Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 200/19062/17
провадження № 61-1413св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Спільні інвестиційні проекти», що діє в інтересах та за рахунок Недиверсифікованого закритого венчурного пайового інвестиційного фонду «Фінансові технології»,
відповідач - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Спільні інвестиційні проекти», що діє в інтересах та за рахунок Недиверсифікованого закритого венчурного пайового інвестиційного фонду «Фінансові технології» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Женеску Е. В. від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., від 11 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Спільні інвестиційні проекти», що діє в інтересах та за рахунок Недиверсифікованого закритого венчурного пайового інвестиційного фонду «Фінансові технології» (далі - ТОВ «КУА «Спільні інвестиційні проекти») звернулося до суду із позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про визнання незаконною постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Позовна заява мотивована тим, що публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Південкомбанк» (далі - ПАТ «КБ «Південкомбанк») та товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрометпостач» (далі - ТОВ «Дніпрометпостач») 14 березня 2011 року уклали договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 120К-13Ю. Виконання зобов`язань ТОВ «Дніпрометпостач» за вказаним кредитним договором було забезпечено іпотекою нерухомого майна відповідно до іпотечного договору № 1203_13Ю від 14 березня 2011 року та заставою автомобільного транспорту за договорами застави транспортного засобу № 1203_13Ю/1 та № 1203_13Ю/2 від 14 березня 2011 року.
30 серпня 2013 року ПАТ «КБ «Південкомбанк» переуступило своє право вимоги до ТОВ «Дніпрометпостач» за основним договором на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмет-Трейд» (далі - ТОВ «Трансмет-Трейд»), а також право вимоги за вищезазначеними договорами застави.
02 вересня 2013 року ПАТ «КБ «Південкомбанк» переуступило своє право вимоги до ТОВ «Дніпрометпостач» за іпотечним договором.
20 березня 2015 року ТОВ «Трансмет-Трейд» на підставі договору відступлення права вимоги переуступило в повному обсязі своє право вимоги до ТОВ «Дніпрометпостач» за основним договором на користь ТОВ «КУА «Спільні інвестиційні проекти», а також за всіма вищезазначеними іпотечними договорами.
У зв`язку з втратою оригіналів вищезазначених договорів позивач звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., яка посвідчувала вказані вище договори, з проханням видати їх дублікати.
Відповідач відмовив у видачі дублікатів договорів, про що виніс постанову від 12 жовтня 2017 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на пункт 1.1 глави 22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).
Вважає вказану постанову незаконною, оскільки на момент звернення з заявою до нотаріуса товариство (позивач) було стороною у цих договорах.
За таких обставин позивач просив суд визнати незаконною постанову нотаріуса від 12 жовтня 2017 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії; зобов`язати відповідача видати позивачу дублікати договорів, а саме: іпотечного договору № 1203_13Ю від 14 березня 2011 року, договору застави автотранспортного засобу № 1203_13Ю/1 від 14 березня 2011 року, договору застави автотранспортного засобу № 1203_13Ю/2 від 14 березня 2011 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року у задоволенні позову ТОВ «КУА «Спільні інвестиційні проекти» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не є стороною вказаних договорів, тому відмова нотаріуса у видачі дублікатів цих договорів ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «КУА «Спільні інвестиційні проекти», рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмова нотаріуса у видачі дублікатів іпотечних договорів позивачу, який не є стороною цих правочинів, відповідає нормам Порядку та Закону України «Про нотаріат».
Крім того, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року (справа № 175/4874/15-ц), яке набрало законної сили, визнано недійсним договір іпотеки № 1203_13Ю від 14 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Південкомбанк».
На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження № 33846376, яке було відкрите на підставі виконавчого напису, який вчинено на підставі договору застави автотранспортних засобів № 1203_13Ю/1 від 14 березня 2011 року. Стягувачем у цьому виконавчому проваджені є ТОВ «Трансмет-трейд». На час розгляду цієї справи ТОВ «КУА «Спільні інвестиційні проекти» не залучено до учасників виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса у зв`язку з неналежним виконанням кредитних зобов`язань за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 120К-13Ю від 14 березня 2011 року, укладеним з ПАТ «КБ «Південкомбанк». Вказані обставини у сукупності свідчать, що позивач не є стороною спірних договорів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ «КУА «Спільні інвестиційні проекти», що діє в інтересах та за рахунок Недиверсифікованого закритого венчурного пайового інвестиційного фонду «Фінансові технології», просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши обставини з приводу недійсності договору іпотеки № 1203_13Ю від 14 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Південкомбанк», а також щодо суб`єктного складу виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису, який вчинено на підставі договору застави автотранспортних засобів № 1203_13Ю/1 від 14 березня 2011 року, вийшов за межі апеляційного перегляду. Крім того, факт залучення чи не залучення позивача у якості учасника вказаного виконавчого провадження жодним чином не підтверджує того факту, що позивач не є стороною за цим договором застави.
Нормами статті 53 Закону України «Про нотаріат» не передбачено обмежень отримання дублікатів нотаріально посвідчених договорів правонаступником сторони у договорі. З огляду на положення статті 514 ЦК України до позивача перейшли права первісного кредитора (ПАТ «КБ «Південкомбанк») у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року відкрито провадження у цій справі, а ухвалою суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 березня 2011 року між ПАТ «КБ Південкомбанк» та ТОВ «Дніпрометпостач» (позичальник) укладено договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 120К-13Ю.
Виконання зобов`язань ТОВ «Дніпрометпостач» за вказаним кредитним договором було забезпечено:
- іпотекою нерухомого майна від 14 березня 2011 року, а саме: комплексу загальною площею 3 289,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_1 ;
- договором застави автотранспортного засобу № 1203_13Ю/1 від 14 березня 2011 року, укладеним між ПАТ КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_2 ;
- договором застави автотранспортного засобу № 1203_13Ю/2 від 14 березня 2011 року, укладеним між ПАТ КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Електродпостач»;
30 серпня 2013 року між ПАТ КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Трансмет-Трейд» був укладений договір відступлення права вимоги за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 120К-13Ю від 14 березня 2011 року, згідно якого банк переуступив своє право вимоги до ТОВ «Дніпрометпостач» за основним договором на користь ТОВ «Трансмет-Трейд».
На підставі договору про відступлення права вимоги від 02 вересня 2013 року ПАТ «КБ «Південкомбанк» відступило ТОВ «Трансмет-Трейд» право вимоги за вищевказаними договорами застави автотранспортних засобів та іпотечним договором.
20 березня 2015 року між ТОВ «Трансмет-Трейд» та ТОВ «КУА «Спільні інвестиційні проекти», що діє в інтересах та за рахунок Недиверсифікованого закритого венчурного пайового інвестиційного фонду «Фінансові технології», були укладені договори відступлення прав вимоги за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 120К-13Ю від 14 березня 2011 року, а також вищевказаними договорами застави автотранспортних засобів та іпотечним договором.
ТОВ «КУА «Спільні інвестиційні проекти» звернулося до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. із заявою про видачу дублікатів вищезазначених договорів іпотеки та застави від 14 березня 2011 року в зв`язку з втратою оригіналів цих договорів.
Постановою приватного нотаріуса Бондар І. М. від 12 жовтня 2017 року відмовлено ТОВ «КУА «Спільні інвестиційні проекти» у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі дублікатів: іпотечного договору № 1203_13Ю від 14 березня 2011 року, договорів застави автотранспортного засобу № 1203_13Ю/1 та № 1203_13Ю/2 від 14 березня 2011 року, з посиланням на пункт 1.1 глави 22 Порядку 5, оскільки позивач не є стороною цих договорів.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають з таких підстав.
Сторонами зобов'язання відповідно до частини 1 статті 510 ЦК України є боржник та кредитор.
Згідно із положеннями статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частинами першою та другою статті 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Кредитор у зобов'язанні згідно з положеннями статті 512 ЦК України може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), якщо це не заборонено договором або законом.
Відступлення прав за іпотечним договором відповідно до статті 512 ЦК України та статті 24 Закону України «Про іпотеку» здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, правочин про відступлення права вимоги за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню, а відомості державній реєстрації.
Виходячи із положень, закріплених у статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто обсяг прав та обов'язків сторін саме у зобов`язанні залишається незмінним, відбувається виключно заміна одного кредитора (іпотекодержателя) на іншого.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України саме первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а в іпотечних правовідносинах - іпотечні договори або їх дублікати.
Порядок видачі дублікатів документів, посвідчених або виданих нотаріусами врегульовано статтями 8, 34, 53 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон) та главою 22 розділу ІІ Порядку.
Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусами, дублікат втраченого або зіпсованого документа видається нотаріусом за місцем його зберігання.
Видача дубліката документа включає одночасно два аспекти нотаріальної діяльності: вчинення нотаріальної дії та видачу інформації, яка становить предмет нотаріальної таємниці.
Згідно з положенням статті 53 Закону право на отримання дубліката документа мають особи, перелічені в першому реченні частини п`ятої статті 8 Закону, тобто фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. Посилання даної норми на статтю 8 цього Закону свідчить про те, що законодавець пов`язує право на отримання зазначених відомостей з обмеженим колом суб`єктів з урахуванням необхідності дотримання нотаріальної таємниці.
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанова від 01 грудня 2018 року у справі № 243/7935/16-ц з подібними правовідносинами у висновку про правильне застосування норм права визначив, що перелік підстав видачі дубліката документа, визначених у статті 53 Закону є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Крім того, коло осіб, яким надано право отримувати дублікат утраченого або зіпсованого документа, не підлягає розширювальному тлумаченню.
Відповідно до підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 глави 22 розділу II Порядку, видача дублікату нотаріусом проводиться за наявності одночасно двох умов: втрати або зіпсування документа; звернення до нотаріуса за отриманням дублікату чітко визначеного кола осіб: осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялась нотаріальна дія.
У випадку відсутності вказаних двох умов, керуючись статтями 5, 49 Закону нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.
Оскільки позивач як набувач права вимоги за іпотечним договором не є особою, за дорученням якої чи щодо якої вчинялася нотаріальна дія щодо посвідчення договору іпотеки від 14 березня 2011 року та договорів застави транспортних засобів від 14 березня 2011 року, достатні правові підстави для видачі йому дублікатів іпотечного та заставних договорів відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач є правонаступником сторони іпотечного та заставних договорів, а тому має право на отримання дублікатів цих договорів, колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на таке.
У зв`язку з покладенням згідно з частиною першою статті 517 ЦК України на первісного кредитора обов`язку передати новому кредиторові при відступленні права вимоги документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а також тим, що встановлення та реалізація всього обсягу прав нового кредитора (іпотекодержателя) відповідно до іпотечного договору можлива за наявності у нього примірника такого договору, який передається при укладенні договору відступлення права вимоги, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач не є стороною спірних договорів, дійшли правильного висновку про те, що відмова нотаріуса у видачі дублікатів спірних договорів ґрунтується на вимогах чинного законодавства, та підставно відмовили у задоволенні позовних вимог.
При цьому судами не встановлені, а позивачем не доведені обставини отримання ним примірників спірних договорів при укладенні договорів відступлення права вимоги, а також втрата чи зіпсування вказаних договорів.
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права під час вирішення цієї справи є безпідставними.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторін
У касаційній скарзі заявник зазначив клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
У задоволенні цього клопотання слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Zhuk v. Ukraine» від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78), § 25).
Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.
Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.
Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Спільні інвестиційні проекти», що діє в інтересах та за рахунок Недиверсифікованого закритого венчурного пайового інвестиційного фонду «Фінансові технології», залишити без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта Н. Ю. Сакара В. В. Шипович
