Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 липня 2013 року

у справі «Хворостяной та інші проти України»

за заявами № 54552/09 та іншими

Щодо ознак надмірної тривалості невиконання судового рішення

Фабула справи: заявники скаржилися на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг.

Національні суди ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

Правове обґрунтування: скарги заявників, зазначених у Додатку 1, не є явно необґрунтованими у розумінні пп.«а» п.3 ст.35 Конвенції. Він також зазначає, що ці скарги не є неприйнятими з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятими.

Суд вважає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть державні органи.

Беручи до уваги усталену практику з цього питання (див. згадане вище рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov), пп. 56-58 та пп. 66-70), Суд вважає, що у справах, наведених у Додатку 1. було порушення п.1 ст. 6 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що мало місце порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Суд зазначає, що рішення, наведені в Додатку 2, ухвалені національними судами на користь заявників, залишалися невиконаними деякий період часу, відповідальність за що несуть державні органи. Однак у кожній справі період невиконання рішення державними органами не перевищував одного року та двох місяців. Суд зазначає, що в кожній справі період невиконання не є таким надмірним, аби становити небезпідставну скаргу за Конвенцією. Більш того, відзначається, що присуджена у судових рішеннях заборгованість не стосується основних засобів до існування заявників, та не було окремих особливих і нагальних підстав, які б могли призвести до висновку, що затримка виконання рішень була необґрунтованою.

Таким чином скарги, зазначені у Додатку 2, є явно необґрунтованими відповідно до пункту 3 статті 35 Конвенції та мають бути відхилені відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції (див. рішення від 15 жовтня 2005 року у справі «Солошенко проти України» (Soloshenko v. Ukraine), заява № 3952/04).

Висновки: рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть державні органи. При цьому деякі заяви є неприйнятними, адже період невиконання рішення державними органами не перевищував одного року та двох місяців. Цей період не є надмірним. Присуджена у судових рішеннях заборгованість не стосується основних засобів до існування заявників, та не було окремих особливих і нагальних підстав, які б могли призвести до висновку, що затримка виконання рішень була необґрунтованою.

Констатовані порушення: право на справедливий суд ( п. 1 ст. 6 Конвенції) та захист права власності (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції;), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: виконання рішення суду, своєчасне виконання рішення, стягнення відшкодування, виконавче провадження