Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 26 січня 2017 року

у справі «LENA ATANASOVA v. BULGARIA»

за заявою № 52009/07

Щодо судового розгляду за відсутності обвинуваченого (in absentia), належним чином проінформованого про наявність кримінального провадження стосовно нього

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявниця скаржилася, що її було засуджено in absentia, та піддала критиці відмову в задоволенні її клопотання про поновлення кримінального провадження. Крім цього, заявниця скаржилася і за статтею 8 Конвенції з огляду на те, що виконання покарання у вигляді десяти місяців позбавлення волі позбавило її можливості доглядати за своєю донькою і що прокуратура відмовила у відстрочці виконання її вироку. Зрештою, посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції, заявниця стверджувала про надмірну тривалість порушеного щодо неї кримінального провадження і про те, що її було обвинувачено та засуджено двічі за ті ж правопорушення, а саме обман декількох осіб шляхом надання неправдивих обіцянок із пошуку роботи в Іспанії

08 травня 2000 року окружний суд затвердив угоду між прокуратурою і заявницею. Вона визнала свою вину у вчиненні правопорушень, у яких її обвинувачували, і зрештою їй було призначено покарання у вигляді позбавлення волі на десять місяців умовно. У 2001 році інший окружний суд призначив їй покарання у вигляді одного року позбавлення волі. Тим часом вироком від 03 вересня 2001 року ще один окружний суд визнав заявницю винною в обмані 17 осіб та призначив їй покарання у вигляді трьох років та шести місяців позбавлення волі. Згодом цей суд вирішив, що цей вирок має виконувалися послідовно стосовно вироків, ухвалених щодо заявниці двома іншими окружними судами. 11 лютого 1999 року стосовно заявниці було порушено ще одне кримінальне провадження. Оскільки знайти заявницю не вдалося, то в грудні 2004 року його було зупинено та ухвалено рішення про оголошення її в розшук. Згідно з матеріалами кримінальної справи 12 січня 2005 року слідчий повідомив заявницю про розслідування поліції щодо неї з 1999 року. Тоді ж вона ознайомилася з матеріалами справи, визнала свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, у яких її обвинувачували, і вказала, що готова відшкодувати суми коштів, незаконно отримані від потерпілих в обмін на її заздалегідь неправдиві обіцянки знайти роботу в Іспанії. Далі прокуратура міста Плевен склала обвинувальний акт за обвинуваченнями заявниці щодо правопорушень, стверджувано вчинених у 1998 році, та направила його до суду цього ж міста. Перше судове засідання в цьому суді було проведено за відсутності обвинуваченої. Суд тричі відкладав слухання через відсутність обвинуваченої. Після цих відкладень здійснювалися нові спроби знайти заявницю та викликати її до суду. На основі своїх запитів суд з’ясував, що заявниця не залишала країну і що її не було ув’язнено. Суд вирішив продовжити розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченої, що дозволялося Кримінальним процесуальним кодексом, та призначив захисника для її представництва. Під час судового засідання 20 лютого 2007 року захисник погодилася з доведеністю вчинення правопорушень й зазначила, що її підзахисна не перешкоджала кримінальному розслідуванню та просила суд проявити милосердя. Того ж дня суд призначив заявниці покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі. Об’єднавши це покарання з тим, яке заявниця вже відбула у 2003 році, суд вирішив, що вона фактично має відбути покарання у вигляді десяти місяців позбавлення волі. В листопаді 2006 року заявниця народила доньку. В травні 2007 року органи влади видали ордер на обшук заявниці; 23 травня двоє офіцерів поліції затримали її і того ж дня доставили до установи виконання покарань. Після ув’язнення заявниці її донька, якій на той час було шість місяців, залишилася зі своїм батьком та іншими родичами. 13 липня 2007 року заявниця звернулася до касаційного суду із заявою про поновлення кримінального провадження через те, що вона не брала участі в розгляді кримінальної справи щодо неї. 25 жовтня 2007 року касаційний суд відмовив у задоволенні заяви. Заявницю було звільнено 15 березня 2008 року.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо права брати участь у слуханні та права на новий судовий розгляд, а також відмови від права на явку були підсумовані у справі Sejdovic v. Italy ([GC], № 56581/00, §§ 81-88, ECHR 2006 - II).

Висновки: Суд в цій справі підкреслює, що заявниця була поінформована про наявність відповідного кримінального провадження 12 січня та 18 лютого 2005 року. В ці дати заявниці було пред’явлено обвинувачення, вона ознайомилася з матеріалами кримінальної справи, була допитана, зізналася у вчиненні кримінальних правопорушень і вказала, що надасть свої пояснення в суді. Тож заявниця прямо не відмовилася від свого права постати перед судом та захищати себе. Далі Суд зауважує, що суди розглянули обвинувачення за відсутності заявниці, яку не вдалося знайти за адресою, яку вона надала суду. Після набрання вироком законної сили заявниця звернулася з проханням поновити провадження, проте воно було відхилено з тієї підстави, що вона намагалася ухилитися від правосуддя. Суд вважає, що ключовим питанням у цій справі було те, чи намагалася заявниця ухилитися від правосуддя або ж вона побічно відмовилася від свого права постати перед судом та захищати себе. По-перше, Суд акцентуує, що відповідне провадження не було першою кримінальною справою, порушеною щодо заявниці. Під час допиту 12 та 18 лютого 2005 року заявниця зізналася у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень і заявила, що вона готова взяти участь у судовому засіданні на основі визнання вини, що неминуче означало б її явку до суду. Суд наголошує, що повістки про явку до суду не були вручені заявниці, оскільки її місцезнаходження не вдалося встановити за поштовою адресою в місті Софії. Суд відзначає, що заявниця пояснила слідчому, що вона проводила свої вихідні в іншому місті зі своїм партнером; Суд зауважує, що в матеріалах справи доказів на підтвердження цього факту це було.

Суд вважає, що оскаржувана заявницею ситуація не становила невиправданого обмеження її права брати участь у судових засіданнях у кримінальній справі щодо неї. Суд установив, що заявниця була належним чином поінформована про наявність кримінального провадження щодо неї та про кримінальні правопорушення, у вчиненні яких її обвинувачували. Заявниця визнала факт вчинення кримінальних правопорушень і висловила готовність обговорити умови ухвалення вироку, а отже виправдано очікувала, що її викличуть до суду. Однак заявниця не змінювала раніше зазначену органам влади адресу й не інформувала про її зміну. Органи влади вжили всіх розумних і необхідних заходів для забезпечення явки заявниці до районного суду з метою розгляду її справи. Суд встановив, що заявниця свідомо й законно побічно відмовилася від свого права бути присутньою в судових засіданнях із розгляду кримінального провадження щодо неї. Крім того, Суд не може критикувати касаційний суд за те, що той, ураховуючи ці обставини, вирішив відмовити заявниці в поновленні кримінального провадження.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: заочне провадження, провадження in absentia, спеціальне провадження, право на захист, право на справедливий судовий розгляд, право на участь у судових засіданнях