Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 вересня 2015 року

у справі «Буід проти Бельгії»

за заявою № 23380/09

Щодо загальних принципів недопущення поведінки, яка принижує гідність особи з боку працівника поліції

Фабула справи: Заявники стверджували, що працівники поліції завдали їм ляпасів по обличчю, коли вони перебували у відділку поліції. Вони заявляли, що постраждали від поводження, яке принижувало гідність. Вони також скаржились на те, що розслідування їхніх скарг було неефективним, неповним, упередженим і надмірно тривалим.

Заявники є братами. 8 грудня 2003 року перший заявник знаходився на вулиці та тиснув на дзвінок, щоб його впустили додому. В цей час вдягнутий у цивільне поліцейський А.З. попросив його показати документи, які підтверджують його особу. Перший заявник відмовився, попросивши офіцера показати документи, що підтверджують його повноваження. Тоді офіцер схопив його за куртку, порвавши її, та доставив до відділку поліції. Першого заявника помістили у кімнату і, коли він був наодинці з А.З., офіцер дав йому ляпаса по обличчю, оскільки він протестував проти свого затримання. Заявники надали медичну довідку, видану о 19.20 годині того ж дня лікарем загальної практики, згідно якої перший заявник був “у стані шоку” і мав на собі наступні ушкодження: “почервоніння на лівій щоці (зникаюче)” і “почервоніння на лівій стороні зовнішнього слухового каналу”. Заявники зазначили, що 23 лютого 2004 року, коли другий заявник перебував у відділку поліції і офіцер П.П. допитував його з приводу сварки між ним і його мамою та третьою стороною (з приводу чого третя сторона подала скаргу), П.П. дав йому ляпаса по обличчю слідом за проханням не ставити лікті на стіл. Заявники надали медичну довідку, видану того ж дня лікарем загальної практики, який зафіксував “синяк на лівій щоці” другого заявника. Уряд пояснив, що другий заявник поводив себе вкрай зухвало під час допиту: звисав зі стільця, облокочувався час від часу на стіл П.П., сміявся без будь-якої причини та надавав короткі відповіді на запитання. Він також кілька разів казав змінювати текст своїх свідчень, заявляючи, що поліція за це одержує гроші, і погрожував офіцерам по виході, крикнувши, що вони від нього ще одержать звістку. Уряд підкреслив, що попри ставлення, продемонстроване другим заявником, який вочевидь був налаштований на конфлікт, П.П. проявив спокій та терплячість. Заявники подали відповідні скарги і працівникам поліції А.З. та П.П. було висунуто обвинувачення у застосуванні насильства щодо особи при виконанні своїх обов’язків, зокрема, в умисній агресії і заподіянні ушкоджень, а також у вчиненні свавільних дій у порушення гарантованих Конституцією прав і свобод. У клопотанні від 10 листопада 2005 року прокурор вимагав припинення справи на тій підставі, що “судове розслідування не встановило, що ці факти становили собою серйозне чи незначне правопорушення, і не були наведені жодні докази, які виправдовували би необхідність вжиття подальших заходів”. Рішенням від 27 листопада 2007 року суд закрив провадження з підстав, викладених у клопотанні прокурора. Дане рішення залишилось без змін після апеляційного та касаційного оскарження.

Правове обґрунтування: стаття 3 Конвенції втілює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичних спільнот (див. Селмуні проти Франції, № 25803/94, п.95, ЄСПЛ 1999‑V; Лабіта проти Італії, №26772/95, п.119, ЄСПЛ 2000‑IV; Гафген проти Німеччини, №22978/05, п.87, ЄСПЛ 2010; Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія, №39630/09, п.195, ЄСПЛ 2012; і Мокану та інші проти Румунії, №№10865/09, 45886/07 і 32431/08, п.315, ЄСПЛ 2014 (витяги)). Для того, щоби погане поводження потрапило до сфери дії статті 3, воно повинно досягнути мінімального ступеню жорстокості. Оцінка цього мінімуму залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров’я потерпілого (див. «Ірландія проти Сполученого Королівства», п.162; «Яллох», п.67; «Гафген», п.88; «Ель-Масрі», п.196; «Свінарєнко і Сляднєв», п.114, всі згадані вище). Погане поводження, яке досягає такого мінімального ступеню жорстокості, як правило, включає фактичні тілесні ушкодження або ж інтенсивне фізичне чи психічне страждання. Але навіть за відсутності цих ознак, у разі коли поводження принижує або ображає людину, виявляючи неповагу до людської гідності або принижуючи її, або коли воно викликає почуття страху, занепокоєння або неповноцінності, що здатне зламати психічний та фізичний спротив людини, воно може вважатися таким, що принижує гідність і теж підпадати під заборону, встановлену у статті 3 (див.Васюков проти Росії, 5 квітня 2011 року, №2974/05, п.59; згадані вище «Гафген», пункт 89; «Свінарєнко і Сляднєв», пункт 114; «Грузія проти Росії (І)», пункт 192). Також слід підкреслити, що достатнім є той факт, що потерпілий принижений у своїх власних очах, навіть якщо не в очах інших (див. Тайрер проти Сполученого Королівства, 25 квітня 1978 року, п.32, Серія A №26; та M.С.С. проти Бельгії і Греції , №30696/09, п.220, ЄСПЛ 2011).

Висновки: коли йдеться про особу, яка позбавлена свободи чи, кажучи більш загально, стикнулася з правоохоронцями, застосування до неї будь-яких заходів фізичного впливу, які не були однозначно спричинені її власною поведінкою, є приниженням її гідності та є, в принципі, порушенням права, передбаченого у статті 3 Конвенції. Будь-яка поведінка працівника правоохоронного органу по відношенню до особи, яка принижує її людську гідність, становить порушення статті 3 Конвенції. Зокрема, це стосується використання ними фізичної сили проти особи, коли це не було однозначно зумовлено її власною поведінкою, якими би не були при цьому наслідки для відповідної особи.

З матеріалів справи вбачається, що кожен ляпас був імпульсивним актом у відповідь на ставлення, що сприймалося як неввічливе, чого вочевидь недостатньо для встановлення такої необхідності. Як наслідок, Суд доходить до висновку, що гідність заявників була підірвана і що в силу цього було допущено порушення статті 3 Конвенції. Ляпас, завданий працівником правоохоронного органу особі, яка перебуває під його контролем, становить серйозне посягання на гідність людини. Будь-який ляпас має серйозні наслідки для особи, яка його отримує. Ляпас по обличчю завдається у ту частину тіла людини, яка виражає її індивідуальність, відображає її суспільну ідентичність та є центром її відчуттів – зору, мови та слуху, які використовуються для спілкування з іншими. Може бути цілком достатнім, щоб потерпілий відчув приниження у своїх власних очах, для того, щоби поводження було визнано таким, що принижує гідність, у розумінні статті 3 Конвенції. Дійсно, немає сумнівів в тому, що навіть один заздалегідь не спланований ляпас, який за собою не потягнув якихось серйозних чи довготривалих наслідків для особи, якій він був завданий, може бути сприйнятий цією особою як такий, що її принижує.

Особи, які утримуються під вартою в поліції або просто доставлені чи викликані до відділку поліції для перевірки їх особи або допиту, як заявники у цій справі, і, кажучи більш широко, всі особи, які знаходяться під контролем поліції чи подібного органу, перебувають в уразливому становищі. Тому на органах влади лежить обов’язок захищати їх. Приниженням їх через завдання ляпасів одним зі своїх працівників вони зневажають цей свій обов’язок. Той факт, що ляпас може завдаватись спонтанно працівником, який роздратований неввічливою чи провокативною поведінкою з боку потерпілого, значення не матиме. У демократичному суспільстві жорстоке поводження ніколи не є адекватною відповіддю на проблеми, з якими стикаються органи влади.

Працівникам правоохоронних органів, які при виконанні своїх обов’язків контактують з неповнолітніми, вкрай важливо належним чином враховувати уразливість, яка притаманна їх молодому віку (Європейський кодекс поліцейської етики, пункт 44). Поведінка поліції щодо неповнолітніх може бути несумісною з вимогами статті 3 Конвенції просто тому, що вони є неповнолітніми, тоді як така сама поведінка могла би розглядатись як прийнятна у випадку з дорослими. Тому працівники правоохоронних органів мають демонструвати більшу пильність і самоконтроль, коли мають справу з неповнолітніми.

Звідси випливає висновок, що, ляпас, завданий поліцейськими кожному із заявників, коли вони перебували під їхнім контролем у відділку поліції, не був застосуванням фізичної сили, яка була однозначно зумовлена їхньою поведінкою, і в силу цього принижував їхню гідність. Беручи до уваги, що заявники посилалися лише на незначні тілесні ушкодження і не засвідчили, що зазнали серйозних фізичних чи психічних страждань, розглядуване поводження не може бути оцінене як нелюдське чи тим більше як катування. Тому Суд вважає, що у цій справі мало місце поводження, що принижувало гідність.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, психічне страждання, застосування фізичної сили, тілесні ушкодження, жорстоке поводження