Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 березня 2016 року

у справі «Закшевський проти України»

за заявою № 7193/04

Щодо порушення права на захист та на належні умови тримання під вартою

Фабула справи: заявник скаржився на: неналежні умови тримання його під вартою, відсутність можливості скористатись ефективною процедурою судового перегляду законності продовжуваного тримання його під вартою ані на стадії досудового слідства, ані на стадії судового розгляду. Вказував, що його право на захист не було дотримано, оскільки як на початковій стадії слідства, так і під час розгляду справи у Верховному Суді України його інтереси не представляв захисник.

Він також зазначав, що впродовж його перебування у СІЗО до нього застосовувались наручники кожного разу, коли його виводили з камери, у тому числі під час побачень з родичами та прогулянок. Він доводив, що його камера була переповнена; її площа становила 16 кв. м, в ній було вісім ліжок на десять осіб, а ув’язнені мали спати по черзі. Він також стверджував, що деякі з його сусідів по камері хворіли на туберкульоз.

Сестра заявника скаржилась начальнику СІЗО на умови тримання її брата під вартою. Листом від 13 червня 2005 року начальник СІЗО повідомив її, що зазначена камера розрахована на розміщення восьми осіб та що на час тримання заявника під вартою в ній не перебувало більше восьми осіб. Начальник СІЗО також повідомив її, що відповідно до медичних документів щодо К., Г., К.І., П. та О. жоден з них не був хворим на активну форму туберкульозу. Він зазначив, що впродовж часу перебування у СІЗО заявник ніколи не перебував у контакті з особами, які страждають від цього захворювання.

Заявник подавав під час судового розгляду численні клопотання про звільнення, як при оскарженні рішень суду по суті справи, так і шляхом окремих клопотань, але їх було залишено без розгляду.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, зокрема, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні ст. 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і в сукупності з іншими недоліками (див.рішення у справах «Каралевічус проти Литви» (<…>), заява № 53254/99, пп. 39-40, від 7 квітня 2005 року, та «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), заяви №№ 42525/07 та 60800/08, пп. 146-149, від 10 січня 2012 року). З огляду на те, що забезпечення площею у чотири квадратних метри залишається бажаною нормою для камер, в яких тримається по кілька осіб, Суд встановив, що у випадках, коли заявники мають у своєму розпорядженні менше трьох квадратних метрів площі, таке переповнення повинно загалом вважатися достатньо суворим, щоб виправдати встановлення порушення ст. 3 Конвенції (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі «Ананьєв проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), пп. 144 та 145).

Серед інших елементів, які є суттєвими для оцінки умов тримання під вартою, особливу уваги слід приділити наявності та тривалості прогулянок та умов, за яких ув’язнені особи могли здійснювати ці прогулянки. Суд вже встановлював порушення ст.3 Конвенції, оскільки відсутність або короткотривалість прогулянки були чинниками, які дедалі погіршували становище заявника, що перебував у камері весь час або решту часу (див. рішення у справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), пп. 149-151, та практику Суду, наведену у них).

Суд неодноразово наголошував на тому, що заходи позбавлення особи свободи можуть часто включати у себе елемент страждання і приниження, пов’язаний з певною формою законного поводження чи покарання. Як зазначено у п. 61, держава має забезпечити, щоб спосіб і метод виконання покарання не завдавали особі душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) пп. 92-94).

Суд нагадує, що п. 4 ст. 5 Конвенції забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які з точки зору Конвенції мають суттєве значення для забезпечення «законності» позбавлення свободи. Це означає, що така процедура судового перегляду законності тримання під вартою повинна бути доступною у національній правовій системі. Така процедура має відповідати принципам, що випливають з практики Суду (див. рішення у справі «Молодорич проти України» (Molodorych v. Ukraine), заява № 2161/02, п. 97, від 28 жовтня 2010 року).

За цих обставин Суд не може не дійти висновку, що при встановленні вини заявника за обвинуваченнями у вчиненні вбивства національний суд ґрунтувався на показах, які він надав на початковій стадії слідства за відсутності захисника Хоча були й інші докази проти заявника, Суд не може ігнорувати значний можливий вплив його первинних визнавальних показів на подальший хід кримінального провадження у його справі та той факт, що вони вочевидь відігравали важливу роль у вироках національних судів (див. рішення у справі «Леонід Лазаренко проти України» (Leonid Lazarenko v. Ukraine), заява № 22313/04, п. 57, від 28 жовтня 2010 року).

Висновки: брак особистого простору у розпорядженні заявника у поєднанні з відсутністю можливості для прогулянок впродовж майже трьох місяців тримання його під вартою, становили таке, що принижує гідність, поводження. Також порушеннями прав заявника є відсутність ефективної процедури судового перегляду законності досудового тримання заявника під вартою і покладення в основу обвинувальних доказів показання заявника, які надані за відсутності захисника.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право ініцюювання провадження щодо законності затримання (п. 4 ст. 5 Конвенції), право на захист (пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у поєднанні з п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: умови тримання під вартою, перегляд рішення про тримання під вартою, право на захист, обов'язкова присутність захисника, запобіжний захід, оскарження застосування запобіжного заходу