Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 грудня 2015 року

у справі«Фабіан проти Угорщини»

за заявою № 78117/13

Щодо можливості одночасного отримання пенсії та заробітної плати особі, яка обіймає посаду на державній службі

Фабула справи: Заявник скаржився на невиправдану різницю в ставленні до того, що призупинення виплат пенсій за віком, яке було до нього застосовано у зв'язку з працевлаштуванням у державному секторі, не поширювалося, по-перше, на одержувачів пенсії за віком, які працюють у приватній і, по-друге, отримувачам пенсій за віком, які працюють на певних посадах у державному секторі.

Заявник після виходу на пенсію працював на посаді державного службовця у адміністрації району м. Будапешт станом на 1 липня 2012 року. Станом на 1 січня 2013 року поправка до Закону про пенсії (1997) набрала чинності. Відповідно до цієї поправки, виплата пенсії за віком, чиї бенефіціари одночасно обіймають визначені посади у державному секторі, буде призупинена на термін їх зайнятості. Це обмеження не стосується тих, хто під час отримання пенсії за віком, працює у приватному секторі. При застосуванні цього нового правила, 2 липня 2013 року виплату пенсії Заявника було припинено. Адміністративна скарга Заявника до Національного пенсійного фонду не принесла результатів.

Правове обґрунтування: різниця у ставленні може підняти питання з точки зору заборони дискримінації, передбаченої статтею 14 Конвенції, лише якщо особи, які зазнають різного поводження, перебувають у подібній ситуації, беручи до уваги елементи, що характеризують їх обставини в конкретному контексті. Суд зазначає, що елементи, що характеризують різні ситуації та визначають їх порівнянність, повинні оцінюватися з урахуванням предмету та міри заходу, що робить розмежування, про яке йдеться. Як роботодавці, держава та її органи не можуть бути порівнянними з суб'єктами приватного сектору ні з точки зору інституційної бази, в якій вони працюють, ні з точки зору фінансово-економічних основ своєї діяльності; основи фінансування кардинально відрізняються, як і варіанти вжиття заходів для протидії фінансовим труднощам та кризам.

Висновки: оскаржувана заборона на одночасне накопичення пенсії та заробітної плати з державного бюджету була введена як частина законодавчих заходів, спрямованих на виправлення фінансово нестійких особливостей пенсійної системи держави-відповідача. Кроки, спрямовані на реформування дефіцитних пенсійних схем, у свою чергу, були частиною заходів, спрямованих на зменшення державних витрат та боргу. Це не завадило накопиченню пенсій та заробітної плати для осіб, зайнятих у приватному секторі, зарплата яких, на відміну від заробітної плати осіб, зайнятих на державній службі, фінансується не державою, а за рахунок приватних бюджетів, які не знаходяться під безпосереднім контролем останньої. Відповідно до національного законодавства зайнятість на державній службі та зайнятість у приватному секторі розглядалися як різні категорії. Більше того, конкретну професію Заявника на державній службі було важко порівняти з будь-якою в приватному секторі, і він не пропонував відповідних порівнянь. Нарешті, що стосується його трудових відносин, держава не виконувала функції лише регулятора та встановлювача стандартів, але також була його роботодавцем. Відповідно, Суд вважає важливим, що держава повинна встановити в якості роботодавця умови найму для свого персоналу, а, як керівник Пенсійного фонду, умови виплати пенсій. Беручи до уваги всі аспекти цієї справи, Суд приходить до висновку, що Заявник не продемонстрував, що, будучи членом державної служби, чия зайнятість, оплата праці та соціальні виплати залежали від державного бюджету, він знаходився у подібній ситуації з пенсіонерами, зайнятими в приватному секторі.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права володіти своїм майном (ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції), відсутнє порушення заборони дискримінації (ст.14 Конвенції в поєднанні зі ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: право володіти своїм майном, заборона дискримінації, державна служба