Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 лютого 2016 року

у справі «Мозер проти Республіки Молдова і Росії»

за заявою № 11138/10

Щодо юрисдикції держави на території, де вона внаслідок воєнних дій здійснює контроль на місцевості поза своїх кордонів

Фабула справи: Заявник скаржився, що був заарештований і позбавлений свободи незаконно створеними міліцією і судами; що він був відсутній на деяких судових засіданнях щодо його досудового тримання під вартою; що не мав ефективних засобів правового захисту стосовно своїх скарг. Заявник скаржився на відсутність медичної допомоги, необхідної у його стані, і на нелюдські умови утримання його під вартою; що без жодних видимих причин він не міг бачитись зі своїми батьками протягом дуже тривалого часу, а під час тих побачень, які зрештою були дозволені, їм не дозволяли розмовляти своєю рідною мовою. Йому також не дозволяли зустрічатися зі своїм пастором.

Заявник – громадянин Молдови і представник німецької етнічної меншини, який мешкав в “Придністровській Молдавській Республіці” (далі - “ПМР”). 24 листопада 2008 року Заявника заарештували за підозрою у шахрайстві проти комерційного товариства, у якому він працював, та іншої компанії, що належить до тієї ж групи. Заявника просили зізнатися у злочині, який він стверджував, що не скоїв. Він підписав різні зізнання, нібито внаслідок погроз щодо нього та його родичів. 26 листопада 2008 року «Тираспольський народний суд» видав постанову про взяття Заявника під варту на невизначений строк. Застосування даного запобіжного заходу неодноразово продовжувався. 1 липня 2010 року «Тираспольський народний суд» визнав Заявника винним і призначив йому покарання у вигляді семи років позбавлення волі, з відстрочкою виконання покарання у п’ять років та конфіскацією коштів. Суд постановив про його звільнення з-під варти під особисте зобов’язання не залишати місто. Це рішення не було оскаржене. У невстановлений день, невдовзі після 1 липня 2010 року, Заявник переїхав на лікування до Кишинева. У 2011 році він переїхав до Швейцарії. Остаточним рішенням від 15 лютого 2013 року той же суд скасував відстрочку виконання покарання через те, що Заявник не з’являвся до органів пробації, і постановив, що позбавлення волі має відбуватися повністю. Внаслідок клопотання адвоката Заявника від 12 жовтня 2012 року, Верховний Суд Республіки Молдова 22 січня 2013 року скасував вирок «Тираспольського народного суду» від 1 липня 2010 року. Суд вирішив, що суди, засновані у “ПМР”, не були утворені з дотриманням законодавства Молдови і тому не могли законно постановити вирок щодо Заявника. Він наказав передати матеріали кримінальної справи до прокуратури з метою притягнення до відповідальності осіб, відповідальних за затримання Заявника, а також для визначення того, чи порушив Заявник права інших осіб. 31 травня 2013 року Генеральна прокуратура Республіки Молдова повідомила адвокатові Заявника, що порушила кримінальне розслідування щодо його незаконного затримання. В рамках цього розслідування "планувалися і здійснювалися всі можливі процесуальні заходи і дії". Подальшого прогресу не вдалося досягти через неможливість проведення процесуальних заходів на території самопроголошеної «ПМР».

Правове обґрунтування: держава може здійснювати юрисдикцію екстериторіально, коли, внаслідок законних або незаконних воєнних дій вона здійснює ефективний контроль над місцевістю поза її власною національною територією (див.Лойзіду проти Туреччини, 18 грудня 1996 року, §52, Витяги 1996‑VI; Кіпр проти Туреччини, №25781/94, ЄСПЛ 2001-VI, § 76; і Ілашку і інші проти Молдови і Росії, №48787/99, ЄСПЛ 2004‑VII §§314-16). Окрім того, Суд нагадує, що держава може за певних виняткових обставин здійснювати екстериторіальну юрисдикцію через затвердження влади та контролю з боку представників цієї держави над особою або особами (див. Катан та інші проти Молдови і Росії, №43370/04, ЄСПЛ 2012, §114). У даній справі Суд визнає, що немає жодних доказів безпосередньої причетності російських посадових осіб до позбавлення Заявника свободи та його лікування. Однак, на думку Заявника, Росія має "ефективний контроль або, принаймні, вирішальний вплив" над "ПМР", і Суд повинен встановити, чи це так під час позбавлення Заявника свободи, яке тривало з листопада 2008 року до липня 2010 року. Хоча у справі Катан та інші Суд зосередився на визначенні того, чи Росія мала юрисдикцію щодо заявників у період з 2002 по 2004 рік, при встановленні фактів тієї справи Суд посилався на ряд подій, які відбулися згодом. Він, таким чином, взяв до уваги, зокрема, резолюції, ухвалені Російською Думою у лютому та березні 2005 року, які закликали Уряд Росії заборонити імпорт алкоголю та тютюну з Молдови (див. Катан та інші, цитовано вище, §29); заборону Урядом Росії м’ясної продукції, фруктів та овочів з Молдови у 2005 році (§30); відсутність будь-якого перевіреного виведення російського військового обладнання з “ПМР” починаючи з 2004 року (§36); постійну присутність (на момент постановлення рішення у справі Катан, жовтень 2012 року) приблизно 1000 російських військовослужбовців у “ПМР” для охорони військових складів (§37); економічну підтримку, надану шляхом тісної співпраці з російськими військовими підприємствами або шляхом придбання російськими компаніями підприємств у “ПМР”, а також придбання сировини у Придністров’ї (§39); тісні економічні зв’язки між “ПМР” і Росією, включно із суто символічною сплатою Газпрому тільки приблизно 5% вартості спожитого газу (дані на 2011 рік, §40); економічну допомогу, яка надавалась “ПМР” між 2007 і 2010 роками (§41); низку мешканців “ПМР”, які отримали громадянство Росії (§42). Росію критикували за відкриття виборчих дільниць у «ПМР» без згоди Молдови та видачу паспортів великій кількості людей у Придністровському регіоні ще в 2012 році. За відсутності нової інформації, котра засвідчила б зміну ситуації протягом відповідного періоду, а саме від листопада 2008 до липня 2010 років, Суд дотримується своїх попередніх висновків.

Висновки: «ПМР» не могла би продовжувати існувати без військової, економічної і політичної підтримки Росії, попри зусилля, яких вживають Молдова і міжнародне співтовариство для врегулювання конфлікту і відновлення демократії і верховенства права у регіоні. Отже, підвищений рівень залежності «ПМР» від підтримки Росії становить вагомий чинник, котрий дозволяє вважати, що Росія продовжує здійснювати фактичний контроль і вирішальний вплив на владу «ПМР».

Тому Заявник у даній справі підпадає під юрисдикцію Росії, відповідно до статті 1 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (ст.5 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), свобода думки, совісті і релігії (ст.9 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції). Постановлено, що факти, на які скаржиться Заявник, підпадають під юрисдикцію Росії згідно ст.1 Конвенції.

Ключові слова: заборона катування, право на свободу та особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя, свобода думки, совісті і релігії, право на ефективний засіб юридичного захисту