Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 січня 2014 року

у справі «Абдулаєва проти Росії»

за заявою № 38552/05

Щодо застосування індивідуального підходу та справедливого балансу при вжитті державою заходів з поховання тіл загиблих терористів

Фабула справи: заявниця скаржилася на відмову влади повернути тіло її сина та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо даної відмови.

Заявниця стверджує, що з 14 по 16 січня 2005 року російська влада проводила спецоперацію, в ході якої артилерійському обстрілу піддалося село Зумсой, Ітум-Калинський район, Чечня. У січні 2005 року заявницю викликали в районний відділ міліції та показали копію паспорта її сина і фотографію трупа, який, ймовірно, йому належав, повідомивши, що він був убитий під час «зачистки» в селі Зумсой на початку 2005 року. За даними влади, син заявниці був бойовиком, чиє тіло було доставлено на військову базу в Ханкалі. Заявниця не змогла впізнати свого сина по фотографії і попросила дозволу побачити тіло, але безрезультатно. Усі звернення заявниці з проханням видати тіло її сина залишилися без відповіді до 26 квітня 2005 року, військовий прокурор виніс постанову, в якій послався на ст. 16.1 Федерального закону «Про протидію тероризму» і ст. 14.1 Федерального Закону «Про поховання та похоронну справу» і зазначив, що "тіла терористів не видаються для поховання і місце їх поховання не розголошується".

Уряд стверджував, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи в зв'язку з виявленням тіла сина заявниці була винесена 15 квітня 2005 року. В ній були описані зібрані речові докази, усні свідчення військовослужбовців, які оглядали територію після обстрілу і обставини смерті сина заявниці, зроблений висновок про те, що його смерть настала в результаті обґрунтованого застосування смертоносної сили, спрямованої проти озброєного терориста. Заявниця оскаржила рішення військового прокурора від 26 квітня 2005 року в суді, проте суд першої інстанції залишив в силі рішення про невидачу заявниці тіла її сина для поховання. Дане рішення залишено без змін після касаційного оскарження.

Правове обґрунтування: втручання буде вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно робиться у відповідь на "нагальну соціальну потребу" і, зокрема, якщо воно пропорційно законній меті і якщо причини, наведені національною владою в його обгрунтування, є "доречними й достатніми" (див. Костер проти Сполученого Королівства, № 24876/94, §104, 18 січня 2001 року). Для того, щоб захід розглядався як пропорційний і необхідний в демократичному суспільстві, необхідно виключити можливість застосування альтернативного заходу, який заподіяв би меншої шкоди основоположному праву, але в той же час досяг би заявленої мети (див. Нада проти Швейцарії, №10593/08, 12 вересня 2012 року, §183). Остаточна оцінка того, чи є втручання необхідним, залишається в віданні Суду, який встановлює його відповідність вимогами Конвенції. Компетентні органи держави наділяються в цьому відношенні свободою розсуду. Ширина свободи розсуду може бути різною; вона залежить від ряду факторів, у тому числі, від характеру конвенційного права, яке було порушено, його важливості для особи, характеру втручання та цілі, яке переслідувало втручання (див. S. та Марпер проти Сполученого Королівства, №30562/04, №30566/04, ЄСПЛ 2008, §102). Суд неодноразово підкреслював, що він розуміє, що тероризм і насильство, пов'язане з тероризмом, представляють для держав особливу загрозу (див. Броган та інші проти Сполученого Королівства, 29 листопада 1988 року, §61, Серії A, №45-B; і Фіногенов та інші проти Сполученого Королівства, №№ 18299/03 і 27311/03, §212, ЄСПЛ 2011 року). Свобода розсуду, як правило, буде більш вузькою в тих випадках, коли мова йде про право, що забезпечує особі можливість ефективно користуватися іншими особистими або ключовими правами (див. Коннорс проти Сполученого Королівства, №66746/01, §82, 27 травня 2004 року). Коли мова йде про особливо важливі складові існування або особу заявника, свобода розсуду держави буде обмежена (див. Eванс проти Сполученого Королівства, №6339/05, §77, ЄСПЛ 2007 I). Втручання в право заявників, гарантоване статтею 8, що мало місце в результаті застосування зазначених заходів, було особливо суворим, оскільки воно зробило їх участь у відповідних обрядах поховання абсолютно неможливим, а також передбачало заборону на розголошення місцезнаходження могили, що назавжди розірвало всі зв'язки між заявниками та місцезнаходженням останків загиблого. В цьому відношенні Суд також посилається на практику різних міжнародних інстанцій, які в справах, що стосуються застосування подібних заходів, визнали таке втручання в права заявників особливо суворим (див. Сабанчієва та інші проти Росії, №38450/05, ЄСПЛ 2013, §§ 92-96).

Висновки: компетентна посадова особа не провела будь-якого аналізу, в якому були б враховані індивідуальні обставини загиблого і членів його сім'ї. Причиною цього було те, що чинне законодавство не розглядає ці обставини як такі, що можна застосувати, а рішення від 26 квітня 2005 року носило виключно автоматичний характер. З огляду на значення, яке дане обмеження мало для заявників, Суд вважає, що "автоматичний" характер рішення суперечить зобов'язанням держави за статтею 8, що вимагає, щоб держава виявляла належну турботу про те, щоб будь-яке втручання в право на повагу до приватного і сімейного життя було обґрунтованим і пропорційним з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Таким чином, з урахуванням автоматичного характеру заходу, а також недотримання владою принципу пропорційності, Суд приходить до висновку про те, що захід, який не відповідає вимозі про справедливий баланс між правом заявників на захист приватного і сімейного життя з одного боку, і правомірними цілями захисту громадської безпеки, запобігання заворушенням і захисту прав і свободи інших осіб, з іншого боку, а також що держава-відповідач перейшла межі допустимої свободи розсуду в цьому відношенні.

Отже, в результаті винесення постанови від 26 квітня 2005 року мало місце порушення права заявниці на повагу до приватного і сімейного життя.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: ефективний засіб юридичного захисту, право на повагу до приватного і сімейного життя, громадська безпека, запобігання заворушенням