Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 червня 2013 року

у справі «Сабанчієва та інші проти Росії»

за заявою № 38450/05

Щодо необхідності застосування індивідуалізованого підходу до здійснення заходів протидії тероризму

Фабула справи: Заявники стверджували, що обставини впізнання тіл їх померлих родичів були нелюдськими і такими, що принижують гідність, що рішення влади не повертати ці тіла їх сім'ям було незаконним і непропорційним.

13 жовтня 2005 року правоохоронні органи м.Нальчик, Республіка Кабардино Балкарія, зазнали нападу з боку озброєної групи, чисельністю близько 250 осіб. Згідно з інформацією, наданою Урядом, «в ході відбиття нападу 13 і 14 жовтня 2005 року було знищено 87 членів злочинного співтовариства». Ймовірно, 13 жовтня 2005 року влада порушила кримінальну справу за фактом збройного нападу на Нальчик. Слідство встановило, що в період з кінця 1999 року по лютий 2005 року група людей, включаючи Аслана Масхадова, Шаміля Басаєва та інших, створили злочинне співтовариство. Саме ця група спланувала напад. В результаті були вбиті 35 співробітників правоохоронних органів і 15 осіб цивільного населення, шкода різного ступеня тяжкості була завдана 131 співробітнику правоохоронних органів і 92 цивільним особам, крім того заподіяно значну майнову шкоду. Відразу після нападу Заявники подали колективні запити в різні державні інстанції, включаючи прокуратуру, з проханням видати їм тіла вбитих родичів, проте до квітня 2006 року їм повідомлялося про неможливість надання відповідей до завершення розслідування у справі. Спроби деяких Заявників оскаржити у внутрішніх судах рішення влади, викладене в цих повідомленнях, виявилися безрезультатними. Заявникам було відмовлено в поверненні тіл загиблих як в судах першої інстанції, так і в ході апеляції. 13-14 квітня 2006 року органи слідства припинили кримінальне переслідування відносно 95 загиблих внаслідок їх смерті. Уряд заявив, що 95 тіл терористів кремували 22 червня 2006 року відповідно до постанови про невидачу тіл загиблих їх сім'ям, датованим 15 травня 2006 року. Згідно чинного законодавства про місце поховання повідомлено не було. Кілька Заявників подали скарги до Конституційного суду, оскаржуючи легітимність положень про поховання осіб, смерть яких настала внаслідок припинення терористичного акту. 28 червня 2007 року Конституційний суд виніс постанову, в якому Заявникам було відмовлено в задоволенні їхніх скарг, зважаючи на те, що вжиті в цій справі заходи були допустимими і - при даних обставинах - необхідними і законними.

Правове обґрунтування: відповідно до прецедентної практики Суду за ст. 8 поняття «приватного життя» і «сімейного життя» широкі і не підлягають вичерпному визначенню (див., наприклад, Претті проти Сполученого Королівства, № 2346/02, § 61, ЄСПЛ 2002 -III). У справах Панулло і Форте проти Франції (№ 37794/97, §§35-36, ЄСПЛ 2001 X) і Жірар проти Франції (№ 22590/04, § 107, 30 червня 2011 року) Суд визнав, що надмірна затримка в поверненні тіла після розтину або біологічних зразків після завершення відповідного кримінального провадження є втручанням в «приватне життя» і в «сімейне життя» членів сім'ї, що вижили. Суд зазначає, що відмова влади повернути тіла родичів Заявників з посиланням на ст. 14.1 Закону «Про поховання та похоронну справу» і п. 3 Постанови № 164 від 20 березня 2003 р представляла собою виняток із загального правила і явно позбавляла Заявників можливості організувати і взяти участь у похованні тіл їхніх родичів, а також дізнатися місце поховання і в подальшому відвідувати його. Втручання буде вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно робиться у відповідь на «нагальну соціальну потребу» і, зокрема, якщо воно пропорційне законній меті і якщо причини, наведені національними властями в його обґрунтування є «доречними й достатніми» (див., наприклад, Костер проти Сполученого Королівства, № 24876/94, § 104, 18 січня 2001 року і S. и Марпер проти Сполученого Королівства, №№ 30562/04 і 30566/04, § 101, ЄСПЛ 2008).

Суд неодноразово підкреслював, що він розуміє, що тероризм і насильство, пов'язане з тероризмом, представляє для держав особливу загрозу (див. Броуґан та інші проти Сполученого Королівства, 29 листопада 1988 року, § 61, Серії A no.145-B; Оджалан проти Туреччини, № 46221/99, §§ 104, 192-196, ЄСПЛ 2005-IV; Фіногенов та інші проти Росії, №№ 18299/03 і 27311/03, § ЄСПЛ 2011р.) Свобода розсуду, як правило, буде більш вузькою в тих випадках, коли мова йде про право, що дозволяє особі ефективно користуватися особистими або ключовими правами (див. Коннорз проти Сполученого Королівства, № 66746/01, § 82, 27 травня 2004 р.)

При здійсненні відповідного втручання влада мала право діяти таким чином, щоб мінімізувати інформаційні та психологічні наслідки терористичного акту для населення, оберігаючи при цьому почуття родичів жертв терористичних актів. Таке втручання, безумовно, могло обмежити можливість Заявників вибрати час, місце і спосіб проведення відповідних похоронних обрядів і поховання або навіть безпосередньо їх регулювати. У той же час, Суду складно погодитися з тим, що будь-яка із заявлених цілей здатна виправдати всі аспекти аналізованих заходів. Зокрема, він не бачить в цих цілях розумної підстави для повного позбавлення Заявників можливості брати участь у відповідних похоронних обрядах або хоча б в якійсь формі попрощатися із загиблими. Суд приходить до висновку про те, що влада не провела будь-якої оцінки в цьому відношенні в цій справі.

Висновки: компетентна посадова особа прийняла рішення не на підставі оцінки обставин конкретної справи і не провела будь-якого аналізу, в якому були б враховані індивідуальні обставини кожного із загиблих і членів їх сімей. З огляду на значення, яке дане обмеження мало для Заявників, Суд вважає, що «автоматичний» характер рішення суперечить зобов'язанням держави за ст. 8 по прояву належної турботи про те, щоб будь-яке втручання в право на повагу до приватного і сімейного життя було обґрунтованим і пропорційним з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Суд нагадує, що для того, щоб діяти відповідно до вимоги про пропорційність, передбаченої ст. 8, влада в першу чергу повинна виключити можливість застосування альтернативних заходів, які заподіяли б меншої шкоди, досягнувши при цьому тієї ж мети. Міра, прийнята за відсутності такого індивідуалізованого підходу, в основному виступає в якості покарання для Заявників, так як перекладає на родичів і членів сімей загиблих тягар негативних наслідків діяльності останніх. Таким чином, з урахуванням автоматичного характеру заходу, а також недотримання владою принципу пропорційності, Суд приходить до висновку про те, що захід, не відповідає вимозі про справедливий баланс між правом Заявників на захист приватного і сімейного життя з одного боку, і правомірними цілями захисту громадської безпеки, запобігання заворушенням і захисту прав і свобод інших осіб, з іншого боку, а також що держава-відповідач перейшла межі допустимої свободи розсуду в цьому відношенні.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Судом не встановлено ознак порушення заборони катування (ст.3 Конвенції) та заборони дискримінації (ст.14 Конвенції).

Ключові слова: особливості проведення впізнання тіл загиблих в терористичному акті, встановлення ознак приниження гідності, підстави повернення тіл загиблих родичам, обмеження права на здійснення поховання осіб, кримінальне переслідування діяльності терористичних угруповань, злочинне співтовариство