Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 липня 2013 року

у справі «Москаленко та інші проти України»

за заявами № 1270/12 та іншими

Щодо тривалого невиконання рішень національних судів

Фабула справи: заявники скаржилися на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Національні суди ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили та стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

Правове обґрунтування: рішення, про які йдеться, були остаточними і підлягали виконанню, але не виконувалися державними органами протягом тривалого періоду часу, за що вони залишаються відповідальними. У подібній справі Судом було встановлено, що нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію (див. рішення від 11 червня 2013 року у справі «Цибулько та інші проти України» (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11, пункт 14).

Щодо низки заяв Уряд стверджував про відсутність порушень прав заявників. Він зазначив, що Закон України від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» зменшили суми, що виділяються з державного бюджету на виконання судових рішень про сплату соціальних виплат заявникам, і що права заявників на ці виплати були відповідно зменшені. Він вважав, що скарги заявників були неприйнятими як явно необґрунтовані.

Більш того, Суд нагадує про свою усталену практику, згідно з якою нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання (див. рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, пункт 55).

Беручи до уваги свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov), заява № 40450/04, пп. 56-58 та 66-70), Суд постановляє, що було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Висновки: рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть державні органи. Нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) та захист права власності (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції;), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: виконання рішення суду, своєчасне виконання рішення, виконавче провадження