Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/6286/23 пров. № А/857/7407/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого суддіІщук Л.П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року (ухвалене головуючим суддею Чуприною О.В. у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/6286/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати виплатити йому його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 20.12.2022 по 27.07.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Обґрунтовує позов тим, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19.12.2022 за №119-РС з 20.12.2022 він виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом «г» (перебування на утриманні військовослужбовців трьох і більше дітей віком до 18 років) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Однак, при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, зокрема, не виплатив грошову допомогу при звільненні. Як зазначив позивач, виплату належної при звільненні одноразової грошової допомоги проведено відповідачем лише 28.07.2023. Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), зокрема норми статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 позов задоволено частково.
Стягнуто із Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2022 по 19.06.2023 в розмірі 4096,78 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, вважає що таке є необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачу перед звільненням доводилось, що розрахунок буде проведений після його виключення зі списків в/ч НОМЕР_1 , під час доведення наказів по стройовій частині, після оголошення основних тезисів та нюансів, він зазначив, що жодних претензій до в/ч НОМЕР_1 немає.
Наголошує, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця, що фактично і відбулось.
Звертає увагу суду, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Також зазначає, що виплата всіх належних сум позивачу була здійснена не в день виключення зі списків в/ч НОМЕР_1 у зв`язку із тим, що в/ч НОМЕР_1 з квітня 2022 року по теперішній час виконує бойові завдання щодо відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій областях.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 з 09.03.2022 по 20.12.2022 проходив службу в Збройних Силах України, в тому числі на посаді командира відділення 3 розвідувальної групи спеціального призначення 11 роти спеціального призначення 4 загону спеціального призначення Військової частини НОМЕР_1 . Вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з наказів №2 від 09.03.2022 і №284 від 20.12.2022 та не заперечується сторонами (а.с. 7, 42, 59).
Як слідує із витягу із наказу (по стройовій частині) від 20.12.2022 за №284 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19.12.2022 за №119-РС позивач з 20.12.2022 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом «г» (перебування на утриманні військовослужбовців трьох і більше дітей віком до 18 років) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 7, 59).
Окрім вказаного, відомості із витягу з наказу (по стройовій частині) командира ВЧ НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 від 20.12.2022 за №284, свідчать про те, що командира відділення 3 розвідувальної групи спеціального призначення 11 роти спеціального призначення 4 загону спеціального призначення військової частини ОСОБА_1 20.12.2022 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 7, 59)
Згідно доводів ОСОБА_1 , викладених в позовній заяві, 28.07.2023 на розрахунковий рахунок позивача нарахована заборгованість з одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 28292,64 грн.
На засвідчення таких обставин позивач подав письмовий документ із зображенням у вигляді знімка екрана мобільного пристрою/персонального комп`ютера («скриншот», «screenshot») такого змісту «…Zarakhuvannia zarobitnoi platy Виплата в.ч. А4030 + 28 292,64? 28 липня 2023 14:28…» (а.с. 9).
До відзиву на позовну заяву відповідачем долучено розрахунковий лист ОСОБА_1 за липень 2023 року, згідно якого позивачу нараховані:
- компенсація відпустки за грудень 2022 року (20 днів) в розмірі 9550,62 гривень;
- одноразова грошова допомога при звільненні (32% від грошового забезпечення) за грудень 2022 року в розмірі 4647,97 гривень;
- одноразова грошова допомога на оздоровлення (в розмірі грошового забезпечення) за грудень 2022 року в розмірі 14524,90 гривень.
Всього нараховано 28723,49 гривень. Сума до виплати з утриманим військовим збором склала 28292,64 грн. (а.с. 41).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби (невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні), звернувся до суду із позовом про зобов`язання відповідача виплатити його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 20.12.2022 по 27.07.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем при звільненні з військової служби поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми визначають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (далі Закон №2232-ХІІ).
Як передбачено частиною 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі Положення №1153/2008, Указ №1153/2008) визначає таке:
- після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання;
- особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ];
- особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі Закон №2011-ХІІ), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Досліджуване судом питання в частині застосування норм трудового законодавства і законодавства, яке визначає соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.
Як вірно зазначено судом, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій категорії осіб всіх належних сум, то підлягає застосуванню положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, суд дійшов вірного висновку про безпідставність доводів відповідача щодо незастосування до спірних відносин норм статей 116 та 117 КЗпП України.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Так, роботодавець відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Як визначено статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вимогами статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 за №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
В силу правового регулювання, визначеного пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що беручи до уваги коментовані вище норми матеріального права і висновки Верховного Суду, сформовані у релевантних правовідносинах, непроведення з вини відповідача розрахунку із позивачем належних йому як звільненому працівникові сум є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто ОСОБА_1 гарантовано право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні у вигляді середнього грошового забезпечення за весь час затримки, починаючи з 20.12.2022 по день фактичного розрахунку 27.07.2023.
Разом з тим, як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах України, в тому числі на посаді командира відділення 3 розвідувальної групи спеціального призначення 11 роти спеціального призначення 4 загону спеціального призначення Військової частини НОМЕР_1 , з 20.12.2022 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом «г» (перебування на утриманні військовослужбовців трьох і більше дітей віком до 18 років) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 7, 59).
Відтак, як вірно зазначено судом, остаточною датою завершення проходження військової служби є 20.12.2022, про що зазначено у витязі з наказу (по стройовій частині) від 20.12.2022 за №284, тобто 20.12.2022 є останнім робочим днем.
За змістом пункту 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення №1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Таким чином, станом на дату звільнення позивача з військової служби 20.12.2022 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум відповідачем не проведена, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України.
Судом також встановлено, що відповідно до розрахункового листа за липень 2023 року, за підписами начальника розрахункової групи та головного бухгалтера фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 позивачу нараховано:
- компенсацію відпустки за грудень 2022 року (20 днів) в розмірі 9 550,62 гривень;
- одноразову грошову допомога при звільненні (32% від грошового забезпечення) за грудень 2022 року в розмірі 4 647,97 гривень;
- одноразову грошову допомогу на оздоровлення (в розмірі грошового забезпечення) за грудень 2022 року в розмірі 14 524,90 гривень.
Всього нараховано 28723,49 гривень. Сума до виплати, з утриманим військовим збором - 430,85 гривень, склала 28292,64 гривень (а.с. 41).
Суми грошової компенсації за невикористані дні відпустки, та одноразової допомоги при звільненні, одноразової грошової допомоги на оздоровлення охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розумінні статті 116 КЗпП України, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
Згідно матеріалів справи, Військова частина НОМЕР_1 нарахувала і виплатила 28.07.2023 ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, одноразову грошову допомогу при звільненні, одноразову грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 28292,64 гривень, що підтверджується поданим позивачем письмовим документом із зображенням у вигляді знімка екрана мобільного пристрою/персонального комп`ютера («скриншот», «screenshot») такого змісту «…Zarakhuvannia zarobitnoi platy Виплата в.ч. А4030 + 28292,64? 28 липня 2023 14:28…» (а.с. 9).
Відтак, суд вірно визначив дату фактичного отримання коштів в сумі 28292,64 гривень саме 28.07.2023.
Отже, період з 20.12.2022 (день виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 28.07.2023 (день фактичного зарахування коштів) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні та складає 219 календарних днів.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.
Разом з тим, пунктом 16 частини першої розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 за №2352-IX (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті."
Таким чином, як вірно зазначено судом, на час звільнення позивача з військової служби, стаття 117 КЗпП України передбачала обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Отже, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум може бути нарахований за період, який не більший ніж шість місяців.
Судом також вірно зазначено, що в даному випадку період затримки розрахунку з позивачем при звільненні складає 219 календарних днів, з врахуванням встановленого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України максимального періоду виплати (не більше шести місяців), кількість днів затримки становить в спірному випадку 182 календарних дні (6 місяців).
Як встановлено судом з довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним страхуванням, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 , зважаючи на грошове забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням (жовтень-листопад 2022 року):
- середньомісячний розмір грошового забезпечення становить 14524,90 гривень:
- середньоденний розмір грошового забезпечення складає 476,23 гривень (а.с. 60).
Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за 6 місяців (період з 20.12.2022 по 19.06.2023) в розмірі 86673,86 гривень, обчисленої за формулою 476,23 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х (помножено на) 182 (календарні дні періоду затримки виплат).
Отже, сума середнього заробітку за час прострочення 86673,86 гривень розрахована згідно статті 117 КЗпП України більш, ніж в 3 рази перевищує суму заборгованості, належних позивачу до виплати при звільненні, в розмірі 28292,64 гривень.
Разом з тим, судом вірно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, зокрема, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя (вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22).
Іншими словами, у постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що середньозважені ставки за кредитами надають приблизне уявлення про «вартість грошових коштів».
Отже, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою виплати коштів, належних при звільненні, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2022-2023 роках розміру сум, які позивач недоотримавши належні йому від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі №910/4518/16: «…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.
На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв`язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити».
Згідно відомостей із вкладення «Дані статистики фінансового сектору» підрозділу «Статистика фінансового сектору» розділу «Статистика» офіційного веб-сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період з 20.12.2022 по 19.06.2023 (період затримки розрахунку при звільненні) становила: у грудні 2022 року 29,4%, у січні 2023 року 29,0%, у лютому 2023 року 29,8%, у березні 2023 року 30,3%, у квітні 2023 року 30%, у травні 2023 року 29,2%, у червні 2023 року 28,3% (а.с.67-68).
Відповідно до вимог частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відтак, вірним є висновок суду, що беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц (пункт 94.5) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 (мотивувальна частина), суд вважає доцільним «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (військовослужбовця), пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити» застосування у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України «для розрахунку розміру сум, які такий працівник (військовослужбовець), недоотримавши належні йому кошти від роботодавця (органу призначення), міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової допомоги при звільненні, одноразової грошової допомоги на оздоровлення (28292,64 гривень) приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 4096,78 гривень, а саме:
- у грудні 2022 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,4% річних/365 днів року = 0,08% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 28292,64 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 11 днів = 248,98 гривень;
- у січні 2023 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,0% річних/365 днів року = 0,08% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 28 292,64 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 31 день = 701,66 гривень;
- у лютому 2023 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,8% річних/365 днів року = 0,08% (ставка за кредитом одного календарного дня), обчислено за формулою: 28 292,64 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 28 днів = 633,75 гривень;
- у березні 2023 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 30,3% річних/365 днів року = 0,08% (ставка за кредитом одного календарного дня), обчислено за формулою: 28 292,64 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 31 день = 701,66 гривень;
- у квітні 2023 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 30% річних/365 днів року = 0,08% (ставка за кредитом одного календарного дня), обчислено за формулою: 28 292,64 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 30 днів = 679,02 гривень;
- у травні 2023 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,2% річних/365 днів року = 0,08% (ставка за кредитом одного календарного дня), обчислено за формулою: 28 292,64 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 31 день = 701,66 гривень;
- у червні 2023 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 28,3% річних /365 днів року = 0,08% (ставка за кредитом одного календарного дня), обчислено за формулою: 28 292,64 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 19 днів = 430,05 гривень.
Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зважаючи на наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вірно вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 4096,78 гривень.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 300/6286/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар
