Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2025 року
м. Київ
справа №420/26651/23
адміністративне провадження № К/990/16336/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/26651/23
за позовом ОСОБА_1
до Болградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про визнання протиправними дії щодо відмови у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2024 року (суддя-доповідач: Семенюк Г.В., судді: Домусчі С.Д., Шляхтицький О.І.)
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Болградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому просила суд:
- визнати протиправними дії Болградського відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області, щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість непридатного для користування паспорта громадянина України у вигляді пластикової карти типу ID-1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти, оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що у зв`язку з непридатністю для користування паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1 вона звернулась до відповідача із заявою видати (обміняти) паспорт громадянина України на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положень про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (далі - «Положення №2503-ХІІ»). До того ж, позивачка є віруючою людиною, а примус до прийняття цифрових ідентифікаторів особистості, що містять антихристиянську символіку, є насильством над особистістю людини і над її релігійними переконаннями. Однак, листом від 5 вересня 2023 року відповідачем відмовлено позивачу у наданні такого паспорту. Позивач вважає вказану відмову такою, що порушує її законні права та інтереси, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Головне Управління Державної міграційної служби України в Одеській області позов не визнало й стверджувало, що не допустило протиправної бездіяльності. Мотивувало тим, що позивачка при оформленні паспорта громадянина України типу ID-1 у вигляді пластикової картки ще у 2019 році надала згоду на обробку персональних даних.
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанції
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Болградського відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Головне Управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова адміністративного органу мотивована виключно відсутністю відповідного рішення суду. Будь-яких інших юридичних та фактичних мотивів в основу оскарженої відмови адміністративним органом не покладено.
Окружний суд зауважив, що матеріали справи не містять доказів того, що інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини вимагають документування заявника виключно паспортом громадянина України у формі картки. У справі відсутні також докази об`єктивної здатності завдання шкоди переліченим інтересам самим лише фактом документування заявника паспортом громадянина України у порядку Положення №2503-ХІІ.
Беручи до уваги не спростовані у ході розгляду справи обставини існування у заявника релігійних переконань, які перешкоджають документуванню паспортом у формі картки, а також обставини належності, достовірності та достатності поданих заявником документів, суд першої інстанції виснував, що саме лише обставина відсутності рішення суду з огляду на норми Положення №2503-ХІІ та Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 червня 2019 року №456 (далі - «Тимчасовий порядок №456») порушує право заявника, яке буде повністю та ефективно поновлене у спосіб зобов`язання владного суб`єкта видати паспорт громадянина України за зразком згідно з Положенням №2503-ХІІ.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2024 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
За того самого обсягу фактичних обставин у цій справі, на противагу судженню окружного суду, суд апеляційної інстанції дійшов іншого висновку. Так, апеляційний суд зазначив, що подана позивачем заява за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням № 2503-XII. У вказаній заяві позивач не навів та не довів жодну з обставин, яка дає правові підстави для заміни паспорту у формі ID-картки на паспорт у формі книжечки.
Крім того, апеляційний суд констатував, що 1 жовтня 2019 року на ім`я позивача видано паспорт у вигляді ID-картки, що свідчить про факт самостійного звернення із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що використання позивачем раніше паспорта у вигляді ID-картки, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне життя.
Більше того, зазначаючи про відмову в отриманні паспорту у вигляді ID-картки, недостатньо тільки зазначати про право вибору за волевиявленням, а також про втручання у приватне життя, позивач повинен був навести мотиви саме такого волевиявлення, а також які саме сфери його особистого життя зачіпає отримання паспорту у вигляді картки, при тому, що такий паспорт позивач попередньо вже отримував.
Апеляційний суд установив, що при зверненні до органу міграційної служби із заявою позивач не зазначив про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише в позовні заяві.
Враховуючи викладене та не наведення обставин, які б свідчили про наявність підстав для заміни паспорту у вигляді ID-картки саме паспортом зразка 1994 року, а не паспортом у вигляді картки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог.
Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на нього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2024 року і залишити без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила про помилковість висновків суду апеляційної інстанції по суті спірного питання у цій справі.
Скаржниця вважає, що висновки апеляційного суду не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17.
Також у скарзі зазначено, що судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки заяві про відмову у наданні згоди на збір та обробку персональних даних, адже подальші дії органів ДМС України щодо відмови оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року за наявності такої заяви позивачки є неправомірними.
На переконання позивачки апеляційний суд помилково не застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року №2297-VI (далі - «Закон №2297-VI») в частині того, що суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних.
Крім того, у касаційній скарзі зазначено про наявність підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 8 червня 2023 року у справі №380/5977/21 та від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19, на які послався апеляційний суд в оскаржуваній постанові.
Так, позивачка вважає, що Верховний Суд не зазначав про підстави для обміну однієї форми паспорта на іншу, хоча пункт 3 Положення №2503-ХІІ встановлює дві форми паспорта: у вигляді паспортної книжечки або паспорта-картки. Оскільки зразки цих документів затверджені відповідними постановами Кабінету Міністрів України, тому для заміни непридатного паспорта у вигляді паспорта-картки позивач послалась на можливість оформлення паспорта-книжечки, передбачене пунктами 16-18 Положення №2503-ХІІ, одна з яких - непридатність для користування паспорта.
Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2024 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).
У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області заперечує проти її задоволення. Зазначає про правильність вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_1 надала пояснення на відзив відповідача. Доводи пояснення в їх сукупності узгоджуються із доводами відповідної касаційної скарги позивачки.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Белградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про оформлення паспорта громадянина України вигляді картки та внесення до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про неї.
1 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було документовано паспортом громадянина України № НОМЕР_1 , дата видачі 1 жовтня 2019 року, орган видачі 5129.
17 серпня 2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою видати (обміняти) паспорт громадянина України на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положень №2503-ХІІ.
5 вересня 2023 року листом відповідачем відмовлено позивачу у наданні такого паспорту.
Позивачка вважає вказану відмову такою, що порушує її законні права та інтереси, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 18 січня 2001року №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Пунктами 2, 3 Положення №2503-XII визначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення №2503-XII встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Згідно з пунктом 16 Положення №2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Відповідно до пункту 17 Положення №2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм. Для обміну паспорта у зв`язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.
6 грудня 2012 року набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною першою статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
За змістом частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Частиною четвертою статті 13 Закону №5492-VI передбачено, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною першою статті 16 Закону №5492-VI передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Згідно з частиною сьомою статті 21 Закону №5492-VI до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім`я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25 березня 2015 року №302 (далі - Порядок №302), у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 Порядку №302 паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.
Обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для подальшого використання (підпункт 5 пункт 6 Порядку №302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 Порядку №302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
За змістом пункту 19 Порядку №302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб`єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. До територіального органу ДМС документи подаються лише в разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру.
Згідно з пунктом 32 Порядку №302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 100 Порядку №302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку №456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Відповідно до пункту 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
З метою визначення меж розгляду справи належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року касаційне провадження відкрите з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Згідно із пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Предметом спору є правомірність дій Болградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість непридатного для користування паспорта громадянина України у вигляді пластикової карти типу ID-1 ОСОБА_1 та зобов`язання Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти, оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
Суди першої й апеляційної інстанції дійшли різних висновків щодо правомірності оскаржуваних дій Болградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність Болградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість непридатного для користування паспорта громадянина України у вигляді пластикової карти типу ID-1 ОСОБА_1 .
Верховний Суд погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить про те, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.
Указане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 7 листопада 2018 року у справі №820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20, від 8 червня 2023 року у справі №380/5977/21.
Як зазначено вище, підставою виникнення спору у цій справі слугувало надання відмови позивачці у видачі їй паспорту громадянина України зразка 1994 року у зв`язку з тим, що отриманий нею у 2019 році паспорт у вигляді ID-картки є пошкодженим та у зв`язку з тим, що по своїм релігійним переконанням вона не може отримати ID-картку громадянина України.
Отже, фактично позивачка звернулась із вимогою про обмін пошкодженого паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
Поряд з цим, матеріалами справи підтверджено, що 1 жовтня 2019 року ОСОБА_1 отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 .
Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_1 та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
З огляду на наведене, колегія суддів уважає безпідставними посилання позивачки на її небажання надати згоду на обробку персональних даних та намір отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, як на правомірну підставу її відмови від отримання паспорта у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, у зв`язку з його непридатністю для користування, оскільки у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_1 та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.
Отже, Верховний Суд доходить висновку, що використання позивачем паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, оформленого внаслідок волевиявлення останньої у 2019 році шляхом надання ОСОБА_1 згоду на обробку персональних даних з присвоєнням унікального номер запису в Реєстрі, свідчить про те, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, у зв`язку з його непридатністю для користування, жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Щодо посилання касатора на пункт 11 статті 8 Закону №2297-VI, відповідно до якого суб`єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних, Верховний Суд зазначає таке.
Зважаючи на те, що відповідно до статті 11 Закону №2297-VI згода є лише однією з підстав обробки персональних даних, відкликання згоди можливе лише у випадку обробки персональних даних відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 цього Закону.
Відповідно до статті 2 Закону №2297-VI згода суб`єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.
Поряд з цим, надання згоди на обробку персональних даних за своєю правовою природою є правочином у сенсі статті 202 Цивільного кодексу України. Своєю чергою статтею 214 Цивільного кодексу України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
Отже, відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.
Колегія суддів касаційної інстанції також звертає увагу, що Верховний Суд в постанові від 21 грудня 2022 року у справі №160/1/21 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв`язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17.
Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, таке.
По-перше, позивачка у справі, що переглядається, звернулась до органу міграційної служби із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв`язку з непридатністю паспорта у вигляді пластикової картки для користування та у зв`язку з тим, що по своїм релігійним переконанням вона не може отримати ID-картку громадянина України.
Отже, фактично позивачка звернулась із вимогою про обмін пошкодженого паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
По-друге, матеріалами справи підтверджено, що 1 жовтня 2019 року ОСОБА_1 отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 .
Таким чином, у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_1 та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв`язку із наведеним, у суду апеляційної інстанції не було підстав для врахування висновків Верховного Суду, викладених у справі №806/3265/17, при розгляді цієї справи.
Стосовно доводів позивачки про необхідність відступити від висновків, зроблених в постановах Верховного Суду від 8 червня 2023 року у справі №380/5977/21 та від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19 в частині застосування норм Положення №2503-ХІІ щодо обміну паспорта громадянина України, Суд звертає увагу на наступне.
Верховний Суд в своїх рішеннях зауважував на тому, що відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
У справі "Коссі проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.
У справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини.
Доводи скаржниці фактично зводяться до необхідності іншого тлумачення норм Положення №2503-ХІІ, які регулюють питання обміну паспорта громадянина України. В касаційній скарзі позивачка не навела жодних аргументованих виняткових випадків для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 8 червня 2023 року у справі №380/5977/21 та від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19.
Більше того, відступ від попередніх правових позицій Верхового Суду за відсутності обґрунтованих виняткових підстав для цього фактично порушуватиме принцип правової визначеності.
Решта доводів касаційної скарги не спростовує висновки суду апеляційної інстанції, не впливає на законність й обґрунтованість ухваленого судового рішення, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши оскаржене судове рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що це рішення ухвалене з додержанням норм матеріального й процесуального права та підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення слід залишити без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………………
……………………………………
……………………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду
