ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2024 р. Справа № 440/4723/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2024, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 24.05.24 по справі № 440/4723/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач, пенсійний орган), у якому просила суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у виплаті пенсії ув розмірі 468 097,81 грн, що підлягала виплаті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та залишилась недоодержаною в зв`язку з його смертю;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 25.11.2021 № 28 про відмову у виплаті недоотриманої пенсії відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на заяву ОСОБА_1 від 04.08.2021 про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, яку зареєстровано за № 2235;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсію в розмірі 468 097,81 грн (чотириста шістдесят вісім тисяч дев`яносто сім гривень 81 копійку), що підлягала виплаті чоловіку ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та залишилась недоодержаною в зв`язку із його смертю, з врахування індексації суми на дату виплати;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, зареєстроване за адресою: вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36011) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність відмови ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови у виплаті позивачу недоотриманої її чоловіком, ОСОБА_2 за життя пенсії, як такої, що порушує конституційне право позивача на соціальний захист.
Переконувала, що в силу положень ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту Закон № 1788-XII), позивач має право на виплату недоотриманої ОСОБА_2 пенсії, оскільки є членом сім`ї померлого (дружиною), на день його смерті проживала разом з ним однією сім`єю 62 роки, що дає їй право на одержання таких виплат.
Звернула увагу, що за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2020 у справі № 200/10269/19-а, у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку із чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
На думку позивача, такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім`ї пенсіонера або особа, яка забезпечується пенсією у разі втрати годувальника, реалізували своє право на неодержану пенсію в порядку, встановленому ч. 1 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV) та ч. 1 ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі по тексту Закон № 2262-XII), шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, проте не отримали таку виплату й оскаржують прийняте суб`єктом владних повноважень рішення з цього питання.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі № 440/4723/24 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними, скасування рішення, стягнення коштів - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 25.11.2021 №28 про відмову у виплаті недоотриманої пенсії відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" .
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 суму пенсії в розмірі 468 097,81 грн (чотириста шістдесят вісім тисяч дев`яносто сім гривень вісімдесят одна копійка), що підлягала виплаті ОСОБА_2 і залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1937,92 грн (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім гривень дев`яносто дві копійки).
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 по справі № 440/4723/24 та ухвалити нове рішення суду, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 недоотриманої її чоловіком за життя пенсії, оскільки ще з 01.05.2018 ОСОБА_2 було призупинено виплату такої, а із заявою про поновлення виплати останній не звертався.
Пояснив, що рішення № 28 від 25.11.2021 про відмову у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої пенсії прийнято у зв`язку з призупиненням ОСОБА_2 виплати пенсії на підставі листа Управління з координації та контролю за виплатою пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 293/04.6-22 від 25.05.2018. Так, вказаним листом за результатами співставлення бази даних Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», та бази даних отримувачів пенсії направлено списки особових рахунків внутрішньо переміщених осіб, яким відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» скасовано дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зокрема, і ОСОБА_2 .
Враховуючи, що заявницею не було надано свідоцтво про право на спадщину недоотриману пенсію, що слугує підставою для відновлення нарахування пенсії ОСОБА_2 , вважав правомірною відмову у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої пенсії.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечувала проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Переконувала, що за висновком Верховного Суду, сформованого в аналогічній справі № 200/10269/19-а від 30.01.2020 у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права.
Отже, в силу положень ст. 1227 ЦК України та ст. 52 Закону № 1058-IV суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, а батьки і дружина (чоловік) мають право на одержання цих сум і у тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
В порядку статті 139 КАС України повідомила про намір понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області, як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а починаючи з 01.03.2016 був внутрішньо переміщеною особою /а.с. 54/.
Виплата пенсії ОСОБА_2 здійснювалася на підставі електронної інформації.
З 01.05.2018 виплату пенсії по особовому рахунку ОСОБА_2 було призупинено на підставі листа Управління з координації та контролю за виплатою пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 293/04.6-22 від 25.05.2018, яким направлено списки особових рахунків внутрішньо переміщених осіб, по яких за результатами співставлення бази даних Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" та бази даних отримувачів пенсії, виявлено інформацію, яка дає підставу для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до вимог, визначених Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" /а.с. 55-56/.
Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с 48/.
04.08.2021 відділом обслуговування громадян № 10 Головного управління було прийнято заяву за № 2235 ОСОБА_1 щодо виплати недоотриманої пенсії її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с. 45/.
До заяви позивачем додано:
- паспорт;
- довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
- довідку про відкритий рахунок в банку;
- довідку про присвоєння ідентифікаційного номера;
- свідоцтво про смерть;
- свідоцтво про шлюб.
На підставі звернення 04.08.2021 ОСОБА_1 щодо виплати недоотриманої пенсії за померлого чоловіка було розраховано недоотриману пенсію за період з 03.08.2018 по 31.05.2021 в сумі 468097,81 грн. Листом від 26.10.2021 № 11905-11834/Т-04/8-1600/21 ОСОБА_1 повідомлено, що виплата сформованої недоотриманої пенсії буде здійснена при наявності відповідного фінансування /а.с. 10, зворотній бік/.
25.11.2021 відповідачем було прийнято рішення № 28 про відмову у виплаті недоотриманої пенсії, на підставі статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки виплата пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю можлива за умови надання свідоцтва про право на спадщину, де спадковим майном зазначено пенсію померлого пенсіонера /а.с. 50/.
Доказів своєчасного надіслання ОСОБА_1 рішення від 25.11.2023 № 28, чи доказів повідомлення листом про прийняте, протилежне за змістом попередньому, рішення відповідачем суду не надано.
Не погодившись із відмовою у виплаті недоотриманої пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки позивач є членом сім`ї померлого пенсіонера, звернулась за виплатою спірної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, у зв`язку із чим вимога пенсійного органу про необхідність надання свідоцтва про право на спадщину є безпідставною.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо призупинення ОСОБА_2 виплати пенсії, суд першої інстанції, проаналізувавши порядок припинення виплати пенсії, визначений ст. 49 Законом № 1058-IV та матеріали справи, вважав, що у даному випадку відсутні докази на підтвердження неотримання ОСОБА_2 нарахованої пенсії з безпосередньої вини пенсіонера. Так, судом враховано, що відповідачем не спростовується факт нарахування пенсії і після припинення її виплати, що свідчить про формальність обмеження позивача у праві на отримання пенсії померлого чоловіка.
Обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд врахувавши, що розмір недоотриманої пенсії, розрахований відповідачем, становить 468097,81 грн, вважав наявними підстави для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суми пенсії у розмірі 468097,81 грн, що підлягала виплаті ОСОБА_2 і залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до статті 52 Закону № 1058-IV сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту Порядок № 22-1).
За змістом пункту 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Відповідно до пункту 2.26 Порядку № 22-1 для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки з померлим пенсіонером, документ, що посвідчує особу заявника.
Колегією суддів встановлено, що звертаючись до пенсійного органу із заявою про виплату недоотриманої померлим чоловіком пенсії позивачем було надано, зокрема, копію паспорта НОМЕР_3 , свідоцтва про шлюб, свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , серія НОМЕР_2 від 03.08.2021, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25.10.2017 № 0000375209, довідки про відкритий рахунок в банку.
Водночас, відмовляючи в задоволенні заяви про виплату недоотриманої пенсії у відповідності до ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-IV пенсійний орган виходив з того, що:
- позивачем не надано свідоцтво про право на спадщину;
- виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена з 01.05.2018 у зв`язку із «отриманням інформації, яка дає підставу для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до вимог, визначених Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а за поновленням виплати пенсіонер за життя із заявою не звертався.
Колегія суддів вважає вказані підстави для відмови необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини 4 статті 52 Закону № 1058-IV у разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Аналогічні положення містяться в статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.
З наведеного слідує, що грошові кошти у вигляді пенсії, які не були отримані померлим за життя включаються до складу спадщини виключно у випадку відсутності членів сім`ї.
Тобто, у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №200/10269/19-а від 30.01.2020.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок пенсійного органу з приводу того, що спірні правовідносини є спадковими, оскільки позивачем надавались разом із заявою докази перебування в сімейних відносинах із померлим, а відтак, надання разом із заявою свідоцтва про право на спадщину, є таким, що не базується на вимогах закону.
Що стосується посилань апелянта на зупинення ОСОБА_2 виплати пенсії у зв`язку із отриманням інформації, яка дає підставу для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Отже, Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як «отримання інформації, яка дає підставу для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до вимог, визначених Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 805/402/18 від 04.09.2018.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 5154).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, колегія суддів враховує, що у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Крім того, доказів прийняття рішення про скасування ОСОБА_2 дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до вимог, визначених Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», пенсійним органом не надано. В свою чергу у випадку прийняття такого рішення, останнє підлягло б визнанню протиправним з мотивів та підстав, викладених вище.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем було формально обмежено право позивача на отримання недоотриманої померлим чоловіком пенсії, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Враховуючи встановлені під час апеляційного перегляду справи обставини справи та те, що грошові кошти у розмірі 468097,81 грн є фактично нарахованими, однак не виплаченими, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 суму пенсії в розмірі 468 097,81 грн (чотириста шістдесят вісім тисяч дев`яносто сім гривень вісімдесят одна копійка), що підлягала виплаті ОСОБА_2 і залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч.4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 по справі № 440/4723/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова