Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 червня 2014 року

у справі«Великода проти України»

за заявою № 43331/12

Щодо допустимості зменшення встановленого розміру пенсії з міркувань економічної політики та фінансових труднощів держави

Фабула справи: Заявник скаржилася на те, що в результаті законодавчих змін у 2011 році її пенсія була зменшена, і вона більше не отримувала її в розмірі, встановленому в рішенні суду від 19 січня 2010 року.

Заявник є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, має спеціальний статус "ліквідатор першої категорії" та інвалідність третьої групи. Вона звернулася до суду з позовом про перерахунок пенсії з 1 грудня 2008 року в сумі шестикратного розміру мінімальної пенсії за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50% від мінімального розміру пенсії за віком відповідно до статей 50 та 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон). 19 травня 2009 року суд встановив, що Заявник набув право на пенсійні виплати у зазначеному розмірі з 22 травня 2008 року. Заявник звернулася з позовом про перерахунок пенсії 26 листопада 2008 року, тому її вимоги щодо цього повинні були бути задоволені протягом періоду з 1 грудня 2008 року по 1 січня 2009 року. 1 січня 2009 року відповідні положення були змінені, тому вимоги Заявника були відхилені. 19 січня 2010 року суд апеляційної інстанції змінив вказане рішення та задовольнив позовні вимоги Заявника станом на 1 грудня 2008 року. 14 червня 2011 року до Закону про Державний бюджет на 2011 рік було внесено зміни, згідно з якими розмір пенсії відповідно до статей 50 та 54 Закону повинен бути визначений Кабінетом Міністрів України. До самого Закону зміни не вносилися. Згідно із змінами, внесеними до Закону про Державний бюджет 2011 року, 6 липня 2011 року Кабінет Міністрів ухвалив рішення № 745, яке набрало чинності 23 липня 2011 року. Листом від 25 січня 2012 року Пенсійний фонд України повідомив Заявника, що станом на 1 січня 2012 року розмір її пенсії становитиме 1849,50 українських гривень (близько 176 євро (євро)). Цю суму складала мінімальна пенсія (822 грн.) та різні додаткові виплати. Заявник звернулася до суду зі скаргою, що станом на 1 листопада 2011 року її пенсія була зменшена, незважаючи на рішення суду від 19 січня 2010 року. 20 лютого 2012 року суд відхилив позов Заявника та постановив, що станом на 22 липня 2011 року суми виплат відповідно до розділів 50 та 54 Закону повинні бути встановлені Кабінетом Міністрів України. 26 грудня 2011 року Конституційний Суд України визнав ці зміни конституційними. Кабінет Міністрів прийняв відповідне рішення № 745, яке набрало чинності 23 липня 2011 року. Отже, з 23 липня 2011 року пенсія Заявника повинна була обчислюватися відповідно до постанови № 745. Суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили дане рішення без змін.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що він вже розглядав велику кількість справ, що стосуються відповідальності держави за виконання остаточних рішень суду проти її органів чи суб'єктів, які перебувають у власності або під контролем держави (див. пілотне рішення у справа Юрія Миколайовича Іванова проти України, №40450/04, §54, 15 жовтня 2009 року). Однак ця справа інша. Суд уже зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, і на судове рішення не можна покладатися як на гарантію відсутності таких змін у майбутньому (див. Аррас та інші проти Італії, №17972/07, п.42, 14 лютого 2012 року та Сухобоков проти Росії, №75470/01, п.26, 13 квітня 2006 року). Положення статті 1 Протоколу № 1 додатково не обмежує свободу Договірної Держави вирішувати, чи застосовувати якусь систему соціального забезпечення, чи обирати вид або розмір виплат, які надаватимуться за будь-якою такою схемою. Однак, якщо Договірна Держава має чинне законодавство, що передбачає виплату як право на соціальну допомогу - незалежно від того, чи обумовлена ​​вона попередньою сплатою внесків, чи ні, - це законодавство повинно розглядатися як таке, що генерує майновий інтерес, що підпадає під дію статті 1 Протоколу № 1 для осіб, які задовольняють його вимогам (див. Stec та інші проти Сполученого Королівства, №№ 65731/01 та 65900/01, §54, ЄСПЛ 2005-X), доки законодавче право існує. Стаття 1 Протоколу № 1 як така не гарантує права на будь-яку соціальну допомогу в певному розмірі (див. Аунола проти Фінляндії, №30517/96, 15 березня 2001 року). «Вимога» може становити «володіння» у значенні статті 1 Протоколу № 1 лише в тому випадку, якщо вона достатньо обґрунтована, щоб забезпечити його виконання (див. Stran Greek Rafineries and Stratis Andreadis проти Греції, 9 грудня 1994 року, §59, Серія №301-B). Таким чином, зменшення або припинення виплати достатньо встановленої допомоги, може становити втручання у володіння (див. Khoniakina проти Грузії, №17767/08, п.72, 19 червня 2012 року). У цій справі, враховуючи внесення змін до відповідного законодавства, не можна стверджувати, що право Заявника на допомогу в певному розмірі було достатньо встановленим. Більше того, навіть припускаючи, що поправка до Закону становила втручання у право володіння Заявника у значенні статті 1 Протоколу № 1, Суд нагадує, що першою і найважливішою вимогою цього положення є те, що будь-яке втручання державної влади у мирне користування власністю повинно бути законним і що воно повинно переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути в достатній мірі пропорційне меті, яку прагнуть досягти. Іншими словами, повинен бути досягнутий «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів громади та вимогами захисту основних прав людини. Необхідного балансу не буде знайдено, якщо зацікавленій особі чи особам довелося нести індивідуальний та надмірний тягар (див. Колишній король Греції та інші проти Греції, № 25701/94, §§ 79 та 82, ЄСПЛ 2000 ‑ XII).

Висновки: національні суди розглянули скаргу Заявника та встановили, що сума виплат була зменшена після змін у відповідному законодавстві. У тій мірі, в якій Заявник оскаржує невиконання рішення від 19 січня 2010 року після змін до законодавства в 2011 році, Суд вважає, що перспективний ефект цього рішення неминуче закінчився, коли було змінено основне законодавство, яке встановлювало право Заявника. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення суду закінчився не пізніше 1 листопада 2011 року, коли до пенсії Заявника було застосовано змінене законодавство. Протягом цього періоду Заявник отримувала пенсію відповідно до рішення від 19 січня 2010 року, і скарги щодо цього не передбачені. Залишається єдиним питання, чи було зменшення пенсії Заявника сумісним із вимогами статті 1 Протоколу № 1. У цій справі немає жодних доказів того, що відповідні зміни до Закону про Державний бюджет не були внесені в рамках законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що їм бракувало доступності та передбачуваності, Суд дійшов висновку, що вони задовольнили вимогу законності згідно з статтею 1 Протоколу № 1. Суд також не може дійти висновку, що, делегуючи Кабінету Міністрів право встановлювати розмір соціальної допомоги, парламент України діяв з порушенням будь-яких положень Конвенції. Зменшення пенсії Заявника, очевидно, було здійснено внаслідок міркувань економічної політики та фінансових труднощів, з якими стикається держава. За відсутності будь-яких доказів протилежного та визнання того, що держава-відповідач має широку свободу розсуду при балансуванні відповідних прав стосовно економічної політики, Суд вважає, що таке зменшення не могло б бути непропорційним законно переслідуваній меті або що воно поклало надмірне навантаження на Заявника.

Констатовані порушення: заява визнана неприйнятною (п.п.3 (а) та 4 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, перерахунок пенсії, система соціального забезпечення, втручання державної влади у мирне користування власністю