Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 28 березня 2013 року

у справі «І.К. проти Австрії»

за заявою № 2964/12

Щодо необхідності ретельного дослідження скарги особи про можливість переслідування при вирішенні питання про надання притулку

Фабула справи: Заявник стверджував, що його видворення в Росію піддасть його жорстокому поводженню і що видворення розлучить його також з дружиною і дітьми.

Заявник - громадянин Росії чеченського походження, проживає в м.Відень. Заявник та його матір прибули до Австрії в листопаді 2004 року і подали там клопотання про надання притулку, в якому стверджувалося, що його батько був застрелений на його очах в 2001 році. Батько Заявника працював в органах безпеки колишнього Президента Масхадова, лідера сепаратистів, і з цієї причини його і його сім'ю переслідували. Заявник був заарештований чотири рази і був випущений після сплати викупу. Заявник стверджував, що піддавався жорстокому поводженню під час цих арештів, і що також в 2004 році російські солдати жорстоко його побили під час перевірки документів. 5 березня 2007 Федеральне бюро з питань притулку відхилило клопотання Заявника про надання притулку як необґрунтоване, оскільки історія Заявника непереконлива і суперечлива. Заявник також не зміг обґрунтувати існування для нього реальної небезпеки.Заявник і його мати подали апеляційну скаргу. Проте, після слухання по цій апеляції Заявник 28 квітня 2009 року відкликав свою апеляційну скаргу у зв'язку з нібито неправильної юридичною консультацією, яку він тоді отримав. 12 травня 2009 року суд з питань надання притулку задовольнив апеляцію матері Заявника та надав їй статус визнаної біженки. Історії її втечі була визнана правдоподібною та такою, що заслуговує на довіру. Після цього Заявник повторно звертався до відповідних органів державної та судової влади, однак отримав відмови на тій підставі, що початкові причини виїхати з країни походження вже були визнані не переконливими в першому судовому розгляді, і що не було надано нової суттєвої інформації в новому судовому розгляді. Крім того, Заявник тричі був притягнутий до кримінальної відповідальності в Австрії за вчинення крадіжки, завдання тілесних ушкоджень, тощо та в 2007 році поліція м.Відень видала заборону на повторний в’їзд Заявника до 27 вересня 2013 року.

10 липня 2011 року Конституційний суд відхилив клопотання Заявника про надання правової допомоги для подачі скарги.

Правове обґрунтування: згідно з встановленою практикою Суду, яка будується на усталеному міжнародному праві, і відповідно до договірних зобов'язань, включаючи також зобов'язання по Конвенції, Договірні держави мають право контролювати в'їзд, проживання та видворення іноземців (див. «Хіляль проти Сполученого Королівства», №45276/99, §59, ЄСПЛ 2001 II). Крім того, ні Конвенція, ні Протоколи до неї не дають право на політичний притулок (див. «Вілвараджа та інші проти Сполученого Королівства», 30 жовтня 1991 року §102, Серія A № 215, а також «Ахмет проти Австрії», 17 грудня 1996 року, §38, витяги 1996 VI). Проте, видворення Договірною Державою може привести до розбіжності зі статтею 3, і отже тягне за собою відповідальність Держави відповідно до Конвенції, якщо є вагомі підстави вважати, що ця особа, в разі депортації, зіткнеться з реальною небезпекою поводження, що суперечить статті 3. У такому випадку, стаття 3 має на увазі зобов'язання не депортувати особу, про яку йдеться, в ту країну (див. «Серінга проти Сполученого Королівства», 7 липня 1989 року, §§90-91, СеріяA №161, а також «Ахмет», згадане вище, §39). Крім того, заборона на застосування тортур, нелюдське і принижуюче гідність поводження є абсолютними, незалежно від поведінки жертви (див. «Шахал проти Сполученого Королівства», 15 листопада 1996 року §79, Доповіді 1996 V). Далі Суд зазначає, що, беручи до уваги той факт, що стаття 3 закріплює одну з основних цінностей демократичного суспільства, обов'язково має бути ретельне дослідження скарги особи на предмет потенційного поводження, що суперечить статті 3, в разі його або її депортація в третю країну (див. «Джабарі проти Туреччини», №40035/98, §39, ЄСПЛ 2000-VIII, з відповідними змінами «М.С.С. проти Бельгії та Греції», № 30696/09, §293, ЄСПЛ 2011 року, а також «Хірсі Джамаа та інші проти Італії», № 27765/09, § 133, ЄСПЛ 2012 року).

Висновки: місцева влада не лише визнала історію втечі матері Заявника переконливою і правдоподібною, але і надала їй статус визнаної біженки, і, таким чином, встановила, що вона перебувала у реальній небезпеці переслідування на підставі минулої діяльності її чоловіка і його вбивства. Суд не переконаний, що скарга Заявника була ретельно розглянута місцевою владою. У документах, наданих до Суду, немає вказівок на те, що, як член сім'ї покійного батька, Заявник, який подавав клопотання на підставі тих же причин втечі, і до сих пір його клопотання ґрунтується на тих же причинах, буде підданий меншому, ніж його мати, ризику переслідування в разі повернення в Росію. І, нарешті, Суд також зазначає, що матері Заявника було присуджено статус визнаної біженки в травні 2009 року. Суд вважає, що відрізок часу, який пройшов з моменту прийняття рішення, не такий великий, щоб автоматично призвести до прийняття протилежного рішення. Зважаючи на вищенаведене Суд приходить до висновку, що було доведено, що є поважні причини вважати, що Заявнику загрожує реальна і індивідуальна небезпека піддатися поводженню, що суперечить статті 3 в разі повернення в Росію.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), не розглядалася в частині порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: жорстоке поводження, статус біженця, заборона на в’їзд, політичний притулок, депортація