Постанова
Іменем України
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 391/462/20
провадження № 61-10094св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Черненка В. В., Єгорової С. М., Чельник О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення від спадкування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 .
За життя мати подарувала належний їй будинок в рівних частках йому та ОСОБА_2 .
Крім того, 13 грудня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт на його користь, згідно якого заповіла йому належну їй земельну ділянку розміром 6,58 га.
Сторони приходяться один одному рідними братом та сестрою.
Після відкриття спадщини він звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини, але йому стало відомо, що ідентичну заяву подано і його сестрою ОСОБА_2 , що стало перешкодою в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом на всю земельну ділянку.
Вказував, що наявні підстави для усунення ОСОБА_2 від спадкування, оскільки їх мати ОСОБА_4 , хоча і проживала в частині будинку, який вона подарувала ОСОБА_2 , але в той час перебувала в безпорадному стані (травма правого стегна та серцева недостатність), потребувала постійного стороннього догляду, який отримувала від нього, він доглядав за матір`ю, купував продукти, ліки та готував їжу тощо.
ОСОБА_2 в той час проживала у м. Києві та, знаючи про хворобу матері, маючи при цьому можливість для догляду, оскільки вона була пенсіонеркою і мала на це час, свідомо ухилялася від догляду за матір`ю.
Враховуючи наведене з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд:
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 квітня 2019 року, виданого приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 521;
скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522855100:02:000:2086, площею 6,58 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, та припинити право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку;
усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в смт. Компаніївка Кіровоградської області;
визнати за ним право особистої власності на земельну ділянку площею 6,58 га з кадастровим номером 3522855100:02:000:2086 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в смт. Компаніївка Кіровоградської області.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2021 року у складі судді Червонописького В. С. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не доведено ухилення відповідача від утримання померлої й того, що остання перебувала у безпорадному стані та потребувала постійної сторонньої допомоги.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Враховуючи те, що суд першої інстанції всупереч положенням пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції на підставі пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України дійшов висновку про наявність обов`язкових підстав для скасування рішення місцевого суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності умов, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача від права на спадкування за законом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, провадження № 61-1302св18, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, провадження № 61-15926св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано покази свідків, які підтвердили, що його мати ОСОБА_5 хворіла, а в період з квітня по серпень 2017 року була лежачою, взагалі не ходила і була в безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги.
Крім того, з довідки лікаря, у якого ОСОБА_5 перебувала на обліку, вбачається, що остання у період з квітня по серпень 2017 року перебувала в тяжкому стані, що був обумовлений травмою правого стегна та серцевою недостатністю, й потребувала постійного (цілодобового) стороннього догляду.
Також заявник вказує, що до матеріалів справи було також долучено копію спадкової справи, з якої вбачається, що 16 грудня 2016 року було складено заповіт, яким скасовано заповіт, складений ОСОБА_5 14 грудня 2004 року, яким остання заповідала спірну земельну ділянку йому та відповідачу. Згідно заповіту від 16 грудня 2016 року мати заповідала земельну ділянку тільки йому.
Зазначає, що ОСОБА_2 , знаючи про хворобу матері, її похилий вік, безпорадний стан, допомогу матері не надавала, хоча мала на це час і можливості, оскільки вона є пенсіонеркою, а отже свідомо ухилялась від догляду за матір`ю. Наведеного ОСОБА_2 під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не спростувала.
Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При дослідженні копії спадкової справи № 64/2017, заведеної після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що померла склала два заповіти.
Перший заповіт складений 14 грудня 2004 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким остання заповіла житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку та майновий пай КДСС «Колос».
Другий заповіт склала 13 грудня 2016 року на користь ОСОБА_1 , за яким заповіла останньому земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва площею 6,58га.
Родинні відносини між сторонами підтверджуються актовими записами про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , де їх матір`ю зазначено ОСОБА_6 .
З актового запису про шлюб ОСОБА_6 вбачається, що остання 25 жовтня 1986 року зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_5 .
З актового запису про шлюб ОСОБА_7 вбачається, що остання 25 червня 1977 року зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_8 .
ОСОБА_1 отримав 10 квітня 2019 року свідоцтво про право на спадщину на 3/4 частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4
ОСОБА_2 23 квітня 2019 року отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216, 1217 ЦК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Відповідно до положень статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
Частинами першою, третьою статті 1241 ЦК України визначено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдовець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов`язкову частку.
З матеріалів справи вбачається, що 13 грудня 2016 року ОСОБА_4 склала на користь ОСОБА_1 заповіт, за яким заповіла останньому земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва площею 6,58га.
28 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області із заявою про видачу свідоцтва про право на обов`язкову частку у спадщині.
ОСОБА_2 23 квітня 2019 року отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4
ОСОБА_1 , звертаючись до суду на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України, вказував, що ОСОБА_2 , знаючи про хворобу матері, її похилий вік, безпорадний стан, пов`язаний із хворобою, маючи при цьому можливість для догляду, оскільки вона є пенсіонеркою, свідомо ухилялась від догляду за матір`ю.
До позовної заяви ОСОБА_1 надано довідку № 221 від жовтня 2019 року, у якій вказано, що мати останнього згідно записів у медичній документації в період з квітня по серпень 2017 року знаходилась в тяжкому стані, що був обумовлений травмою правого стегна та серцевою недостатністю, та потребувала постійного (цілодобового) стороннього догляду.
Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до частини шостої статті 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Вказані висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).
Подаючи до суду заяву про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_2 не надавала матері допомогу та і фізично цього робити не могла, оскільки знаходилась і проживала в іншій області в іншому населеному пункті. Зазначав, що відповідач свідомо ухилялась від допомоги матері, оскільки є пенсіонером і мала на це час.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначала, що на час хвороби і смерті матері мешкала і працювала у м. Києві, тому не могла надавати щоденно допомогу матері. Вказувала, що по мірі можливості приїжджала і допомагала матері.
Судом враховано, що позивач є працюючою особою, проживав із матір`ю в одному будинку, який поділено на дві квартири, та надавав допомогу матері.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідачки від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки позивачем не доведено, що спадкоємець ОСОБА_2 мала можливість щоденно перебувати поряд із матір`ю з урахуванням її тимчасового проживання в іншому місці і свідомо ухилялася від надання допомоги останній, що могло бути підставою для усунення її від права на спадкування.
Крім того, позивачем не доведено, що спадкодавець потребувала допомоги саме відповідачки, а остання свідомо ухилялися від надання такої допомоги спадкодавцю.
Виходячи з зазначеного, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України є сукупність обставин, які позивачем доведено не було.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання заявника на висновки Верховного Суду у вказаній категорії справ не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах.
Доводи заявника про те, що суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не можуть бути прийняті судом, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян
