Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 24 жовтня 2013 року

у справі «Сергій Савенко проти України»

за заявою № 59731/09

Щодо належного розслідування факту жорстокого поводження із засудженим

Фабула справи: заявник скаржився, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівника колонії та що не було проведено ефективного розслідування події. Він також скаржився за ст. 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту, включаючи цивільно-правові засоби, щодо своїх тверджень про жорстоке поводження.

10 липня 2008 року заявника було поміщено до дисциплінарного ізолятора в якості дисциплінарного стягнення за порушення, вчинене в колонії.

Згідно з твердженнями заявника 11 липня 2008 року перший заступник начальника колонії завів його в одне з приміщень дисциплінарного ізолятора та попросив надати йому певну інформацію щодо незаконних дій інших ув'язнених. Коли заявник відмовився надати будь-яку інформацію, заступник начальника колонії вдягнув на нього наручники так, щоб його руки були за спиною, повалив його на матрац та надів на його голову пластиковий пакет. Коли заявник вигриз зубами дірку в пакеті, заступник начальника колонії накинув на нього декілька матраців та, ймовірно, стрибнув на них. Заявник втратив свідомість. Коли він прийшов до тями, то помітив ушкодження на своїх зап’ястках, спричинені наручниками.

25 липня 2008 року після проведення дослідчої перевірки прокуратура, яка відповідала за здійснення нагляду за законністю виконання вироків, винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження, дійшовши висновку про відсутність складу злочину.

Адвокат заявника оскаржив цю постанову, проте національні суди відмовили йому у задоволенні скарги на підставі того, що заявник згодом відмовлявся від своїх тверджень про жорстоке поводження, яке також спростовувалось іншими доказами в матеріалах перевірки.

Правове обґрунтування: коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке з нею поводження, яке було таким, що порушує ст. 3 Конвенції, це положення у поєднанні із загальним обов'язком держави за ст. 1 Конвенції за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Для того, щоб таке розслідування вважалось «ефективним», воно повинно призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Це не є обов’язком досягнення результату, але обов’язком вжиття заходів. Державні органи повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, серед іншого {inter alia), показання свідків, висновки судових експертиз та ін. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність до встановлення походження тілесних ушкоджень або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту, а вимога щодо оперативності та розумної швидкості є безумовною у цьому контексті (див. рішення у справах «Асьонов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, пп. 102 et seq., Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII, та «Міхеєв проти Росії» (Mikheyev v. Russia), заява № 77617/01, п. 107 et seq., від 26 січня 2006 року).

Суд вважає, що заявник подав до органів влади небезпідставну скаргу на жорстоке поводження, що активувало їхній процесуальний обов’язок за ст. 3 Конвенції щодо проведення ефективного розслідування такої скарги. Суд також зазначає, що твердження заявника перевірялися засобами дослідчої перевірки, без проведення повномасштабного розслідування. Проте раніше Суд в різних контекстах вже встановлював, що ця дослідна перевірка не відповідає принципам ефективного засобу юридичного захисту з таких причин: слідчий, який проводить перевірку, може вдаватися лише до обмеженої кількості процесуальних дій на цій процесуальній стадії; постраждалі не отримують офіційного статусу, внаслідок чого їх ефективна участь у процесі унеможливлюється; будь-який інший засіб юридичного захисту постраждалих, включаючи вимогу відшкодування шкоди, мав би обмежені шанси на успіх, а тому може вважатися теоретичним та ілюзорним (див. зазначене вище рішення у справі «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine), nn. 310-312; рішення у справах «Головань проти України» (Go/ovan v. Ukraine), заява № 41716/06, п. 75, від 5 липня 2012 року, та «Савицький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, п. 105, від 26 липня 2012 року).

Суд також зазначає, що, відмовивши у порушенні справи, прокуратура посилалась на відмову заявника від своєї скарги на жорстоке поводження. Суд встановлював, що ув’язнені особи можуть бути вразливими щодо тиску на них (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Шанін проти Росії» (Shanin v. Russia), заява № 24460/04, п. 67, від 27 січня 2011 року). Це міркування стосується і цієї справи, яка бере свій початок зі скарги ув’язненої особи, що зазнала жорстокого поводження з боку заступника начальника колонії, який протягом перевірки скарги продовжував виконувати свої обов’язки, Суд вважає, що органи влади мали ретельно перевірити причини зміни в свідченнях заявника та чітко встановити, що відмова від первісної скарги була добровільною. Варто зазначити, що державні органи були однозначно повідомлені про наступну заяву заявника про те, що відмова від попередніх свідчень була зроблена під психологічним тиском, який на нього чинився. Проте, як видається, державні органи зосередилися на самій відмові від скарги на жорстоке поводження, не дослідивши належним чином обставин, за яких мала місце зазначена відмова.

Аналогічним чином Суд вважає, що державні органи повинні були вжити додаткових заходів для деталізації медичних висновків стосовно походження тілесних ушкоджень заявника, оскільки медичні висновки від 18 липня 2008 року та 23 березня 2009 року не давали узгодженої відповіді на це питання. Не було продемонстровано особливої ретельності при встановленні конкретних обставин стверджуваного жорстокого поводження із заявником з боку заступника начальника колонії.

Висновки: заявник подав до органів влади небезпідставну скаргу на жорстоке поводження, що активувало їхній процесуальний обов’язок за ст. 3 Конвенції щодо проведення ефективного розслідування такої скарги. Суд також зазначає, що твердження заявника перевірялися засобами дослідчої перевірки, без проведення повномасштабного розслідування. Проте раніше Суд в різних контекстах вже встановлював, що ця дослідна перевірка не відповідає принципам ефективного засобу юридичного захисту. Органи влади мали ретельно перевірити причини зміни в свідченнях заявника та чітко встановити, що відмова від первісної скарги була добровільною.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: жорстоке поводження з засудженим, розслідування обставин жорстокого поводження, СІЗО, слідчий ізолятор, місце відбування покарання