Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 липня 2019 року

у справі «Бжезинський проти Польщі»

за заявою № 47542/07

Щодо надмірного втручання в свободу вираження поглядів в контексті виборчої кампанії

Фабула справи: заявник стверджує, що його право на свободу вираження поглядів було порушено. Заявник скаржиться на відсутність справедливості провадження.

Заявник балотувався на посаду муніципального радника під час місцевих виборів. Він стверджував, що відбулося порушення його права на свободу вираження поглядів у зв’язку із коментарями про діяльність місцевих органів влади та їх посадових осіб, зробленими в агітаційній листівці на його підтримку в період виборчої кампанії до органів місцевої влади; примітно, що цю листівку розповсюджували спільно заявник та ще один член виборчої комісії.

Мер та його радник подали до суду позов про захист честі, гідності та ділової репутації, вимагаючи публічних вибачень та спростування інформації. Заявника було телефоном повідомлено про час судового засідання, яке мало відбутися того ж дня. Заявник не був присутній під час слухання. Суд припинив провадження у справі проти члена виборчої комісії, проте заборонив заявникові розповсюджувати листівки та зобов’язав вибачитися перед позивачами і усунути неточності інформації в листівці. Суд також зобов’язав заявника сплатити певну суму на користь благодійної організації та судові витрати. Також суд визнав, що зміст листа є шкідливим і, що він перевищує прийнятні форми виборчої пропаганди, що виправдовувало присудження суми на користь благодійної організації. Він розпорядився, щоб його рішення було вручено заявнику та йому було повідомлено про доступні йому засоби захисту.

Апеляція на це рішення суду була відхилена.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що в цій справі не заперечується, що рішення, винесені проти заявника, є втручанням державних органів у здійснення останньою його свободи вираження поглядів, в контексті ст.10 Конвенції. Він вважає, що втручання було «передбачено законом»; оскаржувані рішення ґрунтувалися на ст.72 Закону про місцеві вибори. Це втручання було спрямоване на законну мету, передбачену п.2 ст. 10 Конвенції, а саме захист репутації інших людей, особливо репутації кандидатів на місцевих виборах.

У цій справі Суд зауважує, що в листівці, опублікованій під час кампанії на місцевих виборах, заявник, кандидат на посаду муніципального радника, висловив критичні зауваження кандидату в міські голови. У цій брошурі зацікавлена ​​особа помітно повідомила про невиконання своїх передвиборних обіцянок місцевими виборними чиновниками, які перебували тоді при владі, і поставила під сумнів їхню здатність керувати муніципалітетом. Серед питань, на які звертав увагу заявник, були управління муніципалітетом та державними коштами та відсутність адекватного рішення, запропонованого командою міського голови, щодо різних проблем жителів муніципалітету.

Суд зазначає, що управління муніципалітету, безперечно, є предметом загального інтересу для громади, відтак, заявник мав право повідомляти інформацію щодо нього громадськості. У цьому контексті Суд нагадує, що п.2 ст.10 Конвенції залишає мало місця для обмеження свободи вираження поглядів у сфері політичної промови чи питань, що становлять суспільний інтерес. Межі допустимої критики є більш широкими щодо політичного діяча.

Суд ділиться висновками національних судів про те, що оскаржувані зауваження мали чіткий зв'язок із виборчою кампанією. Він визнає необхідність боротьби з поширенням оманливої ​​інформації про кандидатів на виборах з метою збереження якості публічних дебатів у передвиборчий період.

Суд також нагадує, що характер і суворість винесених вироків є елементами, які слід враховувати, коли мова йде про вимірювання пропорційності порушення права на свободу вираження поглядів, гарантованого ст.10 Конвенції. У цьому випадку він зауважує, що, крім заборони продовжувати розповсюдження листівок, скаржник був зобов'язаний вибачитися та виправити інформацію, визнану недостовірною, опублікувавши заяву про це на титульній сторінці двох місцевих щоденників. Він зазначає, що також було наказано сплатити певну суму грошей. Суд вважає, що після кумулятивного застосування вищезазначених заходів проти нього, заявник зазнав покарання, яке може мати гальмуючий вплив.

Суд вважає, що не було досягнуто справедливого балансу між необхідністю захисту права заявника на свободу вираження поглядів та правом на захист прав та репутації скаржників. Причини, викладені національними судами для виправдання засудження заявника, не можна вважати релевантними та достатніми та, що відповідали нагальній потребі. Суд зазначає, що рішення, винесені проти заявника, стали непропорційним втручанням у його право на свободу вираження поглядів і не були необхідними в демократичному суспільстві.

Висновки: Суд вважає, що в цій справі не викликає сумнівів, що оскаржувані заяви були зроблені в контексті дискусії з важливих для місцевої громади питань. Зважаючи на це, Суд не може погодитися з висновками національних судів про те, що заявник у цій справі був зобов'язаний довести правдивість своїх заяв.

Тон, на якому заявник говорив, був розбірливим, а іноді іронічним, використовувана мова не була ні вульгарною, ні образливою. Відтак, Суд вважає, що вживані терміни залишаються в межах допустимих перебільшень або провокацій, враховуючи використання спокійного тону і наявність політичної дискусії на місцевому рівні.

Констатовані порушення: право на свободу вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: виборчий процес, політична агітація, наклеп, захист репутації, правомірність обмеження свободи вираження поглядів