Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 липня 2019 року

у справі «Кірстеа проти Румунії»

за заявою № 10626/11

Щодо неналежного обґрунтування застосування тримання під вартою

Фабула справи: заявниця скаржилася, що її тримання під вартою не було справедливим та виправданим. Заявниця також скаржилася на публікацію зображень, на яких вона демонструвалась під час кримінального судового розгляду. На підставі ст.13 Конвенції заявниця вказувала на те, що згідно із внутрішнім законодавством їй не передбачено жодних засобів для захисту її прав, порушених шляхом публікації зображень, що її показують.

Заявниця у цій справі на час подій працювала медичною сестрою у перинатальному центрі.

В один день заявниця була єдиною черговою медичною сестрою у палаті інтенсивної терапії для новонароджених; вона залишила палату і була відсутня протягом 12 хвилин. В той час почалася пожежа, внаслідок чого п’ять новонароджених дітей загинули, а шість були травмовані.

Відділ обвинувачень порушив проти заявниці кримінальне провадження з причини її необґрунтованої відсутності в палаті інтенсивної терапії під час пожежі. Спочатку заявниця була допитана як свідок; вона зазначила, що, перебуваючи в палаті, відчула запах диму та пішла шукати допомоги, а за її відсутності спалахнула пожежа. Цього ж дня відділ обвинувачень видав ордер на арешт заявниці. Заявниця надала інші свідчення, відповідно до яких вона залишила палату та пішла до іншої кімнати центру, після чого хтось підняв тривогу з коридору. Вона не могла повернутися до палати, оскільки було багато диму.

Після наданих свідчень відділ обвинувачень звернувся до суду з клопотанням про досудове тримання під вартою заявниці. Цього ж дня заявниця повторила надані вдруге свідчення і пояснила, що її перші неправдиві свідчення були надані за порадами декількох колег. Суд ухвалив рішення про тримання під вартою заявниці. Заявниця оскаржувала рішення суду про тримання її під вартою в порядку апеляції, проте її скарга була відхилена. Суд першої інстанції визнав заявницю винною за пред’явленим обвинуваченням та призначив покарання у виді позбавлення волі. Вона відбула покарання та була звільнена.

Правове обґрунтування: Суд зауважує, що Суд першої інстанції врахував наявність ризику змови серед персоналу лікарні. Однак суд конкретно не уточнив, якою була небезпека змови. Він також не пояснив, які докази все ще можуть бути прихованими, оскільки він спирався на другі показання заявниці.

Суд зазначає, що, посилаючись на необхідність забезпечення належного правосуддя та охорони громадського порядку, Суд першої інстанції загалом посилався на факти справи, не пояснюючи їх, у відношенні конкретної ситуації, що могло призвести до соціальних розладів, таких як виправдання ув'язнення під вартою. Він вказує, що заявницю ніколи не підозрювали у спричиненні пожежі чи умисному пораненні жертв. Крім того, Суд зазначає, що хоча Суд першої інстанції відхилив можливість застосування менш обмежувальних заходів, він не наводив причин, які спонукали його зробити такий вибір.

Суд вважає, що причини, викладені національними судами для застосування тримання під вартою до заявниці не були релевантними та достатніми у цій справі в значенні своєї судової практики.

Крім того, Суд зазначає, що навіть короткий термін утримання під вартою повинно бути переконливо обгрунтовано владою ( Ідалія проти Росії [GC], п Про 5826/03 , § 140, 22 травня 2012 року). Отже, той факт, що попереднє ув'язнення заявника тривало лише близько двох місяців (з 23 серпня 2010 року до 21 жовтня 2010 року - див. Пункти 13 та 27 вище), не звільняє національні органи від їх зобов'язання належним чином обґрунтувати вжиття та продовження цього заходу щодо відповідної особи.

Висновки: суди, розглядаючи питання про взяття під варту заявника, посилались на те, що відмова в такому заході фактично порушить громадський порядок. Суд апеляційної інстанції, вирішивши продовжити тримання заявника під вартою на 30 днів, лише повторив аргументи, висунуті попередніми судами. Маючи на увазі, що національні суди повинні поважати презумпцію невинуватості, розглядаючи необхідність продовження досудового тримання під вартою обвинуваченого, слід нагадати, що продовження тримання під вартою не може використовуватися для передбачення покарання під вартою, спираючись в основному на абстрактні факти або суми збитків. Досудове затримання обвинуваченого повинно слугувати потребам кримінального розслідування, а не задовольняти спрагу помсти та покарання, яке може відчути громадськість.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.3 ст.5 Конвенції).

В цій справі не було порушено право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання (п. 4 ст. 5 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: підстави застосування запобіжних заходів, запобігання ризикам, достатнє обґрунтування, вагомі причини затримання, порушення гідності через публікацію фотографій