Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 березня 2014 року

у справі «Олександр Володимирович Смірнов проти України»

за заявою № 69250/11

Щодо порушення права обвинуваченого на захист

Фабула справи: заявник скаржився на те, що йому перешкоджали в ефективній реалізації права на захист у кримінальному провадженні щодо нього, оскільки його інтереси не були представлені належним чином. Зокрема, він не мав доступу до адвоката на початкових стадіях розслідування. Крім того, компрометуючі докази, отримані від нього з порушенням його права на правову допомогу, було використано в якості підстави для його засудження.

Правове обґрунтування: право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист його інтересів, у разі необхідності - призначеним державою захисником, хоча й не абсолютне, є однією з основних ознак справедливого судового розгляду (див. рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France), заява № 29731/96, п. 89, ЄСПЛ 2001-II). Як правило, підозрюваному доступ до захисника повинен надаватись з його першого допиту міліцією, якщо тільки з огляду на конкретні обставини кожної справи не випливає, що для обмеження цього права існували вагомі причини (див. рішення від 27 листопада 2008 року у справі «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey), справа № 36391/02, п. 55). Право особи на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо викривальні показання, отримані під час допиту правоохоронними органами без доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження (див. там само). Хоча обвинувачений у кримінальному провадженні може за різних обставин відмовитися від свого права на захист своїх інтересів, така відмова не може суперечити будь-якому важливому суспільному інтересу, повинна бути однозначно встановлена та має супроводжуватись мінімальними гарантіями, що відповідають важливості такої відмови (див., наприклад, рішення у справі «Сейдовіч проти Італії» (Sejdovic v. Italy), справа № 56581/00, п. 86).

Висновки: заявнику згодом було призначено захисника, і він відмовився від своїх первинних показів. Проте недоліки в забезпеченні його права на захист на початкових стадіях розслідування надалі виправлено не було. Зокрема, обласний суд явно посилався на зізнання заявника в якості підстави для його засудження, не взявши до уваги твердження заявника щодо порушення його процесуальних прав. Верховний Суд України також залишив відповідні скарги заявника, наведені у його заяві, без задоволення. За цих обставин Суд вважає, що право заявника на захист було невиправно порушено.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на справедливий суд та право на захист (п. 1 та пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: правова допомога, приниження гідності, справедливий судовий розгляд