обставин суди обґрунтовано відмовили у проведенні повторної експертизи.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами доказів у справі колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Щодо поділу квартири АДРЕСА_1
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбана ОСОБА_1 14 квітня 1992 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
До правовідносин, які виникли до 01 січня 2004 року, підлягають застосуванню положення КпШС України, а до правовідносин, які виникли після 01 січня 2004 року - положення СК України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» (в редакції, що діяла станом на 14 квітня 1992 року) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Частиною другою статті 112 ЦК УРСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, набуття якого мало місце до набрання чинності ЦК України 2003 року, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «норми сімейного законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Враховуючи встановлені судами обставини справи, зокрема, що на придбання спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з урахуванням державного мита сплатили 5801,30 крб, що становить 2/3 частки вартості придбаної квартири, колегія суддів з урахуванням наведених норм робить висновок, що подружжю ОСОБА_5 належить 2/3 частки у праві спільної власності на квартиру, які підлягають поділу між подружжям, і за ОСОБА_2 слід визнати право на 1/3 частку у праві спільної власності на квартиру в порядку поділу майна подружжя.
У постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року в справі № 6-37цс13 зазначено, що при поділі майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Оскільки ОСОБА_2 не погоджується на компенсацію йому вартості частки квартири та за відсутності попереднього внесення ОСОБА_1 вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення права ОСОБА_2 на ј частку у праві спільної власності подружжя та стягнення на його користь компенсації вартості такої частки не підлягають задоволенню.
Аргументи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження сплати батьками ОСОБА_1 коштів за придбану квартиру, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними відповідними платіжними документами про сплату ОСОБА_3 та ОСОБА_6 2836 крб за квартиру АДРЕСА_3 .
Щодо поділу автомобіля ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1 , 1982 року випуску
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки сторони не погодили порядок поділу спірного автомобіля ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1 , 1982 року випуску, а частки в цьому об`єкті права спільної сумісної власності подружжя є рівними, згоди на присудження ОСОБА_2 грошової компенсації відповідно до приписів частини четвертої статті 71 СК України відповідач не давав, у зв`язку з чим вірно визнав за кожним із подружжя по Ѕ частці у праві власності на зазначений автомобіль без його реального поділу.
Суд апеляційної інстанції у порушення вищезазначених вимог закону неправильно застосував до спірних правовідносин норми частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України, не встановив, чи не порушує такий поділ об`єкта спільної сумісної власності права та інтереси сторін, з огляду на те, що ОСОБА_2 не погоджувався на такий поділ, за яким грошову компенсацію стягнуто саме з нього.
За таких обставин постанова Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в частині поділу автомобіля підлягає скасуванню, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року в цій частині залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду в частині позовних вимог про поділ квартири та автомобіля ухвалена без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду: в частині поділу квартири скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 ; в частині поділу автомобіля скасуванню та залишенню в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню зі ОСОБА_1 пропорційно задоволеним вимогам 2555,7 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в частині поділу квартири АДРЕСА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині поділу Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині поділу квартири АДРЕСА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право на 1/3 частину у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ автомобіля марки «ВАЗ-2105, державний номер НОМЕР_1 , 1982 року випуску, скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року в частині поділу будинку АДРЕСА_6 залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь користь ОСОБА_2 2555,7 грн судового збору.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов
