Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 27 червня 2013 року

у справі «M.Y.H. та інші проти Швеції»

за заявою № 50859/10

Щодо відсутності реальної загрози жорстокого поводження за релігійною та гендерною ознаками, як підстави для депортації особи

Фабула справи: заявники стверджують, що в разі їх повернення в Багдад або інші райони центрального або південного регіонів Іраку їм загрожуватиме реальна небезпека бути вбитими або викраденими, зазнати погроз, фізичного та психологічного насильства, утисків і дискримінації з боку ісламістських екстремістських угруповань, а також інших осіб з огляду на їх християнське віросповідання та християнські звичаї. Крім того, заявниці стверджують, що їм буде загрожувати небезпека сексуального насильства і ґендерної дискримінації, рівносильних поводженню, що суперечить статті 3, за гендерною ознакою або за сукупністю гендерної ознаки і релігійних переконань. Заявники наполягають на тому, що ці ризики обумовлені не загальною ситуацією насильства в Іраку, а їх приналежністю до уразливої меншості.

Заявники, подружжя та їх донька, прибули до Швеції в січні 2008 року і подали клопотання про надання притулку. На підтвердження своїх клопотань заявники надали по суті наступну інформацію. Вони - християни, походженням з Мосула і Багдада. Вони проживали в переважно мусульманському районі Багдада протягом 13 років. Перший заявник керував магазином. У серпні 2006 року п'ятеро чоловіків в масках, які нібито належать до опозиційної групи, прийшли в магазин і зажадали від першого заявника сплатити 10 тисяч доларів США, тому що він - християнин. Він міг заплатити 700-750 доларів, після чого ці люди сказали йому, що повернуться за рештою грошей та пригрозили викрасти члена його сім'ї. Перший заявник не повернувся в магазин, проте, коли через пару днів туди повернувся його син, його викрали. Синові вдалося втекти з багажника автомобіля, де його утримували, коли машина зупинилася перед світлофором. Через кілька днів на дверях магазину з’явилося повідомлення з погрозою. Незабаром заявники виїхали з країни в Сирію. Сім'я заявляє також, що там, де вони жили, вони не могли сповідувати свою релігію через побоювання, що терористи зруйнують церкву. Другий і третій заявники стверджують, що їх примушували носити чадру. Крім того, в той час як у батьків була вища освіта в області економіки і управління, їх дочка не могла вчитися, так як сім'я боялася, що її викрадуть, оскільки християнські жінки часто зазнають викрадення, зґвалтування і вбивства по дорозі до вузу.

20 вересня 2008 року Міграційна служба відхилила клопотання заявників. Служба постановила, що ситуація в Іраку як така, або той факт, що заявники є християнами, не є підставою для надання притулку; що вимагання та викрадення людей мають економічні, а не релігійні причини. Навіть якщо цю сім'ю можна розглядати як об'єкт переслідувань через її переконання, вищезгадані події обумовлені загальною ситуацією з безпекою в Багдаді, а не релігійною приналежністю заявників; інші твердження - страх перед терористами і примусове носіння чадри - також пов'язані із загальною ситуацією в Багдаді. Служба зазначила також, що на момент прийняття нею рішення пройшло більше двох років з часу вищезазначених ймовірних подій та зробила висновок про те, що дані події не були настільки серйозними і масштабними, щоб представляти особисту загрозу для заявників у разі повернення останніх до Іраку. Апеляція заявників залишилася без задоволення, рішення Служби було підтримано Міграційним судом.

Правове обґрунтування: Договірні Держави мають право, відповідно до загальновизнаного міжнародного права і з урахуванням своїх договірних зобов'язань, в тому числі Конвенції, контролювати в'їзд, проживання і висилку іноземців (див. справи «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства», 28 травня 1985 року, серія А, №94, §67; «Буліфа проти Франції», 21 жовтня 1997 року, збірник звітів, 1997 VI, §42; «Юнер проти Нідерландів”, №46410/99, §54, ЄСПЛ 2006-XII). Разом з тим, висилка іноземця з Договірних Держав може викликати питання за статтею 3 і, отже, питання про відповідальність цієї держави за Конвенцією, якщо існують серйозні підстави вважати, що в разі депортації даній особі в приймаючій країні загрожує реальна небезпека піддатися поводженню, що суперечить статті 3. За цих обставин стаття 3 передбачає зобов'язання не депортувати особу в таку країну (див. «Сааді проти Італії», № 37201/06, §§124-125, ЄСПЛ 2008 -...). Оцінка наявності істотних підстав вважати, що заявник піддається такої реальної небезпеки, неминуче вимагає оцінки Судом умов в приймаючій країні за нормами статті 3 Конвенції («Маматкулов і Аскаров проти Туреччини», №№ 46827/99 і 46951/99, §67, ЄСПЛ 2005-I). Ці норми передбачають, що жорстоке поводження, з яким, за твердженням заявника, він зіткнеться в разі повернення, має досягти певного мінімального рівня, щоб потрапити під дію статті 3. Оцінка цього носить відносний характер, оскільки проводиться з урахуванням всіх обставин справи («Хілал проти Сполученого Королівства», №45276/99, §60, ЄСПЛ 2001 II). Внаслідок абсолютного характеру гарантованого права, стаття 3 Конвенції може також застосовуватися в разі, якщо небезпека походить від осіб або груп осіб, які не є державними посадовими особами. При цьому, однак, необхідно довести, що небезпека реальна і що держава, що приймає, не здатна усунути її, надавши належний захист (справа «HLR проти Франції», 29 квітня 1997 року, збірник звітів, 1997 III, §40). Оцінка існування реальної небезпеки обов'язково повинна бути ретельною (див. «Чахал проти Сполученого Королівства», 15 листопада 1996 року, збірник звітів, 1996 V, §96). В принципі, саме заявник повинен надати свідчення, що можуть довести наявність істотних підстав вважати, що в разі здійснення заходів, щодо яких подана скарга, йому загрожує реальна небезпека піддатися поводженню, що суперечить статті 3. У цьому відношенні Суд визнає, що, з огляду на особливу ситуацію, в якій часто виявляються особи, які шукають притулку, нерідко буває необхідно тлумачити сумніви в їх користь, коли мова йде про оцінку правдоподібності їх заяв і документів, представлених на підтвердження таких. Разом з тим, якщо представлена ​​інформація, яка дає вагомі причини поставити під сумнів достовірність заяв особи, що шукає притулку, то ця особа має дати задовільне пояснення ймовірних розбіжностей (див. «Хакізімана проти Швеції», №37913/05, 27 березня 2008 року).

Висновки: пояснення заявників були розглянуті Міграційної службою і міграційним судом, і обидві інстанції навели вичерпні причини своїх рішень про те, що заявники не мають потреби в захисті в Швеції. Хоча заявники як християни належать до уразливої меншості, і незалежно від того, чи можна сказати, що вони як члени цієї групи зіткнуться з реальною небезпекою поводження, забороненого статтею 3 Конвенції, в південній і центральній частинах Іраку, вони цілком можуть переїхати в регіон Курдистан, де не будуть піддаватися такої небезпеки. Ні загальна ситуація в цьому регіоні, в тому числі і християнської меншини, ні будь-яка з особистих обставин заявників не вказують на існування вищезазначеної небезпеки. Отже, їх депортація в Ірак не спричинить порушення статті 3. Крім того, заявниці стверджували, що в Іраку вони, як жінки, зіткнуться з небезпекою сексуального насильства і ґендерної дискримінації. В цьому відношенні Суд знаходить, що, незважаючи на те, що жінки в Іраку, безсумнівно, займають не таке привілейоване становище, як чоловіки, твердження заявниць і наявна інформація про країну походження не свідчать про те, що після повернення їм загрожуватиме реальна небезпека жорстокого поводження за гендерною ознакою в порушення статті 3.

Констатовані порушення: виконання наказу про депортацію щодо заявників не спричинить за собою порушення статті 3 Конвенції.

Ключові слова: погрози, фізичне та психологічне насильство, дискримінація, викрадення, надання притулку