Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 січня 2021 року

у справі «Кескін проти Нідерладів»

за заявою № 2205/16

Щодо обов’язкового задоволення судом клопотання сторони захисту про виклик та допит свідка обвинувачення

Фабула справи: Справа стосується відсутності можливості у Заявника допитати сім свідків, покази яких використовувались як докази у кримінальному провадженні проти нього, а також відсутності аргументації у рішенні суду.

30 вересня 2014 року суд апеляційної інстанції визнав Заявника винним у тому, що він організував шахрайство, вчинене юридичною особою відносно двох інших юридичних осіб, на підставі, зокрема, заяв, зроблених у поліції сьома свідками від A до G. Суд, засуджуючи Заявника в першій інстанції, спирався на заяви шести з цих семи свідків. Адвокат Заявника просив викликати цих свідків до суду апеляційної інстанції або слідчого судді, щоб він міг їх перехресно допитувати; однак суд відхилив ці клопотання. Суд зазначив, що сторона захисту не вказала, з приводу чого висловлювання свідків від А до G були невірними і, крім того, Заявник скористався своїм правом мовчати, коли з ним проводили співбесіди в поліції, і що він не бажав відповідати на конкретні запитання щодо своєї діяльності в компанії. Відмова суду задовольнити клопотання сторони захисту відповідала попередньому рішенню, винесеному судом касаційної інстанції приблизно за три місяці до цього. У даному рішенні суд постановив, що згідно із нідерландським законодавством клопотання сторони захисту про виклик свідка може бути відхилене, якщо воно не було обґрунтоване або взагалі, або в достатній мірі, і що захист, таким чином, повинен обґрунтувати, чому допит конкретного свідка був важливим щодо будь-якого рішення, яке буде прийнято у кримінальній справі. Касаційна скарга Заявника була визнана неприйнятною та залишена без розгляду.

Правове обґрунтування: як видно з тексту пункту 3 (d) статті 6, це положення встановлює право щодо допиту свідків проти обвинуваченого. Суд визначив таких свідків, яких він також часто називає "свідками обвинувачення", як осіб, чиї висловлювання можуть бути суттєвою підставою для винесення обвинувального вироку і які, таким чином, є доказами для обвинувачення (див. Лука проти Італії, №33354/96, §41, ЄСПЛ 2001-II). Пункт 3 (d) також містить право на присутність та допит свідків від імені обвинуваченого або "свідків захисту", тобто свідків, висловлювання яких на користь обвинуваченого (див. Пелло проти Естонії, №11423/03, §31, 12 квітня 2007 року). Що стосується свідків захисту, то, згідно встановленої практики Суду, пункт 3 (d) статті 6 не вимагає присутності та допиту кожного свідка від імені обвинуваченого, що є основною метою цього положення, на що вказує слова "за тих самих умов", що полягають у забезпеченні повної "рівності сторін" у цьому питанні (див. Муртазалієв проти Росії, №36658/05, п.139, 18 грудня 2018 року, в цьому рішенні Суд підтвердив та додатково пояснив загальні принципи, що стосуються права на присутність та допит свідків захисту). Що стосується права на допит свідків обвинувачення, Суд постановив, що до того, як обвинувачений може бути засуджений, усі докази проти нього, як правило, повинні бути представлені в його присутності на публічному слуханні з метою аргументації. Винятки з цього принципу можливі, але не повинні порушувати права на захист, які, як правило, вимагають, щоб обвинувачений мав адекватну та належну можливість викликати і допитати свідка проти нього, навіть коли цей свідок робить свою заяву на більш пізній стадії провадження (див. Аль-Хаваджа і Тахері проти Сполученого Королівства, №26766/05 та 22228/06, § 118, ЄСПЛ 2011 року). На відміну від ситуації зі свідками захисту, обвинувачений не зобов'язаний демонструвати важливість свідка обвинувачення. В принципі, якщо сторона обвинувачення вирішить, що конкретна особа є відповідним джерелом інформації і покладається на її показання в процесі, і якщо показання цього свідка використовуються судом для підтвердження обвинувачення, повинно бути забезпечена його особиста явка та допит (див. Ходорковський та Лебедєв проти Росії, №11082/06 та 13772/05, п. 712, 25 липня 2013 року, та Ходорковський та Лебедєв проти Росії (№ 2), №51111/07 та 42757/05, п. 484, 14 січня 2020 року).

Висновки: основний принцип права, що міститься у пункті (d) статті 6 Конвенції стосовно допиту свідків обвинувачення полягає в тому, що обвинувачений у кримінальному процесі повинен мати ефективну можливість оскаржити докази проти нього. Цей принцип вимагає, щоб підсудний міг перевірити правдивість і надійність доказів, наданих свідками, які викривають його, шляхом їх усного допиту в його присутності, або в той час, коли свідок робить заяву, або на подальшій стадії провадження. Отже, у ситуації, коли сторона обвинувачення спирається на таку заяву свідка, і суд першої інстанції може використовувати цю заяву для підтвердження обвинувачення, слід сприймати зацікавленість сторони захисту у можливості допитати відповідного свідка в його присутності, як таку, що становить вичерпну причину, необхідну для задоволення клопотання сторони захисту про виклик цього свідка. Можливість оскаржити та спростувати показання відсутніх свідків має обмежується в ситуації, коли обвинуваченому було відмовлено у можливості перехресного допиту свідків, і, крім того, така можливість сама по собі не може розглядається як достатній фактор противаги для компенсації обмежень у захисті, створених відсутністю свідків.

Нездатність Заявника перехресно допитувати свідків обвинувачення призвела до визнання судового розгляду в цілому несправедливим.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.п.1 та 3 (d) ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, шахрайство, рівність сторін у процесі, перехресний допит