Постанова
Іменем України
13 березня 2023 року
м. Київ
справа № 545/996/21
провадження № 61-17169св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року в складі судді Потетій А. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від
23 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В.,
Кривчун Т. О.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що він працював на посаді провідника пасажирського вагона виробничого підрозділу Полтавська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» до 02 березня 2021 року.
02 березня 2021 року він отримав трудову книжку із відміткою під № 27, де зазначено дату звільнення 02 березня 2021 року, причина звільнення: «Звільнений по закінченню строку дії контракту п. 2 ст. 36 КЗпП України», Н.
№ 31/0с від 02.03.2021 року».
Вважає незаконним наказ про своє звільнення, оскільки роботодавцем був порушений порядок звільнення, що передбачений КЗпПта Інструкцією про порядок прийняття, переведення, звільнення та обліку кадрів на підприємствах, в організаціях, установах споживчої кооперації України, затвердженою Постановою VI зборів Ради коопспілки від 03 квітня 2003 року.
Вказує, що всупереч вимогам статті 47 КЗпП Українийому не було надано належним чином завіреної копії наказу про звільнення, яка видана після звільнення - 19 березня 2021 року на його письмове звернення.
Роботодавець не врахував, що момент звільнення позивач досяг пенсійного віку та до підписання контракту був працевлаштований на постійній основі, чим допустив порушення вимог пункту 1 статті 36, пункту 1 статті 38, пункту 1 статті 39 КЗпП України та порядок звільнення у зв`язку з виходом на пенсію.
Внаслідок незаконного звільнення, всупереч вимогам статтям 47, 116 КЗпП, статтям 26, 27, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191, умов контракту від 21квітня 2006 року та Галузевої угоди (додаткової угоди № 12), роботодавець не провів з ним повний розрахунок, а саме не забезпечив реалізацію його права на отримання відповідної грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію. Порушено складений роботодавцем графік відпусток за 2021 рік, що створило перешкоди у використанні ним соціальних гарантій. Періодом відбуття ним щорічної відпустки визначено липень 2021 року.
Відповідно до змісту повідомлення від 09 грудня 2020 року № 3836, звільнення мало відбутися на наступний день після повного виконання умов контракту та Галузевої угоди, тобто 03 березня 2021 року.
Вважає, що роботодавець не мав права звільняти його у період карантину, введеного на території України у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
За результатами щорічного медичного огляду, який позивачем в період перебування на займаній посаді, а саме в 2021 році наданий роботодавцю, він визнаний придатним для подальшого виконання функціональних обов`язків. Крім того, має бажання і надалі працювати.
Для перевірки законності свого звільнення позивач письмово звернувся до керівництва АТ «Укрзалізниця» та Управління Держпраці у Полтавській області, де на даний час проводяться відповідні перевірки та розглядаються його звернення.
Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 02 березня 2021 року
№ 31/ос про його звільнення та поновити його на роботі, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021 року на день пред`явлення позову та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня
2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що статтею 15 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Постанови КМУ від 15 липня 1997 р. № 764 «Про затвердження переліку категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору» посада, яку займав позивач «Провідник пасажирського вагона» віднесена саме до таких категорій посад.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.
Доводи позивача про те, що у зв`язку із неодноразовим продовженням трудових відносин шляхом укладення контрактів, трудовий договір набув ознак безстроковості згідно з вимогами частини другої статті 39-1 КЗпП України є необґрунтованими, оскільки укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України. Подібні правові висновки викладені в ухвалі Верховного Суду України від 06 серпня 2008 року у справі № 6-15914св07 та постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18 (провадження № 61-17321св19).
Постановою КМУ від 25 березня 2020 р. № 256 «Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» рекомендовано підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. При розірванні контракту з ОСОБА_1 приписи зазначеної постанови КМУ порушені не були, оскільки вона має рекомендаційний характер, а ОСОБА_1 звільнено не за пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КЗпП України.
Закінчення строку дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини. У такому разі звільнення має бути проведено саме на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України - закінчення строку дії контракту. За наведеного доводи позивача про його звільнення з ініціативи роботодавця є безпідставними.
Всі інші доводи позивача, зокрема і щодо проходження щорічного медичного огляду, порушення графіку відпусток, неналежного оформлення його трудової книжки, порушення права на пенсійне забезпечення, попередніх його звільнень та допущених при цьому, на думку позивача порушень, не є предметом розгляду даної справи та не впливають на законність припинення дії контракту укладеного з ним.
З урахуванням відсутності підстав для скасування наказу №31/ОС від
02 березня 2021 року та поновлення ОСОБА_1 на роботі, відсутні підстави і для задоволення позову щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі, оскільки звільнення відбулося з дотриманням положень чинного законодавства у зв`язку з закінченням строку дії контракту, на який його було укладено. З цих же підстав суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також місцевий суд правильно послався на те, що згідно із п. 2.1. Положення про виробничий підрозділ «Полтавська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Укрзалізниця»,- дільниця є виробничим підрозділом Філії, який не має статусу юридичної особи. Отже, належним відповідачем по справі є юридична особа - акціонерне товариство «Укрзалізниця».
Позивач у позові не ставив питання про визнання наказу незаконним та його скасування з підстав неналежного оформлення, що не було предметом розгляду в суді першої інстанції. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги та стягнути судові витрати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що наказ про звільнення складений всупереч Інструкції з діловодства в державній адміністрації залізничного транспорту України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 07 листопада 2012 року № 400-Ц, Інструкції з діловодства на Південній залізниці від 2006 року, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, зокрема пункт 5.23, наказу Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489та ДСТУ ДП «УкрНДНЦ» від 01 липня 2020 року № 144, оскільки в тексті наказу не вказано всі прізвища та ініціали осіб, які його узгоджували та підписували, які посади вони обіймають та чи мають повноваження підпису.
Вважає, що внаслідок систематичного переукладання контракту та додаткових угод та з урахуванням резолюції начальника Вагонної дільниці Гіль А.В. на заяві від 05 січня 2021 року між ним та роботодавцем виникли строкові трудові відносини на постійній основі та є такими, що укладені на невизначений строк.
Суди не врахували того, що він 20 травня 2005 року працевлаштований на постійній основі на посаді сторожа та 19 жовтня 2005 року переведений на посаду машиніста котельної також на постійній основі. Тобто, після перебігу строку контракту від 21 квітня 2006 року та додаткових угод роботодавець повинен був запропонувати йому посаду (або рівнозначну їй), на якій він працював на постійній основі до укладення контрактів та додаткових угод.
До винесення наказу про звільнення його змушували звільнитися у зв`язку з виходом на пенсію. Суди не врахували графік щорічних відпусток на 2021 рік, який був складений у січні 2021 року та згідно якого відпустка позивачу визначена на липень 2021 року та не зрозуміло, за який рік роботодавець виплатив компенсацію за невикористану відпустку.
Зазначає, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції на його письмове клопотання не відібрав пояснення від осіб, які підписали наказ про звільнення та не зазначили свої прізвища, тому позбавив його можливості поставити цим особам запитання щодо його незаконного звільнення.
Суди не врахував вимоги п. п. 1.8, 3.2 постанови ПФУ № 22-1 від 25 листопада 2005 року «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а роботодавець не направив йому повідомлення про виникнення права на пенсію за віком, чим порушив його право на пенсію. Крім цього зазначає, що 27 червня 2003 року він також був незаконно звільнений, а підприємство уклало з ним контракт від
10 липня 2003 року, відомості про який не внесено в трудову книжку. Також посилається на те, що роботодавець надав йому копію наказу про звільнення на його письмове звернення лише 19 березня 2021 року, а не в день звільнення.
Суди не врахували ту обставину, що з 2005 року позивач є членом профспілкового комітету, не відібрав пояснення у голови профспілкового комітету щодо його звільнення та не звернув увагу на те, що в тексті наказу про звільнення у графах «Утримати за невідпрацьовані дні відпустки», «Узгодження звільнення з профспілковою організацією» та «Виплатити» відсутні будь-які відомості та позначки.
Суд першої інстанції належним чином не дослідив його заяву від 05 січня
2021 року про продовження трудових відносин, з якою він звертався до роботодавця, та на якій начальник вагонної дільниці Гіль А. В. поставив резолюцію: «ВЧК і ВЧПЗ на комісію». Між тим, уповноваженими особами не було прийнято кінцеве рішення, на якому наполягав керівник, відповідно до резолюції. Також посилається на те, що на нього чинився тиск з боку роботодавця щодо звільнення у зв`язку з виходом на пенсію за віком, а звільнення відбулося в період карантину.
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Укрзалізниця» на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги відповідач оцінює як порушення процедури подачі доказів, передбаченої статтею 83 ЦПК України, оскільки жодного згадування Інструкції з діловодства в державній адміністрації залізничного транспорту України, затвердженої наказом від
07 листопада 2021 року № 400-Ц, Інструкції з діловодства на Південній залізниці від 2006 року, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації, вимог до оформлення документів ДСТУ 4163-2003 та наказу Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489 ОСОБА_1 під час подачі позовної заяви та безпосередньо судового розгляду справи у суді першої інстанції не відбувалось.
Посилання ОСОБА_1 на практику розгляду справи про звільнення за статтею 32 та пунктом 1 статті 40 КЗпП України не стосується цієї справи, як і посилання на його попереднє звільнення з підприємства.
Інші твердження, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому просило касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржені судові рішення - без змін.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій зазначив, що будь-яке звільнення працівника та винесення відповідного наказу повинні бути законними, тому посилання в апеляційній карзі на вимоги таких нормативно-правових актів додатково вказує на те, що наказ про його звільнення незаконний.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі Верховного Суду від 29 листопада 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеногоу постановах Верховного Суду України від
13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17, від 25 травня 2016 року у справі
№ 6-511цс16, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі
№ 638/10716/19-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 758/11267/14-ц, від
15 січня 2020 року у справі № 521/12061/17, від 21 січня 2020 року у справі
№ 757/65872/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 296/10359/17, від
24 лютого 2021 року у справі № 320/2987/19, від 31 березня 2021 року у справі № 757/1997/20-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 21 квітня 2006 року був працевлаштований за контрактом від 21 квітня 2006 року № 1074 провідником пасажирських вагонів на Полтавській вагонній дільниці філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця». Строк дії контракту встановлений по 20 квітня 2007 року.
Трудовий контракт від 21 квітня 2006 року № 1074 між роботодавцем і позивачем був укладений на підставі письмової заяви ОСОБА_1 та неодноразово, за спільним погодженням, продовжувався. Останній раз продовження контракту відбулося 18 грудня 2019 року (додаток № 12 до Контракту) на строк до 02 березня 2021 року.
На виконання вимог пункту 21 цього контракту роботодавець листом від
09 грудня 2020 року № 3836 повідомив позивача про те, що строк дії його контракту продовжуватися не буде.
05 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Виробничого підрозділу Полтавська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» з письмовою заявою про продовження терміну дії контракту з 01 березня 2021 року у зв`язку із закінченням його строку.
У період дії контракту 15 січня 2020 року ОСОБА_1 оформив пенсію за віком. Заяв про розірвання контракту у зв`язку з виходом на пенсію
ОСОБА_1 роботодавцю не подавав та продовжив працювати на займаній посаді.
Згідно з наказом від 02 березня 2021 року №31/ОС ОСОБА_1 звільнено з посади провідника пасажирських вагонів за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням дії контракту.
З цим наказом ОСОБА_1 особисто під підпис ознайомився 02 березня 2021 року, зазначивши про те, що зі звільненням він не згодний.
Цього ж дня позивачу видано трудову книжку з відповідним записом та проведено розрахунок.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У статті 43 КЗпП України передбачені випадки, у яких розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу проводиться за попередньою згодою виборного органу, зокрема це розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі
№ 6-254цс17 зазначено, що «відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством. Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 703/2695/19 (провадження № 61-14979св20) вказано, що «відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим».
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) зроблено висновок, що «підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 686/4970/21 (провадження № 61-13079св21) зазначено, що:
«у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) міститься висновок про те, що «звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40, 41 КЗпП України». Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування ухвали Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року № 686/27915/18 (провадження № 61-8617св19) необґрунтовані, оскільки в зазначеній справі ухвалою від 14 вересня 2020 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду повернув справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для розгляду справи Об`єднаною палатою, оскільки у справах № 331/1626/16-ц (провадження № 61-713св18),
№ 147/1072/15-ц (провадження № 61-13385св18), № 592/14598/18 (провадження № 61-2530св20), інші фактичні відносини, які не є подібними до відносин у справі № 686/27915/18. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 686/27915/18 вказано, що «посилання у касаційній скарзі на пункт 7.2.4 колективного договору, яким передбачено обов`язок роботодавця щодо недопущення звільнення чи дострокового розірвання контракту з ініціативи роботодавця з працівником, який обраний до складу профспілкового комітету без погодження з вищим за рівнем профорганом, колегія суддів необґрунтоване. Оскільки звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40, 41 КЗпП України». Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 квітня 2020 року в справі № 592/14598/18 (провадження № 61-2530св20)».
Схожі висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 листопада 2021 року в справі № 638/10716/19 (провадження № 61-7788св21) та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 лютого 2022 року в справі № 711/7714/19 (провадження № 61-11774св21) у подібних правовідносинах.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суди зробили правильний висновок, що підписання ОСОБА_1 21 квітня 2006 року контракту з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і в межах строку, що визначені у контракті, а також на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінкидоказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня
2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат
