Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 липня 2013 року

у справі «Агрокомплекс проти України»

за заявою № 23465/03

Щодо шкоди, завданої заявникові внаслідок тривалого невиконання державою остаточного рішення Європейського суду з прав людини

Фабула справи: заявник вбачає порушення своїх прав у відсутності справедливого відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Рішенням від 6 жовтня 2011 року (далі - основне рішення) Суд встановив кілька порушень статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо провадження у справі про банкрутство, ініційованого підприємством-заявником стосовно державного нафтопереробного заводу «ЛиНОС». Суд постановив, що національні суди, що розглядали справу, не можна вважати незалежними або безсторонніми з огляду на кричуще втручання вищих органів державної влади у хід провадження. Він також постановив, що принцип юридичної визначеності, закріплений у статті 6 Конвенції, було порушено скасуванням остаточної судової ухвали від 2 липня 1998 року, якою визначалася сума заборгованості заводу «ЛиНОС» перед підприємством-заявником. Крім того, тривалість провадження у справі про банкрутство, про яку йдеться, була визнана надмірною. Насамкінець, Суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу у зв'язку з вищезазначеними питаннями, оскільки провадження, про яке йдеться, мало безпосередній вплив на майнові інтереси підприємства-заявника.

Після ухвалення Судом 6 жовтня 2011 року основного рішення підприємство-заявник замовило низку експертиз з огляду на свої вимоги щодо справедливої сатисфакції. На відміну від нього Уряд не проводив жодних експертиз.

Для оцінки матеріальної шкоди, що виникла внаслідок порушень гарантованих Конвенцією прав, встановлених Судом в основному рішенні, підприємство-заявник запросило компанію «SORGEM» Evaluation» (далі - «SORGEM»), дочірню компанію «SA Sorgem Holding» (Париж), що спеціалізується на оцінці фінансових втрат.

У підсумку відшкодування матеріальної шкоди, яке мало бути сплачене підприємству-заявнику згідно з розрахунками «SORGEM», було таким:

1. 610221,27 тонн нафтопродуктів або, в якості альтернативи, 560700000 євро; та
2. 69000000 євро відшкодування шкоди, завданої упущеною вигодою.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що рішення, в якому він встановлює порушення, покладає на державу-відповідача правове зобов'язання припинити порушення та відшкодувати збитки в такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, стан, який існував до порушення (див., наприклад, рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), [ВП], заява № 28342/95, п. 19 та у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, п. 32).

Характер і розмір справедливої сатисфакції, яка призначатиметься Судом відповідно до ст. 41 Конвенції, прямо залежить від характеру порушення (див. рішення від 20 вересня 2011 року у справі «Shesti Mai Engineering OOD» та інші проти Болгарії» (Shesti Mai Engineering OOD and Others v. Bulgaria), заява № 17854/04, п. 101, з подальшими посиланнями).

Більше того, практика Суду передбачає, що має бути чіткий причинно-наслідковий зв'язок між збитками, заявленими заявником, та порушенням Конвенції (див. рішення від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, п. 47).

Однак іноді точному розрахунку суми, необхідної для повного відшкодування матеріальної шкоди, яку поніс заявник, може заважати невизначений характер збитків, що випливають з порушення (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Сміт та Грейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. the United Kingdom), заяви №№ 33985/96, 33986/96, п. 18 та рішення від 20 січня 2011 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Basarba OOD» проти Болгарії» (Basarba OOD v. Bulgaria), заява № 77660/01, п. 20).

Якщо один або кілька видів збитків неможливо точно вирахувати або різницю між матеріальною та моральною шкодою важко встановити, Суд може вирішити зробити загальну оцінку (див. рішення у справі «Comingersoll S.A.» проти Португалії» (Comingersoll S.A. v. Portugal), заява № 35382/97, п. 29).

Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що він встановив порушення п. 1 ст.6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до неї, головним чином у зв'язку з: по-перше, зменшенням, в порушення принципу юридичної визначеності, остаточної заборгованості державного заводу «ЛиНОС» перед підприємством-заявником; та, по-друге, прямим втручанням вищих державних органів в процедуру банкрутства за участю підприємства-заявника в якості кредитора та прямим впливом на її майнові інтереси. Суд також встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тривалістю вищезгаданих проваджень.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, яка випливає з порушень п. 1 ст.6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, у зв'язку зі скасуванням остаточного судового рішення, винесеного на користь підприємства-заявника всупереч принципу res judicata, традиційним підходом Суду було присудження підприємству-заявнику суми, яку б воно отримало, якби рішення не було скасовано, з вирахуванням подальших національних виплат, якщо такі мали місце (див., наприклад, рішення від 15 березня 2007 року у справі «Станіслав Волков проти Російської Федерації» (Stanislav Volkov v. Russia), заява № 8564/02, п. 40; рішення від 9 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» (Zheltyakov v. Ukraine), заява № 4994/04, п. 73; та рішення від 10 травня 2012 року у справі «Безрукови проти Російської Федерації» (Bezrukovy v. Russia), заява № 34616/02, п. 53).

Враховуючи вищезазначене, Суд вважає, що в цій справі підприємство-заявник повинно мати право повернути гроші, які йому були присуджені постановою Вищого арбітражного суду України від 2 липня 1998 року, з вирахуванням вартості акцій заводу «ЛиНІК», переданих йому в рахунок погашення боргу в 2003 році (див. рішення від 12 лютого 2008 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Oferta Plus SRL» проти Молдови» (Oferta Plus SRL v. Moldova), заява № 14385/04, п. 71).

Висновки: тривала неможливість для підприємства-заявника користуватись грошима, на які воно мало право, мала негативні наслідки для його підприємницької діяльності. Проте, Суд вважає в рівній мірі неможливим точно вирахувати збитки від упущеної вигоди, особливо враховуючи, що ця справа стосується комерційної діяльності підприємства, що передбачає ризики та певний ступінь невизначеності щодо використання та прибутковості майна, про яке йдеться.

Беручи до уваги сплив часу, велику кількість питань, які не підлягають точній оцінці, та неможливість точно визначити у кількісному виразі моральну та матеріальну шкоду, завдану підприємству-заявнику, Суд вважає, що він має здійснити оцінку на засадах справедливості та зробити загальну оцінку, взявши за відправну точку суму, присуджену ухвалою Вищого арбітражного суду України від 2 липня 1998 року.

Ключові слова: справедлива сатисфакція, виплата моральної і матеріальної шкоди, обчислення суми завданої шкоди, тривале невиконання державою рішення ЄСПЛ