Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 220/183/20
провадження № 61-18484св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Роздольненська сільська рада Великоновосілківського району Донецької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Роздольненська сільська рада Великоновосілківського району Донецької області, про визнання права власності на спадкове майно,
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мироненко І. П., Баркова В. М., Лопатіної М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом без виділу в натурі на:
1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1095 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель;
1/2 частку земельної ділянки площею 4,000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1421255100:01:004:0172, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області;
визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом без виділу в натурі на:
1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1095 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель;
1/2 частку земельної ділянки площею 4,000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1421255100:01:004:0172, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Велика Новосілка померла ОСОБА_3 , яка на випадок своєї смерті склала на ім`я ОСОБА_2 заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 302. До складу спадщини увійшов житловий будинок на АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,1095 га для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель; земельна ділянка площею 4,000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1421255100:01:004:0172. ОСОБА_2 спадщину за заповітом прийняв у визначений строк подавши до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.
Позивач вважає заповіт, складений ОСОБА_3 нікчемним, оскільки вона була жителем смт Велика Новосілка та не входила до територіальної громади с. Роздольне Великоновосілківського району Донецької області, тому, враховуючи принцип нотаріального округу, секретар виконавчого комітету Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області ОСОБА_6 є неуповноваженою особою на посвідчення складеного ОСОБА_3 заповіту, оскільки орган місцевого самоврядування уповноважений посвідчувати заповіти (крім секретних) осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування.
Якщо нікчемність правочину встановлюється законом, визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Оскільки заповіт є нікчемним, спадкування повинно здійснюватися за законом.
Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Великоновосілківський районний суд Донецької області рішенням від 27 липня 2020 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області понесені витрати на надання правової допомоги в сумі 4 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що законодавство не передбачає обмеження чи заборону нотаріусів та посадових осіб органів місцевого самоврядування вчиняти нотаріальні дії у своєму службовому приміщенні щодо осіб, які проживають та зареєстровані поза межами нотаріального округу. Заповіт є дійсним, відповідач у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини подав заяву про прийняття спадщини за заповітом, заяви про відмову від спадщини у вказаний строк не подавав.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Донецький апеляційний суд постановою від 12 листопада 2020 року рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 27 липня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ОСОБА_1 на: 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1094 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в смт Велика Новосілка Великоновосілківського району Донецької області, кадастровий номер 1421255100:04:008:0113; 1/2 частину земельної ділянки площею 4,000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1421255100:01:004:0172, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області. Визнав право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ОСОБА_2 на: 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1094 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в смт Велика Новосілка Великоновосілківського району Донецької області, кадастровий номер 1421255100:04:008:0113; 1/2 частину земельної ділянки площею 4,000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1421255100:01:004:0172, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області. Вирішив
питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки заповіт ОСОБА_3 18 червня 2008 року посвідчений секретарем Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області ОСОБА_6, до територіальної громади якого спадкодавиця не входила, він є нікчемним, тому спадкове майно підлягає поділу між спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 11 грудня 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 456/544/18, від 20 березня 2019 року у справі № 750/8986/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду є незаконною та постановлена з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Жоден закон чи підзаконний акт не встановлює прямої заборони на вчинення нотаріальної дії посадовою особою, на яку покладено обов`язок з вчинення нотаріальної дії, особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, якщо вона не зареєстрована на території відповідної сільської (селищної) ради, якщо нотаріальна дія виконана в приміщенні відповідної сільської (селищної) ради, тобто на території цієї адміністративно-територіальної одиниці. Аналогічне роз`яснення було надано і Роздольненській сільській раді Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) у відповідь на їх звернення (лист від 17 листопада 2020 року № 31758/69300/14/20Д/06.3).
Фактично рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимо в силу процесуального закону.
Суд усупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 01 червня 2016 року № 6-104цс16, від 23 січня 2019 року № 456/544/18, не взяв до уваги, що позивачу не було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлої ОСОБА_3 , він навіть не звертався із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом відповідно до статті 1297 ЦК України, тому фактично його право на отримання свідоцтва про право на спадщину як правовстановлюючого документа на спадкове майно на час звернення із позовом до суду не було ніким порушено чи не визнано.
06 травня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю постанови апеляційного суду. Аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Орган місцевого самоврядування уповноважений посвідчувати заповіти осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування.
Заповідач ОСОБА_3 була жителем смт Велика Новосілка і не входила до територіальної громади с. Роздольне Великоновосілківського району Донецької області, у зв`язку з чим секретар виконавчого комітету Роздольненської сільської ради ОСОБА_6 є не уповноваженою на посвідчення складеного ОСОБА_3 заповіту особою.
Наявність у посадовій інструкції секретаря сільради повноважень забезпечувати виконання нотаріальних дій не є самостійною підставою для вчинення таких дій, оскільки покладення зазначених обов`язків на посадову особу органу місцевого самоврядування має фіксуватись у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету відповідної ради.
Оскільки учасники справи не надали належного та допустимого доказу на підтвердження того, що секретар виконавчого комітету Роздольненської сільської ради ОСОБА_6 у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчувати оспорюваний заповіт, правочин у встановленому законом порядку не є посвідченим.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
11 січня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Велика Новосілка Великоновосілківського району
Донецької області померла ОСОБА_3 , актовий запис про смерть № 56, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Великоновосілківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Донецькій області.
З матеріалів спадкової справи № 81/2019, заведеної Великоновосілківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , відомо, що за життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила спадкове розпорядження, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1095 га для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель; земельну ділянку площею 4,000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1421255100:01:004:0172, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області, заповіла ОСОБА_2 .
Заповіт посвідчено 18 червня 2008 року в селищі Роздольне Великоновосілківського району Донецької області секретарем Роздольненської сільської ради ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за № 302.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1094 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1421255100:04:008:0113 розташовану в смт Велика Новосілка; земельну ділянку площею 4,000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1421255100:01:004:0172, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області.
Спадкоємцями ОСОБА_3 є ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 (відповідач), ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Спадкоємці ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від прийняття спадщини відмовилися, про що надали відповідні заяви до нотаріальної контори. ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини в установлені законом строки не звертався.
14 березня 2019 року ОСОБА_2 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , за заповітом.
Позивач 14 травня 2019 року подав заяву про прийняття спадщини за законом, як спадкоємець другої черги за правом представлення.
29 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав до нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не бажає оформлювати спадщину за заповітом.
Постановою державного нотаріуса Великоновосілківської державної нотаріальної контори Кравець С. В. від 29 жовтня 2019 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тих підстав, що спадкоємець, який прийняв спадщину за заповітом, міг подати заяву про відмову від спадщини за заповітом лише в межах строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, так само як і подати заяву про прийняття спадщини за законом, що унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов
висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
3. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
У цій справі позивач стверджує про нікчемність заповіту від 18 червня 2018 року з тих підстав, що його посвідчено з порушенням принципу нотаріального округу.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.
Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і право на їх зміну, скасування.
Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як
односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.
Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.
Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.
Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди для запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.
Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.
Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.
Так, згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів (крім секретних).
При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.
Як наслідок, немає жодних підстав вважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування правочину поза межами цього органу тягне нікчемність заповіту.
Відтак, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи не в межах цього органу (за місцем проживання заповідача), це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
У цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається.
Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.
Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.
Визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях у справах «Малахер та інші проти Австрії» від 19 грудня 1998 року, «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, «Прессос Компанія Нав`єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 28 жовтня 1995 року, «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/«законні сподівання» особи.
Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» від 07 липня 1989 року, де зазначається, що в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати з порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.
При цьому питання визнання заповіту недійсним як оспорюваного з тих мотивів, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України), судами не розглядалося і не вирішувалося, оскільки при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).
Позов ОСОБА_1 не заявлено з підстав того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 на момент складання і посвідчення заповіту від 18 червня 2018 року не було вільним і не відповідало її волі.
Слід також звернути увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.
Тому штучно віднаходити підстави для того, аби визнати заповіт нікчемним, зокрема з тих підстав, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт ОСОБА_3 , яка була мешканкою смт Велика Новосілка та не входила до територіальної громади смт Роздольне, видається вкрай нерозумним.
Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля
заповідача.
Викладене дозволяє дійти висновку про юридичну необґрунтованість визнання заповіту нікчемним лише в разі його посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування за місцем проживання заповідача без зазначення про це у заповіті. За відсутності норми, якою передбачався би негативний наслідок за вказаних обставин, у суду немає підстав для визнання заповіту нікчемним.
Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.
Інакший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанові Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірний заповіт є нікчемним на підставі частини першої статті 1257 ЦК України, лише через те, що орган місцевого самоврядування уповноважений посвідчувати заповіти осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування, а ОСОБА_3 на час посвідчення заповіту не належала до територіальної громади смт Роздольне.
Разом з тим суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що посвідчення органом місцевого самоврядування заповіту особи, яка не належала до його територіальної громади, не впливає на форму правочину і не свідчить про його нікчемність.
З огляду на викладене доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права заслуговують на увагу.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке
відповідає закону.
Оскільки апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки, касаційна скарга підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений ОСОБА_2 за подання касаційної скарги, в розмірі 2 150,00 грн підлягає стягненню з позивача на його користь.
Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року скасувати, рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 27 липня 2020 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 150,00 грн (дві тисячі сто п`ятдесят гривень 00 коп.) судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
