Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 січня 2016 року

у справі«Гуаре Патте проти Андорри»

за заявою № 33427/10

Щодо зворотної сили більш сприятливого кримінального законодавства до міри покарання, яку відбуває засуджена особа

Фабула справи: Заявник скаржиться на незастосування судами принципу зворотної сили більш сприятливого кримінального законодавства, прямо визнаного у національному законодавстві.

17 грудня 1999 року Заявник був засуджений до п'яти років ув'язнення за три злочини, включаючи сексуальне насильство, вчинене під час виконання службових обов'язків лікаря. Відповідно до Кримінального кодексу, який діяв на той час, Заявник також був засуджений до додаткового покарання у вигляді довічного позбавлення права на здійснення своєї професійної діяльності лікаря. Це рішення залишилося без змін після апеляційного оскарження. 29 жовтня 2003 року Заявник отримав загальне помилування. Поєднання цього заходу з іншими зменшеннями покарань, що застосовуються до нього, дозволило Заявнику не відбувати покарання у в'язниці, але не стосувалося додаткового покарання. Новий Кримінальний кодекс, прийнятий 21 лютого 2005 року, вніс зміни у положення, що стосуються допоміжних покарань, забороняючи, щоб їх тривалість перевищувала тривалість основного покарання. Крім того, друге перехідне положення нового Кримінального кодексу передбачало можливість подати апеляцію засудженим остаточним вироком до покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі, виконання якого тривало на момент набрання чинності новим Кримінальним кодексом. Виходячи з цих положень, Заявник подав апеляцію, але 15 липня 2009 року суд відхилив апеляцію. Він нагадав про зміст другого перехідного положення і зазначив, що в тексті йдеться виключно про покарання, що передбачають позбавлення волі або обмеження волі, не передбачаючи перегляду покарань, що забороняють займатися професією. Дане рішення залишилося без змін після оскарження в тому числі в Конституційному суд.

Правове обґрунтування: пункт 1 статті 7 Конвенції не обмежується забороною ретроактивного застосування кримінального законодавства на шкоду обвинуваченому. Він також закріплює в цілому принцип законності правопорушень і покарань (Скоппола проти Італії, №10249/03, 17 вересня 2009 року, §93). Відповідно до принципів, встановлених у вищезазначеному рішенні, пункт 1 статті 7 Конвенції не тільки гарантує відсутність зворотної дії більш суворих кримінальних законів, а й, очевидно, принцип зворотної дії більш суворого кримінального покарання. Цей принцип відображений у правилі, згідно з яким, якщо кримінальний закон, що діяв на момент вчинення злочину, і наступні кримінальні закони, прийняті до винесення остаточного рішення, відрізняються, суддя повинен застосувати той, положення якого є найбільш сприятливими для обвинуваченого (Скоппола, згадане вище, § 109).

Висновки: коли держава прямо передбачає у своєму законодавстві принцип зворотної дії більш сприятливого закону, вона повинна дозволити своїм учасникам судових процесів застосовувати це право відповідно до загальновизнаних гарантій. У цій справі, незважаючи на клопотання Заявника, суди Андорри продовжували застосовувати найтяжче покарання, раніше призначене, хоча законодавець не лише передбачив більш м’яке покарання, але і прямо передбачив його ретроактивне застосування.

Констатовані порушення: порушення принципу ніякого покарання без закону (ст.7 Конвенції), ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: ніякого покарання без закону, ефективний засіб юридичного захисту, додаткове покарання, позбавлення права на здійснення своєї професійної діяльності