Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 лютого 2014 року

у справі «Петрина проти Хорватії»

за заявою № 31379/10

Щодо обов’язку суду забезпечити ефективне представництво обвинуваченого при винесенні заочного вироку

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що він був засуджений у кримінальному провадженні, не маючи можливості з'явитися в судове засідання.

16 березня 2006 року в суді розпочався розгляд кримінальної справи по обвинуваченню Заявника в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень. За станом здоров’я Заявник не з’являвся в численні судові засідання, які відкладалися внаслідок його неявки. Адвокат повідомив суд, що більше не представляє інтереси Заявника. Судом були витребувані три медичні висновки стосовно стану здоров’я Заявника, які підтверджували його неспроможність брати участь в розгляді справи на невизначений час. Ще один спільний звіт судово-медичного експерта, кардіолога та психіатра був наданий суду, згідно якого Заявник не мав змоги взяти участь в судових засіданнях; сильний стимулюючий фактор, такий як стрес, може призвести до серцевого нападу з можливим летальним наслідком. 23 квітня 2007 року в додатковому висновку експерти зазначили, що участь Заявника в розгляді справи можлива за умови присутності в судовому засіданні медичної бригади, оснащеної для оперативного втручання у разі серцевого нападу під час судового розгляду. Після декількох відкладень судового розгляду, які були розцінені судом як зловживання Заявником своїми процесуальними правами, 19 грудня 2007 року за відсутності Заявника, медичних працівників, без належного повідомлення його адвоката, була розглянута вказана кримінальна справа та призначено покарання з відстрочкою виконання. Заявник подав апеляційну скаргу з проханням скасувати рішення суду першої інстанції та призначити повторний розгляд справи. Прокуратура не заперечувала проти задоволення даних вимог. Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні апеляційної скарги та встановив, що Заявник зловживав своїми процесуальними правами, і що він не робив нічого іншого, як намагався відкласти розгляд справи. Конституційну скаргу Заявника було визнано неприйнятною.

Правове обґрунтування: провадження у цілому можна вважати справедливим, якщо підсудному було дозволено оскаржити заочний вирок та мати право бути присутнім на засіданні в апеляційному суді, що передбачає можливість нового фактичного та юридичного рішення по суті звинувачення (див. Джонс проти Сполученого Королівства, № 30900/02, 9 вересня 2003 року). Ні буква, ні дух статті 6 Конвенції не заважають особі відмовитись за власним бажанням, явно чи мовчки, права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак, щоб це мало значення для цілей Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути встановлена ​​однозначним чином і забезпечена мінімальними гарантіями, пропорційними її важливості. Крім того, вона не повинна суперечити будь-яким важливим суспільним інтересам. Тим не менше, перш ніж можна сказати, що обвинувачений своєю поведінкою неявно відмовився від важливого права, передбаченого статтею 6 Конвенції, слід показати, що він міг розумно передбачити наслідки своєї поведінки в цьому відношенні (див. Ідалов проти Росії, №5826/03, 22 травня 2012 року, §§172-173). Право кожного, кого звинувачують у кримінальному правопорушенні, бути ефективно захищеним адвокатом, призначеним офіційно, якщо це необхідно, є однією з фундаментальних ознак справедливого судового розгляду (див. Поітрімол проти Франції, №14032/88, 23 листопада 1993 року, §34). Особа, яку звинувачують у кримінальному правопорушенні, не втрачає переваги цього права лише через відсутність на суді (див. Маріані проти Франції, №43640/98, п. 40, 31 березня 2005 р.). Для справедливості системи кримінального судочинства надзвичайно важливо забезпечити належний захист обвинуваченого як в першій інстанції, так і в апеляційному порядку (див. Ананьєв проти Росії, №20292/04, 30 липня 2009 року, § 41).

Висновки: навіть якщо суд першої інстанції вважав, що Заявник зловживав своїми правами, не з’явившись на судове засідання, та з огляду на те, що адвокат Заявника повідомив цей суд, що вона більше не може представляти Заявника, відповідно до національного законодавства суд першої інстанції мав призначити адвоката з юридичної допомоги, який представлятиме Заявника під час судового розгляду. Закон чітко визначив, що особа, яку звинувачують у кримінальному правопорушенні, не втрачає переваги права бути представленим лише через свою відсутність на суді. Однак суд першої інстанції не зміг забезпечити, щоб Заявник мав законне представництво, а це означало, що відсутність Заявника на засіданні заважало йому реалізовувати як своє право бути присутнім на судовому розгляді, так і бути ефективно представленим на законних підставах, що порушує рівність сторін.

Суд зазначає, що в Хорватії юрисдикція апеляційних судів поширюється як на юридичні, так і на фактичні питання. Таким чином, суд апеляційної інстанції мав повне повноваження переглядати справу на своєму засіданні та розглядати всі аргументи сторін. Однак Заявник та його захисник не змогли взяти участь у судовому засіданні, а отже, апеляційний суд не зміг усунути дефекти в процесі, спричинені судом першої інстанції. За таких обставин єдиним можливим способом усунення недоліків судового розгляду було б скасування рішення апеляційним судом в повному обсязі і повернення справи на новий розгляд. Не зробивши цього, апеляційний суд не зміг виправити порушення права Заявника на справедливий судовий розгляд.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.п.1, 3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, зловживання процесуальними правами, повернення справи на новий судовий розгляд, призначення адвоката судом