open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № «MILOSAVLJEVIĆ проти Сербії»
Це рішення містить правові висновки

 

Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 травня 2021 року

у справі «MILOSAVLJEVIĆ проти Сербії»

за заявою № 57574/14

 

Щодо притягнення до відповідальності журналіста, відповідального за оприлюднення неточної інформації

 

Фабула справи: Заявник скаржився, що він зазнав порушення свободи вираження поглядів. Зокрема, він стверджував: (i) що відповідні друковані статті порушували серйозні проблеми, пов'язані із ймовірним сексуальним насильством над неповнолітньою дівчиною ромського походження; та (ii) що в кінцевому підсумку він зазнав покарання за публікацію статей, програвши справу про наклеп і отримавши зобов’язання відшкодувати шкоду та судові витрати пану Б.

Заявник був журналістом і головним редактором щотижневого журналу "Svetlost". 3 червня 2010 року у вказаному виданні було опубліковано статтю, написану Заявником, в якій описувалася спроба керівника муніципального відділення пана Б. зґвалтувати неповнолітню дівчину ромського походження та розслідування цієї події поліцією. У провину місцевій адміністрації та поліції ставилося намагання приховати даний інцидент, відсутність інформації з цього приводу, що пов’язувалося з етнічною приналежністю потерпілої та посадовим становищем винної особи. Цієї ж дати в "Svetlost" була опублікована стаття журналістки пані А., присвячена цій же події, під назвою "Злочинний інспектор [...] намагався зґвалтувати неповнолітню дівчину”. Після попереднього розслідування кримінального провадження 21 липня 2010 року було висунуто обвинувачення пану Б. у зв’язку з вищезазначеним інцидентом. Обвинуваченням стверджувалось, що він вчинив протиправне позбавлення волі та насильницьке вчинення статевого акту. Після цього суд першої інстанції заслухав обвинуваченого та ймовірну потерпілу, а також ряд свідків. Крім того, він врахував подані заяви та документи, отриману в ході попереднього провадження. Тим часом, 17 вересня 2010 року ймовірна потерпіла надала суду власні, а також завірені судом заяви її матері, в яких вони обоє повністю відмовились від своїх попередніх свідчень, якими звинувачували пана Б. у відповідних злочинах. 25 грудня 2012 року суд першої інстанції виправдав пана Б. за всіма звинуваченнями. Після апеляційного оскарження дане рішення залишилося без змін та набрало законної сили. У липні 2010 року Б. подав цивільний позов щодо дифамації проти Заявника, пані А. та "Svetlost", щодо двох опублікованих статей. 23 грудня 2010 року цей суд виніс рішення, яким частково задовольнив позов і зобов’язав Заявника та лише "Svetlost", а не пані А., виплатити йому спільно 100 000 сербських динарів (RSD) на відшкодування моральної шкоди внаслідок душевних страждань, завданих порушенням його честі та репутації та 28 220 динарів на відшкодування судових витрат. Крім того, суд зобов'язав згаданих двох кореспондентів опублікувати це рішення без коментарів та затримок у своєму власному журналі. Що стосується першої статті, суд зазначив, що, зокрема, Заявник як її автор, вказав як факт, що пан Б. вчинив злочини, пов’язані з протиправним позбавленням волі та здійснив спробу зґвалтування, незважаючи на те, що кримінальне провадження проти останнього все ще тривало, тим самим порушивши його право бути визнаним не винним. Суд апеляційної інстанції, по суті підтримавши висновки суду першої інстанції, частково змінив його, зобов’язавши також пані А. відшкодувати шкоду позивачу. 3 грудня 2013 року суд касаційної інстанції відхилив скаргу Заявника. Він, зокрема, зазначив, що незаконним було оприлюднення інформації стосовно кримінальної справи, що триває, навіть якщо ця інформація була точною, або порушення права на визнання невинним. У будь-якому випадку слід було знайти відповідний баланс між свободою вираження поглядів, з одного боку, та захистом репутації зацікавленої особи, з іншого, та цивільними судами у цій справі це було зроблено належним чином. Станом на квітень 2020 року судові рішення залишалися невиконаними.

Правове обґрунтування: Суд посилається на загальні принципи оцінки необхідності втручання у здійснення свободи вираження поглядів, викладені у справі «Morice проти Франції», №29369/10, §124, ЄСПЛ 2015; Bédat проти Швейцарії, №56925/08, §48, 29 березня 2016 року та Medžlis Islamske Zajednice Brčko та інші проти Боснії та Герцеговини, №17224/11, §75, 27 червня 2017 року. Суд також визнав у численних справах, що відсутність відповідних та достатніх аргументів з боку національних судів або неврахування застосування стандартів при оцінці відповідного втручання спричинить порушення статті 10 (див. Scharsach і News Verlagsgesellschaft проти Австрії, №39394/98, §46, ЄСПЛ 2003-XI; Uj проти Угорщини, №23954/10, пункти 25 та 26, 19 липня 2011 року). Крім того, слід повторити, що право на захист репутації є правом, яке гарантується статтею 8 Конвенції як частина права на повагу до приватного життя (див. Денисов проти України, №76639/11, §97, 25 вересня 2018 року). Коли інтереси "захисту репутації або прав інших" вводять у дію статтю 8, Суд може бути зобов'язаний перевірити, чи досягли національні органи влади справедливого балансу захищаючи дві цінності, гарантовані Конвенцією, а саме, з одного боку, свободу вираження поглядів, захищену статтею 10, а з іншого, право на повагу до приватного життя, закріплене у статті 8 (див. Medžlis Islamske Zajednice Brčko та інші, цитоване вище, §77). Загальні принципи, що застосовуються до балансування цих прав, були вперше викладені у справі Von Hannover проти Німеччини (№ 2), (№ 40660/08 та 60641/08, пп. 104-07, ЄСПЛ 2012 року) та Axel Springer AG проти Німеччини, №39954/08, §§ 85-88, 7 лютого 2021 року), а потім викладено більш детально у справі Couderc and Hachette Filipacchi Associés проти Франції (№40454/07, §§90-93, ЄСПЛ 2015 (витяги)) та нещодавно короткий виклад у Medžlis Islamske Zajednice Brčko та інші (цитоване вище, § 77).

Висновок: цивільні суди досягли справедливого балансу між свободою слова Заявника, з одного боку, та зацікавленістю пана Б. у захисті його репутації, з іншого, і підстави, викладені в їх рішеннях у цьому контексті, були одночасно доречними та достатніми. Крім того, цивільне провадження проти Заявника було завершено до закінчення кримінальної справи, порушеної проти пана Б., саме тому остання не могла мати ніякого значення для результатів попередньої. Ймовірний інцидент, що спричинив оскаржувані статті, стосувався тверджень особливо серйозного та делікатного характеру. Однак, незважаючи на важливу роль преси в демократичному суспільстві, пункт 2 статті 10 не гарантує абсолютно необмеженої свободи вираження поглядів навіть щодо висвітлення у пресі питань, що викликають серйозне занепокоєння. Дійсно, захист, передбачений статтею 10 Конвенції, як журналістам, так і редакторам, зумовлений тим, що вони діють добросовісно, ​​щоб надати точну та надійну інформацію відповідно до принципів відповідальної журналістики.

Констатовані порушення: відсутність порушення свободи вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: свобода вираження поглядів, наклеп, відшкодування моральної шкоди, захист репутації

Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: