Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 липня 2017 року

у справі «М проти Нідерландів»

за заявою № 2156/10

Щодо обмеження розголошення адвокату інформації, що становить державну таємницю

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що кримінальне провадження проти нього було несправедливим у тому, що AIVD мав вирішальний контроль над доказами, обмежуючи його доступ і доступ національних судів до них, і контролюючи їх використання, а також перешкоджаючи йому ефективно давати вказівки своєму захиснику.

Заявник був найнятий AIVD (Служба розвідки і безпеки Нідерландів) як аудіоредактор і перекладач. На цій посаді він мав доступ до інформації з обмеженим доступом, яку він був зобов’язаний не розголошувати особам, що не мають такого доступу. Виникла підозра, що Заявник передав копії документів з обмеженим доступом особам поза службою, у тому числі в окремих випадках особам, які перебували під негласним розслідуванням AIVD в зв'язку з можливою терористичною діяльністю. 30 вересня 2004 року Заявника було заарештовано. Він був звинувачений у розголошенні державної секретної інформації особам, які не мали права ознайомлюватись із нею, та взятий під варту. AIVD повідомив Заявника в письмовій формі, що він все ще перебував під зобов'язанням зберігати таємницю. Отже, було б логічним для подальшого кримінального обвинувачення, якби він не обговорював питання, що охоплюються його обов'язком зберігати державну таємницю, включаючи його захисника. Захисник Заявника був також попереджений, що вони можуть бути притягнуті до відповідальності, у разі розголошення державної секретної інформації третім особам. Суд першої інстанції постановив рішення 14 грудня 2005 року, яким визнав Заявника винним і засудив його до чотирьох років і шести місяців позбавлення волі. За результатами оскарження Верховний Суд ухвалив рішення 7 липня 2009 року та постановив, що тривалість провадження, була надмірною, і Заявник має право на отримання компенсації у формі пом’якшення міри покарання. Тому ним було скасовано рішення Апеляційного суду з технічних причин з метою перегляду покарання, яке він зменшив на два місяці до трьох років і десяти місяців

Заявник стверджував, що застосовані умови склали обмеження на його спілкування з адвокатом, і перешкоджали його захисту. Зокрема, йому було заборонено обговорювати зі своїм захисником будь-які потенційні виправдувальні докази та будь-які альтернативні сценарії, якщо відповідна інформація ще не містилась у матеріалах справи. Це було застосовано обвинуваченням і через обвинувачення AIVD могло контролювати захист. AIVD було дозволено визначити обсяг доказів, який було дозволено захисту пропонувати протягом всього розгляду. Він також заявив, що він перебував під загрозою переслідування навіть під час конфіденційного слухання за зачиненими дверима.

Правове обґрунтування: вимоги статті 6§3, слід розглядати в якості конкретних аспектів права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6§1 (див. Сахновський проти Росії, № 21272/03, § 94, 2 листопада 2010 року, і Шачашвілі проти Німеччини, № 9154/10, § 100, ЄСПЛ 2015). Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6§1 з Конвенції включає в себе право учасників судового процесу, подавати будь-які міркування, які вони вважають такими, що стосуються справи. Це право, може бути застосованим та ефективним, якщо такі зауваження насправді «почуті», що належним чином розглянуто в суді. Іншими словами, дія статті 6 полягає, серед іншого, у тому що на «трибунал» покладається обов'язок провести належний розгляд представлених матеріалів, аргументів і доказів, представлених сторонами, без шкоди для їх оцінки того, чи є вони актуальні (див. Пере проти Франції, №47287/99, §80, ЄСПЛ 2004-I). Стаття 6 § 1 робить поправку на міркування про національну безпеку в своєму другому реченні в тому, що вона встановлює положення для «преси і публіки, які можуть бути недопущені в зал засідань протягом усього судового розгляду». Право обвинуваченого на спілкування з його законним представником без втручання третьої особи є однією з основних вимог справедливого суду у демократичному суспільстві і випливає зі статті 6 § 3 (с) Конвенції. Якщо юрист не може радитися зі своїм клієнтом і отримати конфіденційні інструкції від нього без відповідного стороннього спостереження, користь від його допомоги зазнає значних втрат (Оджалан проти Туреччини, № 46221/99, §133, ЄСПЛ 2005-IV). Втручання у спілкування адвоката з клієнтом і, таким чином, втручання у право ув'язненого на захист, не обов'язково вимагає фактичного перехоплення або підслуховування (див. Кастравет проти Молдови, №23393/05, § 51, 13 березня 2007 року). Суд також постановив, в контексті статті 8 Конвенції, що це явно відповідає загальним інтересам, що будь-яка особа, яка хоче проконсультуватися з юристом має вільно реалізувати це право в умовах, що сприяють повному і безперешкодному обговоренню. Саме з цієї причини відносини адвокат-клієнт, є за загальним правилом, привілейованими (Кемпбелл проти Сполученого Королівства, 25 березня 1992 року, §46, серія А № 233). Суд допустив певні обмеження, які застосовуються до контактів адвокат-клієнт у справах про тероризм та організовану злочинність (див., зокрема, Ердем проти Німеччини, №38321/97, §65 та наступні статті, ЄСПЛ 2001-VII (витяги), та Ходорковський та Лебедєв проти Росії, №11082/06 та 13772/05, § 627, 25 липня 2013 року). Проте, привілей, який застосовується до листування між ув'язненими і їхніми адвокатами, представляє собою фундаментальне право особистості і безпосередньо впливає на права захисту. З цієї причини Суд постановив, знову в контексті статті 8 Конвенції, що відступ від основного правила дотримання конфіденційності адвокат-клієнт може бути обмежено тільки за виняткових обставин і за умови існування відповідних та достатніх гарантій проти зловживань (див. Ердем, §65). Порядок, за яким сторона обвинувачення намагається сама оцінити важливість закритої від захисту інформації і оцінювати це в розрізі громадського інтересу в збереженні секретності такої інформації, не може відповідати вищезгаданим вимогам статті 6§1 (Даусетт проти Сполученого Королівства, №39482/98, §44, ЄСПЛ 2003 VII). Суд також постановив, в контексті статті 6§3 (b), що обвинуваченому гарантується необхідний час і можливості для підготовки його захисту, а отже, стаття 6§3 (b) передбачає, що істотність діяльності захисту може включати все, що є "необхідним" для підготовки до судового розгляду (Майзіт проти Росії, № 63378/00, § 78, 20 січня 2005 року).

Висновок: що стосується документів, наданих до суду апеляційної інстанції і Заявнику у відредагованій формі, Суд зазначає, що прихована інформація сама по собі не може будь-яким чином допомогти захисту. Оскільки Заявник був обвинувачений у наданні державної таємниці особам, які не мали права ознайомлюватись із нею, єдине питання стосовно цих документів полягало в тому, чи складала вона державну таємницю. Докази, на підставі яких Заявник був визнаний винним, містили твердження AIVD, які підтверджували, що документи, про які йде мова, були класифіковані як державна таємниця та пояснювали необхідність зберігати в таємниці інформацію, що міститься в документах. Державна прокуратура з питань боротьби з тероризмом підтвердила, що документи, що містилися в матеріалах справи в кримінальному провадженні, фактично були копіями документів, які вони мали намір представляти, і Заявник не заперечував це. У світлі цього, Суд задоволений тим, що інша детальна інформація була достатньою для того, щоб захист і Апеляційний суд провели надійне оцінювання характеру інформації в документах.

Заявнику не було відмовлено у доступі до доказів обвинувачення: йому було наказано не розголошувати своєму захиснику фактичну інформацію, яка повинна була використовуватись для його захисту. По-друге, не було жодного втручання у конфіденційність підзахисного та його адвоката. Крім того, не був проведений незалежний моніторинг інформації, яка передавалась між Заявником і його адвокатом: навпаки, Заявникові погрожували переслідуванням post factum, якщо б він надав адвокату секретну інформацію. Важливим було те, що спілкування між заявником і його адвокатом не було вільним і необмеженим щодо його змісту, як зазвичай вимагали вимоги справедливого судового розгляду. Суд погодився з тим, що правила таємниці були застосовані в загальному значенні та не існувало принципової причини, чому вони не повинні були застосовуватися, коли працівників служби безпеки переслідували в судовому порядку за кримінальні злочини, пов'язані з їх роботою. Питання для Суду полягало в тому, як заборона розголошення секретної інформації вплинула на право підозрюваного на захист, як у зв'язку з її розголошенням його адвокатам, так і щодо судового провадження. Це знаходить своє відображення в двох рішеннях Апеляційного суду та судових провадженнях 12 і 15 лютого 2007 року, що Генеральний адвокат дав зобов'язання не переслідувати Заявника в судовому порядку за порушення ним обов’язку зберігати таємницю, якщо таке порушення було б обґрунтоване правами захисту, гарантованими статтею 6 Конвенції. Це накладало на Заявника тягар прийняття рішення без користування перевагами порад адвоката стосовно того, чи розкривати факти, які ще не були зареєстровані в матеріалах справи, і, таким чином, ризикуючи наступним переслідуванням, при цьому Генеральний адвокат повністю зберігав усю повноту розсуду в цьому питанні. Від особи, яку звинувачують у серйозних кримінальних правопорушеннях, неможливо було очікувати, що вона зможе, без професійної консультації, зважить переваги повного розкриття своєї справи його адвокату порівняно з ризиком переслідування в судовому порядку. За цих обставин Суд встановив, що справедливість провадження була безповоротно порушена втручанням у спілкування між Заявником та його адвокатом.

Констатовані порушення: право на справедливий суд, що стосується обмежень прав Заявника надавати інформацію та інструкції адвокату (ст. 6 §§ 1 і 3 (с) Конвенції), не було порушення права на справедливий суд щодо редагування окремих документів і навмисного не відкриття інших (ст. 6 §§ 1 і 3 (б) Конвенції), не було порушення права на справедливий суд щодо умов, за яких деякі члени AIVD були заслухані у якості свідків і відмови викликати деяких інших членів AIVD у якості свідків захисту (ст. 6 §§ 1 і 3 (d) Конвенції), немає необхідності розглядати питання про те, чи було порушення статті 6 §§ 1 і 3 (с) Конвенції щодо обмеження на розкриття імен членів AIVD у суді апеляційної інстанції.

Ключові слова: інформація з обмеженим доступом, терористична діяльність, право на справедливий суд, право на захист, правила дотримання конфіденційності