1
Справа№ 335/12370/17 2-а/335/563/2017
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 грудня 2017 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Воробйова А.В., при секретарі Гончаренко М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Запорізької міської ради, треті особи Державна регуляторна служба України, Запорізьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія», товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Місто для людей Запоріжжя», комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради про визнання незаконними та скасування рішень, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА _1 звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Запорізької міської ради, треті особи Державна регуляторна служба України, Запорізьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19.07.2017 року № 389 «Про затвердження конкурсної документації для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя та внесення змін до складу конкурсної комісії», про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 № 520 «Про призначення управителів багатоквартирних будинків міста Запоріжжя».
Ухвалою суду від 10.11.2017 року до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача залучено ТОВ «Керуюча компанія «Мрія», ТОВ «Керуюча компанія «Місто для людей Запоріжжя», КП «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради.
В обґрунтування позову позивач вказує наступне.
19.07.2017 року виконавчий комітет Запорізької міської ради прийняв рішення № 389 «Про затвердження конкурсної документації для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя та внесення змін до складу конкурсної комісії», яким вирішено:
1. Затвердити надану конкурсною комісією конкурсну документацію для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя з додатками, що є її невід’ємною частиною.
2. Внести зміни до рішення виконавчого комітету міської ради від 26.05.2017 № 265 «Про проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя», а саме затвердити склад конкурсної комісії з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя, у новій редакції.
3. Комунальному підприємству «Наше місто» Запорізької міської ради забезпечити доступ учасникам конкурсу до будинків, що є об’єктами конкурсу у дати та час визначений конкурсною документацією для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя.
4. Контроль за виконанням даного рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_2
В подальшому, 01.09.2017, виконавчий комітет Запорізької міської ради прийняв рішення № 520 «Про призначення управителів багатоквартирних будинків міста Запоріжжя», яким вирішено:
1. Призначити управителем багатоквартирних будинків у м. Запоріжжі, згідно з додатком №1 до цього рішення, за об'єктом конкурсу (група будинків) №1 товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія», ідентифікаційний код юридичної особи у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 40413159.
2. Призначити управителем багатоквартирних будинків у м. Запоріжжі, згідно з додатком №2 до цього рішення, за об'єктом конкурсу (група будинків) №2 товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Місто для людей Запоріжжя», ідентифікаційний код юридичної особи у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 41279924.
3. Призначити управителем багатоквартирних будинків у м. Запоріжжі, згідно з додатком №3 до цього рішення, за об'єктом конкурсу (група будинків) №3 комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 22144952.
4. Призначити управителем багатоквартирних будинків у м. Запоріжжі, згідно з додатком №4 до цього рішення, за об'єктом конкурсу (група будинків) №4 товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Місто для людей Запоріжжя», ідентифікаційний код юридичної особи у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 41279924.
5. Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради спільно з департаментом з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради підготувати проект договору з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя, що має бути укладений від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу уповноваженою особою виконавчого комітету Запорізької міської ради, строком на один рік, з обов’язком управителя розпочати надання послуг з управління багатоквартирними будинками з 01 листопада 2017 року.
6. Уповноважити заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_2 укласти договір з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу.
7. Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради забезпечити доведення до відома співвласників багатоквартирних будинків інформації про управителя, з яким укладено договір, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Запорізької міської влади та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема на інформаційних стендах у під’їздах будинків та біля них, відповідного оголошення, що має містити інформацію про повне найменування управителя, його контактні телефони, номер та дату укладення договору, ціну послуги.
8. Комунальному підприємству «Наше місто» Запорізької міської ради до 31 жовтня 2017 року здійснити всі необхідні дії щодо передачі багатоквартирних будинків в управління управителям, призначеним цим рішенням, в порядку передбаченому правилами управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 2 лютого 2009 року № 13.
9. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_2
Позивач вважає, що рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19.07.2017 № 389 та рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 № 520 є такими, що підлягають скасуванню, оскільки суперечать нормам та вимогам діючого законодавства України, а також порушують його права, як споживача.
На підставі викладеного позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19.07.2017 року № 389 «Про затвердження конкурсної документації для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя та внесення змін до складу конкурсної комісії» та рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 № 520 «Про призначення управителів багатоквартирних будинків міста Запоріжжя».
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, наполягаючи на обставинах та підставах викладених у позові. Просили позовні вимоги задовольнити.
Представники відповідача позов не визнали. Вважають позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню, так як оскаржувані рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, а позов подано особою, права, свободи чи інтереси якої відповідачем не порушені. Письмові заперечення залучено до матеріалів справи.
Представник третьої особи - Державної регуляторної служби України надав суду пояснення, в яких позов підтримав, просив його задовольнити з підстав недотримання відповідачем вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Письмові пояснення залучені до матеріалів справи.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог – Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України пояснив, що під час аналізу рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №389 від 19.07.2017 року було встановлено наявність ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в зв’язку з чим 25.10.2017 року було прийнято розпорядження „Про початок розгляду справи”. Розслідування на даний час триває. Питання щодо позовних вимог залишила на розсуд суду. Письмові пояснення залучені до матеріалів справи.
Представники третіх осіб ТОВ «Керуюча компанія «Мрія», ТОВ «Керуюча компанія «Місто для людей Запоріжжя», КП «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, вважають позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню, так як оскаржувані рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, а позов подано особою, права, свободи чи інтереси якої відповідачем не порушені. Письмові заперечення залучено до матеріалів справи.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини і прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 19.07.2017 року виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення № 389 ««Про затвердження конкурсної документації для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя та внесення змін до складу конкурсної комісії», яким вирішено:
1. Затвердити надану конкурсною комісією конкурсну документацію для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя з додатками, що є її невід’ємною частиною.
2. Внести зміни до рішення виконавчого комітету міської ради від 26.05.2017 № 265 «Про проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя», а саме затвердити склад конкурсної комісії з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя, у новій редакції.
3. Комунальному підприємству «Наше місто» Запорізької міської ради забезпечити доступ учасникам конкурсу до будинків, що є об’єктами конкурсу у дати та час визначений конкурсною документацією для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя.
4. Контроль за виконанням даного рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_2.
01.09.2017 виконавчий комітет Запорізької міської ради за результатами проведеного конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку у м. Запоріжжі прийняв рішення № 520 «Про призначення управителів багатоквартирних будинків міста Запоріжжя», яким вирішено:
1. Призначити управителем багатоквартирних будинків у м. Запоріжжі, згідно з додатком №1 до цього рішення, за об'єктом конкурсу (група будинків) №1 товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія», ідентифікаційний код юридичної особи у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 40413159.
2. Призначити управителем багатоквартирних будинків у м. Запоріжжі, згідно з додатком №2 до цього рішення, за об'єктом конкурсу (група будинків) №2 товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Місто для людей Запоріжжя», ідентифікаційний код юридичної особи у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 41279924.
3. Призначити управителем багатоквартирних будинків у м. Запоріжжі, згідно з додатком №3 до цього рішення, за об'єктом конкурсу (група будинків) №3 комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 22144952.
4. Призначити управителем багатоквартирних будинків у м. Запоріжжі, згідно з додатком №4 до цього рішення, за об'єктом конкурсу (група будинків) №4 товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Місто для людей Запоріжжя», ідентифікаційний код юридичної особи у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 41279924.
5. Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради спільно з департаментом з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради підготувати проект договору з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя, що має бути укладений від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу уповноваженою особою виконавчого комітету Запорізької міської ради, строком на один рік, з обов’язком управителя розпочати надання послуг з управління багатоквартирними будинками з 01 листопада 2017 року.
6. Уповноважити заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_2 укласти договір з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу.
7. Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради забезпечити доведення до відома співвласників багатоквартирних будинків інформації про управителя, з яким укладено договір, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Запорізької міської влади та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема на інформаційних стендах у під’їздах будинків та біля них, відповідного оголошення, що має містити інформацію про повне найменування управителя, його контактні телефони, номер та дату укладення договору, ціну послуги.
8. Комунальному підприємству «Наше місто» Запорізької міської ради до 31 жовтня 2017 року здійснити всі необхідні дії щодо передачі багатоквартирних будинків в управління управителям, призначеним цим рішенням, в порядку передбаченому правилами управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 2 лютого 2009 року № 13.
9. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_2.
Відповідно до ч.2 ст.171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосований цей акт.
Оскаржувані рішення відповідача стосуються сфери житлово-комунального господарства, а отже позивач, як споживач, має право на оскарження зазначених рішень як суб'єкт правовідносин, у яких будуть застосовані рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19.07.2017 № 389, та від 01.09.2017 № 520.
Окрім цього, суд бере до уваги наявне в матеріалах справи рішення № 265 від 26.05.2017 «Про проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя» з додатком, з якого вбачається, що будинок № 9 по вул. Вороніна входить до переліку будинків, які є об’єктами конкурсу у вигляді чотирьох груп багатоквартирних будинків.
Суд також бере до уваги додатки до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19.07.2017 № 389, та від 01.09.2017 № 520 та заперечення відповідача, які зазначають, що додатки до рішення № 520 від 01.09.2017, які є невід’ємною частиною цього рішення не містять будинку № 9 по вул. Вороніна.
При цьому суд зазначає про те, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд дійшов до висновку, що відповідач, який є суб’єктом владних повноважень не довів того, що права позивача не порушуються оскаржуваними рішеннями через відсутність в додатку № 1 рішення №520 від 01.09.2017 будинку, в якому зареєстрований позивач.
При цьому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що у будинку, в якому зареєстрований позивач, створено об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, тому оскаржувані рішення жодним чином не порушують прав позивача, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За визначенням абзацу третього частини першої статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Абзацом п’ятим частини першої статті 3 цього Закону визначено, що місце проживання – це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Водночас, згідно з абз. 11 ч. 1 ст. 3 згаданого Закону, реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
При цьому частиною 10 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Таким чином, чинне законодавство України не містить обмежень щодо вибору фізичною особою місця проживання по всій території країни, та в будь-якій частині адміністративно-територіальної одиниці в тому числі. Так само відсутній й обов’язок фізичної особи фактично проживати за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання. Більш того, чинне законодавство України, зокрема ч. 10 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», передбачає випадки наявності у фізичної особи більш ніж одного місця проживання.
Таким чином, позивач у зв’язку із реєстрацією його в будинку, у якому вже створено ОСББ та на який не розповсюджується дія оскаржуваних рішень, не позбавляється як права проживати за іншим місцем проживання та відповідно користуватися там житлово-господарськими послугами, та як наслідок і права оскаржити такі рішення якщо він вважає, що вони є незаконними та не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.
Також суд не приймає до уваги доданий представником відповідача до письмових заперечень проти адміністративного позову та наявний в матеріалах справи письмовий доказ, названий представником відповідача як «інформація з ЄДР про створення ОСББ Вороніна, 9», оскільки фактично наданий документ є витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вороніна 9», а ухвалою суду від 01.12.2017, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, відмовлено в долучені до матеріалів справи цього документу, адже він не стосується предмету доказування у даній адміністративній справі.
При цьому суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо прийняття багатоквартирного будинку № 9 по вул. Вороніна на баланс Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вороніна 9», а сам по собі факт реєстрації юридичної особи – Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вороніна 9» по-перше не доводить факту функціонування такої юридичної особи, по-друге, не обмежує особу, яка зареєстрована в багатоквартирному будинку звернутись до суду, якщо вона вважає, що її права, свободи чи інтереси порушені з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Окрім цього, суд бере до уваги посилання позивача на те, що він є депутатом Запорізької обласної ради сьомого скликання та зазначає наступне.
Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради, гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради регулюються Законом України «Про статус депутатів місцевих рад».
Відповідно до частин 1,2 ст. 2 вищезазначеного закону депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.
Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 2 ст. 2 закону про статус депутатів місцевих рад депутат місцевої ради відповідно до цього Закону наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» на депутата місцевої ради покладено обов’язок вивчати громадську думку; вивчати потреби територіальної громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вищезгаданого закону депутат місцевої ради є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітним. У своїй роботі у виборчому окрузі взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами самоорганізації населення, трудовими колективами, об'єднаннями громадян.
В свою чергу, ч. 1 ст. 12 закону зазначає, що депутат місцевої ради розглядає пропозиції, заяви і скарги громадян, які надійшли до нього, вживає заходів до їх своєчасного, обґрунтованого вирішення; вивчає причини, які породжують скарги громадян, і вносить свої пропозиції щодо їх усунення до органів місцевого самоврядування, до місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян; систематично веде прийом громадян.
За таких обставин, позивач не позбавлений права звертатись до суду за захистом не лише своїх прав, свобод та інтересів, а й за захистом прав, свобод та інтересів виборців свого виборчого округу.
Суд зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд з прав людини у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Крім того, відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає ОСОБА_3 України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 (надалі – ОСОБА_3 №280/97-ВР)
Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ч. 1 ст. 2 Закону №280/97-ВР).
За змістом частини першої статті п’ятої Закону №280/97-ВР, система місцевого самоврядування включає:
територіальну громаду;
сільську, селищну, міську раду;
сільського, селищного, міського голову;
виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
старосту;
районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
органи самоорганізації населення.
Абзацом 11 частини 1 статі 1 Закону № 280/97-ВР визначено, що виконавчі органи рад – це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Частиною першою статті 11 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Згідно з ч. 1 ст. 51 Закону №280/97-ВР, виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради (ч. 1 ст. 52 Закону №280/97-ВР).
Підпунктами 1, 2 пункту «б» частини першої статті 30 Закону №280/97-ВР до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку віднесено здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку та здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об'єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає ОСОБА_3 України «Про житлово-комунальні послуги».
Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом (абз. 4 ч. 1 ст. 1 названого Закону).
Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абз. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За визначенням абзацу 16 частини першої статті першої цього Закону, управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору.
Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством (абз. 17 ч. 1 ст. 1 Закону про житлово-комунальні послуги).
Згідно з ст. 3 цього Закону, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Статтею 7 згаданого Закону визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить:
1) затвердження та реалізація місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та реалізації відповідних державних і регіональних програм;
2) встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону;
3) затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням;
4) визначення виконавця житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;
5) управління об'єктами у сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації;
6) забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості;
7) встановлення зручного для населення режиму роботи виробників та виконавців;
8) інформування населення відповідно до законодавства про реалізацію місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також щодо відповідності якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам;
9) укладання договорів з підприємствами різних форм власності на вироблення та/або виконання житлово-комунальних послуг;
10) здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг;
11) проведення моніторингу виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства;
12) вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до законів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону про житлово-комунальні послуги, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 3 частини 1 статті 24 цього Закону до прав балансоутримувача віднесено право укладати договори на надання житлово-комунальних послуг.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначає ОСОБА_3 України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». ОСОБА_3 регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов’язані з реалізацією прав та виконанням обов’язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Відповідно до абз. 1 п. 5 ст. 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об’єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок.
Згідно з ч. 6 ст. 59 Закону №280/97-ВР, виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем керуючись ст. 30 Закону №280/97-ВР, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», п. 5 ст. 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13.06.2016 №150 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку», рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 26.05.2017 №265 «Про проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя», з метою забезпечення управління об’єктами житлово-комунального господарства, здійснення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості житлово-комунальних послуг населенню міста Запоріжжя прийнято оскаржувані рішення.
Разом з тим, частиною 12 статті 59 Закону №280/97-ВР передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», дія якого поширюється на відносини у сфері здійснення регуляторної політики та регуляторної діяльності, регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
В своїх запереченнях виконавчий комітет Запорізької міської ради стверджує, що оскаржуване рішення виконавчого комітету не є регуляторним актом, оскільки, на думку відповідача, по-перше, не є нормативно-правовим актом, а є ненормативним актом (актом індивідуальної дії), по-друге, не спрямоване на правове регулювання господарських відносин, а відтак, за результатами рішення від 19.07.2017 № 389 жодні господарські відносини не виникають, не змінюються і не припиняються, та по-третє, оскаржуване рішення застосовується лише один раз, внаслідок чого його не можна вважати регуляторним актом.
Проте з такими твердженнями відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.
1. Визначальною ознакою нормативно-правового акту індивідуальної дії є його суб’єктне коло. Такий акт викликає виникнення, зміну чи припинення правових наслідків ля чітко визначеного кола осіб. Водночас дію оскаржуваних рішень розповсюджено на не визначену кількість споживачів житлово-комунальних послуг, які проживають в будинках, в яких не створено ОСББ.
2. Оскаржувані рішення спрямовані на призначення управителів багатоквартирних будинків з метою подальшого укладання з ними договорів про надання житлово-комунальних послуг, тобто - результату господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Укладання таких договорів призведе до господарських взаємовідносин між управителем та балансоутримувачем.
3. Відповідачем не враховано, що реалізація оскаржуваних рішень призводить до виникнення господарських взаємовідносин, які не носять характеру одноразової послуги, а тривають у часі.
Окрім того, згідно Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 № 724 вбачається, що Державна регуляторна служба України (ДРС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.
Відповідно до підпунктів 5, 18 п. 4 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 № 724 ДРС відповідно до покладених на неї завдань: проводить експертизу проектів законів України, інших нормативно-правових актів, які регулюють господарські та адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання; надає роз’яснення положень законодавства з питань державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
Суд також бере до уваги лист Державної регуляторної служби України вихід. № 8708/0/20-17 від 05.10.2017 «Щодо надання висновку», з якого вбачається, що Державна регуляторна служба України розглянула рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19.09.2017 № 389 «Про затвердження конкурсної документації для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя та внесення змін до складу конкурсної комісії» на предмет віднесення цього рішення до категорії регуляторних актів, та повідомляє.
З урахуванням вимог статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» вищезазначене рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради містить норми регуляторного характеру, а його прийняття потребувало реалізації передбачених цим Законом процедур.
З системного аналізу Закону України №280/97-ВР вбачається, що до повноважень виконавчого комітету Запорізької міської ради не входить надання роз’яснень положень законодавства з питань державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та проведення експертиз проектів законів України, інших нормативно-правових актів, які регулюють господарські та адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання. Дані повноваження покладені на Державну регуляторну службу України.
Суд приходить до висновку, що рішення виконавчого комету Запорізької міської ради від 19.07.2017 № 389 та від 01.09.2017 №520 містять норми регуляторного характеру, а їх прийняття потребувало реалізації передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» процедур.
Частинами 1,2 статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлено, що кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.
Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.
В свою чергу, ст. 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлює план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення плану та змін до нього на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет.
Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» оприлюднення з метою одержання зауважень і пропозицій проектів регуляторних актів, прийняття яких належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а також сільських, селищних та міських голів, проводиться до внесення цих проектів на розгляд засідання відповідного виконавчого органу ради або до внесення їх на затвердження відповідному сільському, селищному, міському голові. Зауваження і пропозиції щодо оприлюдненого проекту регуляторного акта, внесеного на розгляд сесії ради, та відповідного аналізу регуляторного впливу надаються фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями розробникові цього проекту та головній постійній комісії ради.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:
- відсутній аналіз регуляторного впливу;
- проект регуляторного акта не був оприлюднений.
На суб’єкта владних повноважень, яким у спірних відносинах є відповідач – виконавчий комітет Запорізької міської ради, положеннями чинного законодавства, у тому числі і Законом України «Про інформацію», зокрема ч. 3 ст. 6 цього Закону, покладено обов’язок щодо інформування про свою діяльність і прийняті рішення, які викладаються у нормативно правовому акті і видаються у формі рішень, розпоряджень, наказів тощо.
Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19.07.2017 № 389 та від 01.09.2017 №520 є регуляторними актами, у зв’язку з чим під час їх прийняття відповідачем, який є виконавчим органом місцевого самоврядування, і у спірних відносинах виступає у якості суб’єкта владних повноважень, повинні були бути дотримані вимоги щодо оприлюднення та обговорення таких актів, які визначені вищенаведеними положеннями Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», але всупереч вимогам закону, відповідачем не були розміщені проекти цих рішень у друкованому засобі масової інформації, не було забезпечено проведення аналізу даних проектів рішень, не проводилось публічне громадське обговорювання проектів рішень.
Відповідно до ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Отже у зв’язку з прийняттям виконавчим комітетом Запорізької міської ради оскаржуваних рішень, які за своєю природою є регуляторними актами, без належного дотримання процедури оприлюднення в установленому законом порядку проекту цього рішення, та без попереднього його обговорення і отримання громадської думки та проведення аналізу регуляторного впливу цього рішення, з урахуванням положень ст. 57 Конституції України, якою гарантовано право громадян України знати свої права і обов'язки, закони та інші нормативно правові акти, що визначають їх права та обов'язки, які мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а у разі недотримання цієї вимоги такі рішення суб'єктів владних повноважень вважаються протиправними або нечинними, суд приходить до висновку, що відповідач під час прийняття цього рішення діяв не у спосіб, який визначено чинним законодавством України, що у свою чергу є підставою для визнання такого рішення суб’єкта владних повноважень незаконним та його скасування.
Окрім того, суд вважає за можливе взяти до уваги посилання позивача на те, що під час прийняття оскаржуваних рішень відповідачем порушено законодавство про захист економічної конкуренції,та зазначає таке.
Серед принципів, визначених частиною 1 статті 2 Закону про житлово-комунальні послуги, на яких базується державна політика у сфері житлово-комунальних послуг є принцип створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) – змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Статтею 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. Підставами ж для початку розгляду справи Антимонопольним комітетом є: заяви суб'єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначеним Законом України «Про захист економічної конкуренції» як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; поданням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; власною ініціативою органів Антимонопольного комітету.
З системного аналізу ст.ст. 35-37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вбачається, що розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. У випадках, коли дії чи бездіяльність, що містить ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у розгляді справи. У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
Статтею 46 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що органи Антимонопольного комітету мають право надавати рекомендаціях органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, - щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень. Рекомендації надаються у формі листа.
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету приймають рішення.
Судом встановлено, що Запорізьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України прийнято розпорядження № 68-р від 25.10.2017, яким розпочато розгляд справи № 02/38-17 у зв’язку з наявністю у діях виконавчого комітету Запорізької міської ради ознак порушення, передбаченого п. 3 ст. 50, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції на ринку послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків, що перебувають у спільній власності територіальної громади м. Запоріжжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у випадках, коли дії чи бездіяльність, що містить ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у розгляді справи.
Суд приходить до висновку, що у разі початку Запорізьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України розгляду справи № 02/38-17, то Запорізьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України вбачає в діях виконавчого комітету Запорізької міської ради ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).
Під час розгляду справи судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону №280/97-ВР, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Всупереч вищенаведеним вимогам КАС України, відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведено законності оскаржуваних рішень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили.
Надавши правову оцінку фактичним обставинам справи, які знайшли своє відображення в матеріалах справи та оцінивши рішення відповідача суд приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем поза межами наданих органу місцевого самоврядування повноважень, що дає підстави для висновку про обґрунтованість позовних вимог, та як наслідок їх задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання незаконними та скасування рішень – задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19.07.2017 року № 389 «Про затвердження конкурсної документації для проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирних будинків міста Запоріжжя та внесення змін до складу конкурсної комісії».
Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 року № 520 «Про призначення управителів багатоквартирних будинків міста Запоріжжя».
Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Запорізької міської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 280 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят гривень).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя: А.В. Воробйов
