Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 березня 2017 року

у справі «Мукаєв проти Росії»

за заявою № 22495/08

Щодо відповідальності держави за акти жорстокого поводження з особою, яка утримується під вартою

Фабула справи: Заявник скаржився, що він зазнав жорстокого поводження, коли перебував в руках поліції, і що не було проведено ефективного розслідування його тверджень про жорстоке поводження; що кримінальний розгляд відносно нього було несправедливим. Зокрема, він стверджував, що національні суди взяли до уваги його показання, дані під тиском, і що захисник, який представляв його інтереси на стадії розслідування, був призначений всупереч його волі.

4 квітня 2001 року прокуратурою міста Грозний було порушено кримінальну справу по обвинуваченні у вбивстві, до якого був причетний Заявник. 14 вересня 2001 року у відношенні Заявника заочно було винесено постанову про притягнення його в якості обвинуваченого. 31 грудня 2001 він залишив Чечню по підробленими документами, а в січні 2002 року він прибув до міста Семипалатинськ, Казахстан. 13 січня 2006 року Заявника було заарештовано і ​​прокуратура санкціонувала тримання Заявника під вартою з метою його екстрадиції. 23 лютого 2006 року Заявник був переданий російським правоохоронним органам. Держава-відповідач не заперечувала, що Заявник прибув до Москви з Казахстану і був негайно доставлений в СІЗО, де він пройшов медичний огляд, в ході якого у Заявника не виявили жодних слідів жорстокого поводження. Однак пізніше в той же день, 23 лютого 2006 року, Заявник був доставлений із СІЗО міста Москви до відділення Оперативно-розшукового бюро (далі - ОРБ) в місто Грозний, де медичним оглядом були виявлені садна і гематоми на його тілі. Заявник пояснював, що протягом часу його транспортування співробітники правоохоронних органів били його, в тому числі прикладами автоматів. За словами Заявника, протягом ночі з 23 на 24 лютого 2006 року і весь день 24 лютого 2006 року його піддавали тортурам і примушували зізнатися в тому, що він брав участь у ряді серйозних злочинів. Заявник відмовився це зробити. 25 лютого 2006 року Заявника повідомили, що його тітка Х.Т., прийшла до нього з передачею. Співробітники ОРБ затримали її, допитали про Заявника та почали погрожувати їй. Один з офіцерів сказав Заявнику, що якщо хоче, щоб з його тіткою нічого не сталося, то повинен підписати визнання. Заявник підписав документи, не ознайомившись з їх змістом. Відповідно до тверджень Заявника, з 26 по 28 лютого 2006 року він кожну ніч піддавався жорстокому поводженню, його били, катували електричним струмом, на голову одягали пакет, щоб викликати задуху. Він був змушений під тортурами підписати свідчення у вчиненні злочинів, про які говорилося вище, а також дав показання про злочини, в яких він нібито брав участь. За словами Заявника, 6 березня 2006 його перевели в слідчий ізолятор №20 / 1 (далі - СІЗО) міста Грозний. З березня по грудень 2006 року Заявника регулярно доставляли в ОРБ для допитів, де він піддавався подальшим побиттям, катуванням електрошоком і іншим формам жорстокого поводження. З травня 2006 року по березень 2008 року шість разів проводилося попереднє розслідування за скаргами Заявника на жорстоке поводження і кожен раз виносилася постанова про відмову в порушенні кримінальної справи. Проведені розслідування показали, що скарги Заявника «не підтвердилися об'єктивними даними». 22 травня 2007 року заявника було визнано винним, серед іншого, у вбивстві дванадцяти осіб і засуджено до довічного позбавлення волі. Рішення суду було засновано на зізнаннях Заявника, показах свідків і потерпілих, а також на висновках балістичних експертиз, де стверджувалося, що одна з жертв була вбита з пістолета, знайденого у Заявника. Даний вирок залишився без змін після оскарження.

Правове обґрунтування: Основні принципи для розгляду відповідних справ були узагальнені Великою палатою Суду в постанові у справі Буід проти Бельгії, №23380/09, §§81-88, ЄСПЛ 2015). Суд, зокрема, підкреслив, що події справи повністю або здебільшого перебувають у винятковому віданні влади, як у випадку осіб, які перебувають під їх контролем під час утримання під вартою, сильна презумпція факту буде виникати щодо травм, отриманих під час такого тримання під вартою. Тягар доказування в таких випадках покладається на владу, яка повинна надати задовільні і переконливі пояснення, представивши такі докази, які б встановлювали факти, які поставили під сумнів наслідки подій, представлених жертвою. У відсутності таких пояснень Суд може зробити висновки, які будуть несприятливими для Уряду. Це виправдано тим фактом, що особи, що знаходяться під вартою, знаходяться в уразливому становищі, і влада зобов'язана захищати їх.

Висновки: Заявник прибув пізно ввечері 23 лютого 2006 року до СІЗО в місті Грозний і був доставлений на первинний медичний огляд, а потім 6 березня 2006 року він пройшов ще один огляд, в ході якого на його тілі були виявлені сліди жорстокого поводження. З огляду на, що в період між цими датами Заявник перебував в ОРБ і державою-відповідачем не були надані жодні пояснення травм Заявника, отримані ним під час утримання під вартою, Суд визнає версію подій, як вона була представлена ​​Заявником. Держава-відповідач не стверджувала, що використання фізичної сили щодо Заявника пояснювалося б його власною поведінкою; вона просто заперечувала використання будь-якої сили. Суд вважає, що акти, яким Заявник неодноразово піддавався під час утримання під вартою, були спрямовані на те, щоб змусити його підписати зізнання, і повинні бути кваліфіковані як катування.

Констатовані порушення: заборона катування в матеріальному та процесуальному аспектах (ст.3 Конвенції), право на справедливий суд (п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, право на справедливий суд, ефективне розслідування, екстрадиція, тримання під вартою, призначення захисника