Єдиний державний реєстр судових рішень
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
27 травня 2024 рокум. Ужгород№ 260/10751/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.,
при секретарі Пішта І.І.,
за участю сторін:
представник позивача Калинич О.І.,
представник відповідача 1 Ємельянова І.О.,
представник відповідача 2 Марко І.Г.,
представник відповідача 3 не з`явився,
третя особа не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного сервісного центру МВС (вул. Лук`янівська, 62, м. Київ, 04085, код ЄДРПОУ 40109173), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (вул. Данила Апостола, 11, м. Львів, 79040, код ЄДРПОУ 45307457), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) (88006, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гагаріна, буд. 7, код ЄДРПОУ 43611781), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якому просить:
1) визнати незаконним та скасувати Наказ №2/28/10-кп від 29.09.2023 «Про призначення ОСОБА_2 на посаду заступник начальника відділу логістики РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатських областях (філія ГСЦ МВС), місце роботи м. Ужгород) виданий Головним Сервісним центом МВС;
2) визнати незаконним та скасувати Наказ №2/6/85-кп від 06.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п.1 ч.1 с.4 ст. 87, 89 Закону України «Про державну службу», ст. 24 Закону України «Про відпустки», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29.09.2023 року №716 «Про організаційно - штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» виданий Головним Сервісним центом МВС;
3) зобов`язати Головний сервісний центр МВС, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) шляхом переводу на рівнозначну посаду заступник начальника відділу логістики РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Ужгород) або рівнозначну посаду в РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Ужгород) з 08.11.2023 року;
4) стягнути з Головного сервісного центру МВС грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 08.11.2023р. на користь ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.10.2023 року відповідачем попереджено ОСОБА_1 згідно статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 87 Закону України «Про державну службу» про звільнення із займаної посади та одночасно запропоновано 7 вакантних посад, серед яких одна вакантна посада, а саме: заступник начальника відділу логістики РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород), була рівнозначна посаді категорії «Б» займаної ОСОБА_1 .. Після попередження про реорганізаційно-штатні зміни позивач мав обрати одну з вакантних посад у разі залишення на роботі та подати заяву протягом 30 днів. Однак, протягом 30 днів відповідач відмовлявся прийняти його заяву у зв`язку з тим, що рівнозначна вакантна посада категорії «Б», а саме: заступник начальника відділу логістики РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород) є зайнятою. Тобто під час попередження не було враховано, що з 03.10.2023 року на посаду заступник начальника відділу логістики РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород) призначено ОСОБА_2 . 08.11.2023 року позивач звільнений з посади начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) відповідно до п.1 ч.1, 4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби, підставою звільнення слугувало попередження від 05.10.2023 року. Позивач не погоджується з такими діями відповідача, вважає, що має право на продовження строку перебування на державній службі, але протиправно був обмежений у реалізації такого права. Також вказує на те, що відповідач не здійснив порівняльний аналіз, хто має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, у зв`язку з чим відповідач порушив процедуру вивільнення працівників відповідно до ст. 4 Закону України «Про Державну службу» та КЗпП України.
У зв`язку з наведеним, позивач вважає накази про звільнення ОСОБА_1 та призначення ОСОБА_2 протиправними, просить такі скасувати, поновити позивача на посаді начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) шляхом переводу на рівнозначну посаду та стягнути з Головного сервісного центру МВС середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
02 січня 2024 року відповідачем Головним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що позивачу надано попередження про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та запропоновано перелік наявних вакантних посад. Відповідно до цього попередженням у разі згоди на призначення за переведенням на одну із запропонованих посад позивач мав подати відповідну заяву протягом 30 календарних днів з дня попередження. ОСОБА_1 ознайомлений із вказаним попередженням 05 жовтня 2023 року. У вищевказаний термін будь-яких заяв ОСОБА_1 до ГСЦ МВС не надходило. Відповідач вказує, що в переліку наявних вакантних посад, зазначених у попередженні, була запропонована рівнозначна посада заступника начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), помилково, так як така з 03.10.2023 не була вакантною. Таким чином, на думку відповідача, помилкове зазначення в попередженні рівнозначної посади, яка на час його вручення не була вакантною, не є підставною для скасування наказу ГСЦ МВС від 06 листопада 2023 року № 2/6/85-кп «Про звільнення ОСОБА_1 », оскільки на час попередження були відсутні інші рівнозначні посади, які відповідали професійній підготовці та професійним компетентностям позивача, а на виконання вимог статті 87 Закону були запропоновані нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача.
Водночас відповідач наголошує, що до ГСЦ МВС не надходило від ОСОБА_1 у письмовій формі ні згоди на переведення на одну із запропонованих посад, ні відмови від такого переведення. Так само, ОСОБА_1 не надано до ГСЦ МВС будь-яких заперечень чи зауважень щодо вказаного попередження. Окрім того, відповідач вказує, що відповідно до роз`яснень Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86 р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»)» процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 11 частини першої статті 87 Закону, наразі врегульована Законом, а тому положення статті 492 Кодексу законів про працю України, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі, не застосовуються.
З огляду на вказані обставини, вважає доводи позивача безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
03 січня 2024 року відповідачем Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) подано до суду відзив, згідно якого заперечує щодо задоволення позову у повному обсязі з аналогічних підстав, які наведені у відзиві Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.
08 січня 2024 року представником позивача подано відповідь на відзив, згідно якої зазначає, що твердження відповідачів про те, що дія норм законодавства про працю, а саме: частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 КЗпП України не поширювалася на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону №889-УШ є помилковим, так як Верховний Суд неодноразово приходив до висновку, що не можна вважати, що стаття 87 Закону №889-VШ (у редакції Закону №117-ІХ) визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, які би мали перевагу в застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Наголошує, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Позивач вважає, що у випадку недотримання процедури вивільнення, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, не можуть бути визнані законними подальші дії роботодавця щодо звільнення державного службовця, відповідно до КЗпП України і Закону України «Про державну службу».
08 січня 2024 року представником позивача до суду подано клопотання про збільшення позовних вимог, згідно якого просить збільшити позовні вимоги в п.4 прохальної частини та викласти його в такій редакції: «Зобов`язати Головний сервісний центр МВС, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) або поновити шляхом переводу на рівнозначну посаду заступник начальника відділу логістики РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Ужгород) чи рівнозначну посаду в РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Ужгород) з 08.11.2023 року».
10.01.2024 Головним сервісним центром МВС подано заперечення на відповідь на відзив, у яких вказує, що представником позивача не надано жодних доказів, які б прямо чи опосередковано підтверджували подання ОСОБА_1 будь-якої заяви про переведення на одну із запропонованих у попередженні від 02.10.2023 посад електронними засобами зв`язку, засобами поштового зв`язку та/або через канцелярію ГСЦ МВС. Крім того, представник позивача на спростування тверджень ГСЦ МВС про те, що дія норм законодавства про працю, а саме: частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 КЗпП України не поширювалася на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону №889-VШ лише цитує законодавство у редакції чинній до 25 вересня 2019 року та зазначає висновки Верховного Суду, що були актуальними до внесення змін до законодавства, тим самим залишає без уваги усі зазначені ГСЦ МВС чинні норми законодавства та судову практику.
Ухвалою суду від 01.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Головного сервісного центру МВС про залишення позовної заяви без руху та заяв Головного сервісного центру МВС про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою суду від 02.04.2024 залучено до участі в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідача 3 - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).
16 квітня 2024 року Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з аналогічних підстав, які наведені у відзиві відповідачів 1, 2.
Ухвалою суду від 01.05.2024 закрито пiдготовче провадження в даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В судовому засіданні представники відповідачів 1, 2 заперечили щодо задоволення позовних вимог. Просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав наведених у відзивах.
Представник відповідача 3 та третя особа у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення такого.
Згідно з статтею 205 частини 2 пункту 3 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, 01.04.2022 року Головним сервісним центром МВС наказом №2/6/28кп від 30.03.2022 призначено ОСОБА_1 на посаду начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) у порядку переведення з Державної екологічної інспекції у Закарпатській області (запис №22 трудової книжки серії НОМЕР_2 ).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України №716 від 29.08.2023 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС», який зареєстровано в ГСЦ МВС за вх. № 148 від 30.08.2023, затверджено Перелік змін у штатах МВС.
01 вересня 2023 року з метою дотримання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» третю особу ОСОБА_2 було попереджено про наступне звільнення із займаної посади та одночасно запропоновано 88 вакантних посад державної служби категорії «Б» на території України. З попередженням від 01.09.2023 третя особа ознайомлений 01 вересня 2023 року.
Наказом Головного сервісного центру МВС №2/28/10-кп від 29.09.2023 «Про призначення ОСОБА_2 » на підставі заяви ОСОБА_2 від 26.09.2023 призначено ОСОБА_2 на посаду заступника начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (місце роботи м. Ужгород) з 03 жовтня 2023 року.
02 жовтня 2023 року з метою дотримання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення із займаної посади та одночасно запропоновано 7 вакантних посад державної служби в містах Ужгород, Львів, Івано-Франківськ, серед яких одна вакантна посада державної служби категорії «Б». З попередженням від 02.10.2023 позивач ознайомлений 05 жовтня 2023 року.
Наказом Головного сервісного центру МВС від 06 листопада 2023 року № 2/6/85-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі попередження від 02.10.2023 звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), 08 листопада 2023 року, у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби.
Вважаючи вищевказані накази протиправними, з метою відновлення порушених прав, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
За приписами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 6 розділу I Положення про Головний сервісний центр МВС (далі - Положення), затвердженого наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 1393 (у редакції наказу МВС України від 24 квітня 2020 року № 354), ГСЦ МВС у своїй діяльності керується Конституцією, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, законами України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, наказами МВС, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.
Згідно з підпунктом 17 пункту 12 розділу V Положення начальник ГСЦ МВС, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників ГСЦ МВС (крім своїх заступників).
Наказом МВС України від 29 серпня 2023 року № 716 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» затверджено перелік змін в штатах МВС, відповідно до яких утворено регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).
Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) здійснює свою діяльність на підставі «Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС)» (надалі - Положення) на підставі Наказу Головного сервісного центру МВС №114 від 01.09.2023 року та являється відокремленим підрозділом Головного сервісного центру МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи.
Наказом Головного сервісного центру МВС від 06.09.2023 року № 121 «Про створення комісій» утворено комісії з проведення заходів, пов`язаних із припиненням діяльності регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС Івано-Франківській області (філія ГСЦ МВС), регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС у Львівській області (філія ГСЦ МВС).
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентовані приписами Закону «Про державну службу» за № 889-VIII (далі по тексту Закон України № 889-VIII).
Відповідно до статті 5 частини 2 Закону України № 889-VIII, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 83 частиною 1 Закону України № 889-VIII визначені підстави для припинення державної служби, зокрема, відповідно до пункту 4 державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону України № 889-VIII).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - Закон № 440-IX), частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86-р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №640/11024/20, від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 24.01.2023 у справі №280/6795/21.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 № 1285-IX (далі - Закон № 1285-IX), який набрав чинності 06.03.2021, частину третю статті 87 Закону № 889-VIII викладено в наступній редакції:
"3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".
Відтак, станом на момент звільнення позивача, діяла частина третя статті 87 Закону № 889-VIII, в редакції Закону № 1285-IX, яка передбачала обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону пропонувати державному службовцю відповідну посаду з урахуванням положень абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII.
Суд зауважує, що правова позиція щодо нормативного розуміння застосування статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону № 440-IX чи Закону № 1285-IX, висловлена в постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21.
Так, у зазначеному рішенні, Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«Суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16, повторював, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Суд вважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі.»
Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що наказ про звільнення був реалізований в період дії статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-IX, суд зазначає, що в рамках спірних правовідносин у відповідача був наявний обов`язок щодо здійснення пропозиції вакантних інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Позивач звільнений з посади начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).
Суд відмічає, що у разі звільнення державного службовця на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІІ частина 3 цієї статті покладає на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язок пропозиції державному службовцю, одночасно із попередженням про звільнення, іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Отже, частина третя ст. 87 Закону № 889-VІІІ обов`язок запропонувати державному службовцю рівнозначну чи нижчу посади у разі скорочення чисельності покладає на суб`єкта призначення або керівника державної служби.
За правилами п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VІІІ керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі;
рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VІІІ);
суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади (п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону №889-VІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 889-VІІІ посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону № 889-VІІІ встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія "А" (вищий корпус державної служби); категорія "Б" посади, зокрема, керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення.
Посада начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), яку позивач займав до звільнення, належить до категорії "Б".
З матеріалів справи встановлено, що 05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення із займаної посади та одночасно запропоновано такі наявні вакантні посади:
1. Заступника начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород);
2. Головного спеціаліста відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Львів);
3. Головного спеціаліста відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Івано-Франківськ);
4. Головного спеціаліста відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород);
5. Головного спеціаліста відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород);
6. Провідного спеціаліста відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Івано-Франківськ);
7. Провідного спеціаліста відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (м. Ужгород).
Однак під час підготовки попередження не було враховано, що з 03 жовтня 2023 року на посаду заступника начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) призначено ОСОБА_2 , тобто така посада не була вакантною та вказана помилково.
Отже, в переліку наявних вакантних посад, зазначених у попередженні від 02.10.2023, були відсутні рівнозначні посади державної служби категорії «Б», а тільки вказані нижчі посади державної служби. На думку відповідачів, такі запропоновані відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача.
Суд вкотре наголошує, що частиною 3 статтею 87 Закону № 889-VІІІ чітко встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби, при цьому тільки як виняток такий пропонує нижчі посади державної служби.
Разом з цим суд встановив, що станом на день попередження ОСОБА_1 та на день звільнення, були наявні вакантні посади державної служби категорії «Б», про що у відзивах вказують і самі відповідачі, зокрема, такими надано перелік посад в межах Закарпатської області станом на 02.10.2023 8 вакантних посад державної служби категорії «Б», станом на 05.10.2023 - 7 вакантних посад державної служби категорії «Б», станом на 08.11.2023 - 5 вакантних посад державної служби категорії «Б».
При цьому в аналогічному випадку при попередженні про звільнення третьої особи, який також перебував на посаді державної служби категорії «Б», йому було запропоновано 88 вакантних посад державної служби категорії «Б» і такі не обмежувалися територією Закарпатської області, а були запропоновані в межах всієї України.
Таким чином, відповідачем 1 не доведено відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу, а тому він як роботодавець повинен був пропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які відповідають вимогам ч.3 ст.87 Закону № 889-VІІІ, що існують на цьому підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відтак, суд вважає, що суб`єкт призначення, тобто Головний сервісний центр МВС, не виконав обов`язку, який належить до його повноважень, що, у свою чергу, унеможливило дотримання вимог ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VІІІ при звільненні позивача у спосіб, передбачений цим Законом.
При цьому, посилання відповідачів на відсутність в переліку вакантних посад - рівнозначних посад та посад, які відповідають кваліфікаційним критеріям позивача, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вказані факти не підтверджені жодним чином.
Згідно із статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У цій справі суд вважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому недотримання відповідачами гарантій, передбачених Законом № 889-VІІІ, призвело до порушення гарантованого Конституцією України права позивача на працю.
Суд відмічає, що відповідач-1, як суб`єкт призначення, не навів жодного аргументу щодо відсутності у Головного сервісного центру МВС можливості запропонувати позивачу будь-яку вакантну рівнозначну посаду, зокрема і в інших територіальних одиницях України чи межах Закарпатської області.
Вирішуючи даний спір, суд враховує також п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Так, Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
З огляду на викладене вище, суд відмічає, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 , відповідно до пунктів 1-8 ч. 2 ст. 2 КАС України, відповідач-1 повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Натомість відповідач-1, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, прийняв рішення про припинення державної служби ОСОБА_1 ..
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність наказу відповідача-1 №2/6/85-кп від 06.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та його скасування.
При цьому, вимога позивача про скасування наказу №2/28/10-кп від 29.09.2023 «Про призначення ОСОБА_2 » не підлягає задоволенню, адже у позові не міститься жодних обгрунтувань щодо протиправності такого наказу і такий наказ жодним чином не порушує права позивача.
У аспекті вказаних висновків, суд зазначає, що норми КЗпП України передбачають засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Так, за змістом частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.
Крім того, відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 роз`яснено, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи.
У постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 справа № 0840/3202/18 та від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, Суд зазначив, що ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Відтак, звільненого без законної підстави працівника має бути поновлено на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 819/691/17, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 24.04.2024 у справі №260/1084/19.
У постановах від 11.02.2021 у справі № 826/9815/18, від 13.02.2018 у справі №826/1460/16, від 06.02.2019 у справі № 814/1793/17, від 13.02.2019 у справі № 756/6746/16-ц Верховний Суд, вирішуючи питання поновлення осіб на посадах публічної служби після їх незаконного звільнення, звернув увагу, що за правилами частин першої та п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки
Повертаючись до обставин цієї справи, суд звертає увагу, що спірним наказом позивача звільнено, в цьому випадку з посади начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).
Згідно із інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), код ЄДРПОУ 43611781, не припинив свою діяльність.
Таким чином, суд приходить висновку про необхідність відновлення порушених прав позивача шляхом поновлення позивача на посаді начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), яку такий займав до звільнення.
Зважаючи на те, що згідно наказу №2/6/85-кп від 06.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 08 листопада 2023 року, то цей день є останнім днем роботи на займаній посаді, а тому поновити позивача на посаді начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) належить саме з 09.11.2023, а не 08.11.2023 як просить позивач.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.
Як вбачається із виданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) довідки про доходи від 15.12.2023 № 37, з якою погодився позивач, позивачу за останні два місяці роботи, що передували звільненню, нараховано 42609,08 грн (вересень 2023 року 28100,00 грн + жовтень 2023 року 14509,08 грн). У цей період позивач відпрацював 33 робочих дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 1291,18 грн (42609,08 грн): 33 робочі дні).
Позивач звільнений з роботи з 08.11.2023, тобто цей день є останнім робочим днем.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває по сьогоднішній день.
Згідно із статтею 1 частинами 2, 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», від 15 березня 2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24 березня 2022 року, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 6 частини 6 вказаного Закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.
Отже, час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у період з 09.11.2023 до 26.05.2024 включно становить 142 робочих днів.
Відтак, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 183347,56 грн (1291,18 грн. х 142 р.д.) з відрахуванням обов`язкових платежів.
Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, ураховуючи приписи статті 371 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення із Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 28405,96 грн із відрахуванням із цієї суми обов`язкових податків та зборів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 6 частини 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Керуючись 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного сервісного центру МВС (вул. Лук`янівська, 62, м. Київ, 04085, код ЄДРПОУ 40109173), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (вул. Данила Апостола, 11, м. Львів, 79040, код ЄДРПОУ 45307457), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) (88006, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гагаріна, буд. 7, код ЄДРПОУ 43611781), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного Сервісного центру МВС №2/6/85-кп від 06.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) з 09 листопада 2023 року.
Стягнути із Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) (88006, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гагаріна, буд. 7, код ЄДРПОУ 43611781) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 09 листопада 2023 року по 26 травня 2024 року у розмірі 183 347,56 грн. (сто вісімдесят три тисячі триста сорок сім гривень п`ятдесят шість копійок), із відрахуванням із цієї суми обов`язкових податків та зборів.
Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді начальника відділу логістики регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення із Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 28405,96 грн (двадцять вісім тисяч чотириста п`ять гривень дев`яносто шість копійок) із відрахуванням із цієї суми обов`язкових податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 05.06.2024 року.
