Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 жовтня 2015 року

у справі «Л.М. та інші проти Росії»

за заявами №№ 40081/14, 40088/14, 40127/14

Щодо обов’язку з’ясовувати загальну ситуацію з насильством в країні призначення при вирішенні питання про висилку особи

Фабула справи: Заявники скаржилися на те, що їх висилка в Сирію, якщо вона буде здійснена, призведе до порушення їх права на життя і заборони катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводженню та що вони не мають у своєму розпорядженні ефективних засобів судового захисту щодо цих порушень.

Заявники є громадянами Сирії або постійно проживали в Сирії. На момент подачі скарг вони перебували в центрі тимчасового утримання іноземних громадян. Заявник Л.М. приїхав до Росії 9 лютого 2013 року, він - палестинець без громадянства, який постійно проживав в Сирії. На момент затримання у нього не було дійсного документа, що посвідчує особу, виданого будь-якою державою. 14 і 15 квітня 2014 року заявники були затримані поліцією і співробітниками міграційної служби на фабриці з пошиття одягу в Малоярославці. 15 і 16 квітня 2014 року суд розглянув адміністративні справи заявників, визнав їх винними в скоєнні адміністративних правопорушень (порушення імміграційних правил і роботі без отримання відповідного дозволу) і постановив, що вони повинні заплатити штрафи і бути вислані в Сирію. Заявники повідомили в суді, що в разі повернення до Сирії їхнє життя буде піддане небезпеці; вони посилалися на інформацію про триваючий масштабний військовий конфлікт в цій країні. Суд вважав, що ці заяви носять загальний характер і не підтверджуються відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції після перегляду рішення залишив його в силі і постановив, що в очікуванні висилки вони повинні перебувати в центрі тимчасового утримання іноземних громадян. Адвокат, яка представляла інтереси заявників у Суді, подала апеляції щодо всіх трьох заявників, детально охарактеризувавши загальну ситуацію в Сирії і небезпеку повернення туди, процитувавши відповідні доповіді про цю країну, складені УВКБ ООН і ФМС, і приклавши їх. В апеляційних скаргах також вказувалося про те, що заявники просили притулку в Росії; таким чином, їх висилка суперечила б відповідному законодавству. Апеляції були відхилені і розпорядження про висилку набрали законної сили. Заявники декілька разів подавали клопотання про надання їм статусу біженців та тимчасового притулку, але через деякий час надавали заяви з проханням не розглядати їх.

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи, що стосуються застосування статті 3, були коротко викладені у справі Мамажонов проти Росії (№ 17239/13, §§ 127-35, 23 жовтня 2014 року). Вони також застосовуються по відношенню до статті 2 Конвенції (див. Кабулів проти України, № 41015/04, § 99, 19 листопада 2009 року). У даній справі питання, що виникають у зв'язку зі статтями 2 і 3 Конвенції, є нерозривними, і тому Суд розглядатиме їх разом (див. K.A.B. проти Швеції, № 886/11, § 67, 5 вересня 2013 року). По перше, необхідно розглянути, чи надав заявник державній владі інформацію щодо істотних підстав вважати, що він стикається з серйозною небезпекою зазнати жорстокого поводження в тій країні, куди його збираються депортувати. По-друге, Суд розгляне, чи була таке заява відповідним чином розглянута і оцінена компетентними державними органами, виконуючими свої процесуальні обов'язки відповідно до статті 3 Конвенції, і чи підтверджувалися в достатній мірі їх висновки відповідними матеріалами. Нарешті, з огляду на всі істотні аспекти справи і наявну відповідну інформацію, Суд оцінить наявність суттєвої небезпеки зазнати катування або поводження, що суперечить нормам Конвенції (див. Мамажонова, цит. вище, §§ 136-37, з додатковими посиланнями).

Висновки: заявники представили державним органам влади інформацію, що дозволяє зробити висновок про те, що в разі депортації їх життя і особиста безпека будуть піддані загрозі. Твердження заявників не були належним чином розглянуті російськими органами влади ні в одному з проваджень. Загальна ситуація насильства, як правило, сама по собі не тягне за собою порушення статті 3 у разі висилки; однак Суд ніколи не виключав можливості того, що загальна ситуація з насильством у країні призначення може мати достатній рівень інтенсивності, що призведе до того, що будь-яка висилка до неї обов'язково порушує статтю 3 Конвенції. Тим не менше, Суд застосовує такий підхід лише у найекстремальніших випадках загального насильства, коли існує реальний ризик жорстокого поводження просто через те, що особа зазнає такого насильства при поверненні.

Заявники висловили обґрунтовані твердження про те, що їх повернення в Сирію призведе до порушення статей 2 і (або) 3 Конвенції, а Уряд не висловив жодних доводів і не надав відповідної інформації, які могли б спростувати ці твердження, і не посилався на будь-які особливі обставини, які могли б забезпечити достатній захист заявників у разі їх повернення.

Констатовані порушення: примусове повернення заявників до Сирії призведе до порушення права на життя (ст.2 Конвенції) та заборони катування (ст.3 Конвенції), порушено право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції).

Ключові слова: примусове повернення, право на життя, заборона катування, право на свободу та особисту недоторканність, статус біженця, надання тимчасового притулку