Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 квітня 2015 року

у справі «Межиєва проти Росії»

за заявою № 44297/06

Щодо ступеня залучення потерпілого та загальної тривалості розслідування як критерії для визначення його ефективності

Фабула справи: Заявниця стверджувала, що російська влада не виконала зобов'язання щодо захисту життя її чоловіка та її власного життя; що розслідування за фактом смерті її чоловіка і заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень було неефективним.

Заявниця та її чоловік, М.М., мешкали в Грозном, Чечня, та працювали на маршрутному автобусі, він водієм, а заявниця - кондуктором. Зранку 6 березня 2001 року міст через річку Сунжа, з обох боків якого розміщалия блокпости російських військ, був перекритий військовими. Біля 15 години проїзд по мосту відкрили і автобус заявниці та її чоловіка з двадцятьма пасажирами під’їхали до посту федеральних сил з метою зареєструватися і заплатити за проїзд. Проте, черговий пропустив автобус без реєстрації та плати і наказав швидше вирушати. Як тільки автобус рушив, під його лівим переднім колесом відбувся вибух. Відразу ж військовослужбовці закрили блок-пост, не підпускаючи до підірваного автобусу нікого. Після вибуху в автобусі почали кричати поранені і перелякані люди. Заявниця втратила свідомість. Коли вона прокинулася, вже остання жінка виходила з дитиною з автобуса. На той час автобус був оточений російськими військовослужбовцями. Один із солдатів підбіг і сказав: "Ось гади, ще живі виходять". Заявниця намагалася самостійно вийти з автобуса, і один з військовослужбовців прийшов їй на допомогу. М.М. був сильно поранений, і було очевидно, що він потребував термінової медичної допомоги. Військові не пропускали працівників швидкої допомоги до поранених людей і стріляли в повітря, внаслідок чого всіх поранених пасажирів, важко поранених заявницю та її чоловіка доставили в лікарню через хвилин 50 після вибуху. М.М. помер в лікарні через 15-20 хвилин. Заявниця також була важко поранена. Осколки потрапили їй в ноги, голову, руки. Її в лікарні прооперували, ампутували ліву руку. Протягом цілого року вона лікувалася від своїх ран, які завдавали їй тяжкі болі.Заявниця вважала, що військовослужбовці діяли умисно з тим, щоб заподіяти шкоду життю і здоров'ю пасажирів автобуса.

Кримінальна справа за фактом вибуху була порушена того ж дня, було оглянуто місце події, допитані свідки. У зв'язку з тим, що протягом більш ніж півтора року заявницю не викликали в прокуратуру на допит і не повідомляли їй про вжиті слідчі дії, 31 жовтня 2003 року вона зажадала надати їй інформацію про хід розслідування. 6 травня 2003 року заявниця була допитана та визнана потерпілою. Розслідування зупинялося чотири рази, за станом на червень 2011 року воно триває без досягнення відчутних результатів.

Уряд стверджував, що доводи заявниці про те, що російські військовослужбовці заклали бомбу, не підтверджуються фактичними обставинами і є припущеннями. Найімовірніше, основною метою був військовий конвой, який знаходився в двох або трьох хвилинах їзди від моста в момент вибуху. Підстави стверджувати, що російська влада причетні до підриву відсутні, а розслідування відповідає вимогам своєчасності та ефективності.

Правове обґрунтування: стаття 2 накладає позитивний обов'язок процесуального характеру, зокрема, обов'язок держав розслідувати випадки смерті, які могли настати в результаті порушення Конвенції (див. МакКанн та інші проти Сполученого Королівства, 27 вересня 1995 року, серія А, №324, § 161). Основна мета такого розслідування полягає в тому, щоб забезпечити ефективне застосування національного законодавства, що захищає право на життя, і залучення до відповідальності агентів держави або органів влади у випадках, коли вони несуть відповідальність за настання смерті (див. Aнгелова проти Болгарії, №38361/97, §137). Таке розслідування повинно бути незалежним; родичам постраждалих повинен бути забезпечений доступ до інформації про розслідування; воно повинно проводитися з розумною швидкістю і своєчасністю і бути ефективним; останнє означає, що в результаті розслідування повинна бути можливість встановити, чи було застосування сили в таких справах виправданим або невиправданим з огляду на обставини і чи було воно незаконним в силу інших причин. Крім того, повинен бути забезпечений достатній рівень громадського контролю за розслідуванням і його результатами (див. MакКанн та інші, цит.вище, § 161; Kaйя проти Туреччини, №22535/93, 28 березня 2000 року). Висновки розслідування повинні бути засновані на ретельному, об'єктивному і неупередженому аналізі всіх належних елементів. Будь-який недолік в розслідуванні, що призводить до неможливості встановити обставини справи або винних осіб, може призвести до порушення вимоги про ефективність. Суд також зазначає, що повинен бути забезпечений достатній рівень громадського контролю за будь-яким розслідуванням і його результатами з тим, щоб можливість залучення до відповідальності існувала не тільки в теорії, але і реалізовувалася на практиці. Необхідна ступінь суспільного контролю може бути різною в залежності від конкретної справи. Однак у всіх справах родичі потерпілого і сам потерпілий повинні мати можливість брати участь в розгляді в тій мірі, в якій це необхідно для забезпечення їх законних інтересів (див. Келлі та інші проти Сполученого Королівства, №30054/96, 4 травня 2001 року, §98 та Огур проти Туреччини, №21594/93, 20 травня 1999 року, § 92, в яких родичам потерпілих не забезпечено доступ до розслідування і документів справи).

Висновки: влада держави-відповідача виконала своє зобов'язання щодо своєчасного початку розслідування, так як воно було розпочато в день вибуху. Однак в розслідуванні мали місце невиправдані затримки. Загальна тривалість розслідування в десять років, включаючи періоди, протягом яких ніякі заходи по справі не вживалися, не може бути розглянута в якості задовільної з урахуванням обставин справи. Ступінь залученості заявниці в розслідуванні була нижче того, що потрібно було б для забезпечення її законних інтересів. Вищевикладені міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку про неефективність розслідування вибуху на мосту, в результаті якого загинув чоловік заявниці, а сама заявниця отримала серйозні поранення. Розслідування не могло призвести до встановлення дійсних обставин вибуху та особи винного або винних. Відповідно, мало місце порушення статті 2 Конвенції в її процесуальному аспекті. Оскільки в результаті непроведення владою ефективного розслідування Суд не має достатніх доказів, які дозволили б встановити "поза всяким розумним сумнівом", що російська влада несе відповідальність за події, що призвели до смерті чоловіка заявниці та заподіянню самій заявниці тяжких поранень, а також встановити факт ненадання їм необхідної допомоги після вибуху, Суд змушений визнати, що не мало місця порушення статті 2 Конвенції в її матеріальному аспекті.

Констатовані порушення: право на життя в процесуальному аспекті (ст.2 Конвенції), відсутнє порушення права на життя в матеріальному аспекті (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, ефективне застосування національного законодавства, відповідальність за настання смерті, громадський контроль