Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 квітня 2014 року

у справі «Джулай проти України»

за заявою № 24439/06

Щодо неефективного проведення досудового розслідування нанесення тілесних ушкоджень обвинуваченому під час перебування під вартою

Фабула справи: заявник скаржився на жорстоке поводження з боку працівників міліції та на те, що розслідування його скарг було неефективним. Він посилався на ст.ст. 3 та 13 Конвенції.

Правове обґрунтування: коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст. 1 Конвенції, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування має бути спроможним забезпечити встановлення та покарання винних осіб. В іншому випадку загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження та покарання, незважаючи на її основоположну важливість, була б неефективною на практиці, а в деяких випадках представники держави мали б змогу безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем (див. рішення у справах «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII, та «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy [ВП]), заява № 26772/95, п, 131, ЄСПЛ 2000-IV).

Розслідування небезпідставних скарг на жорстоке поводження має також бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (див. вищезгадане рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others, пп. 103 тощо). Вони повинні вживати всіх необхідних заходів для отримання доказів щодо події, зокрема показів очевидців та експертних висновків (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Танрікулу проти Туреччини» (Tannkulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, пп. 104 тощо, ЄСПЛ 1999-IV, і «Ґюль проти Туреччини» (Gul v. Turkey), заява № 22676/93, п. 89, від 14 грудня 2000 року).

У цій справі заявник скаржився на те, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції, які, як стверджувалося, примусили його зізнатися у вчиненні розбійного нападу. Згідно з матеріалами справи у заявника виявлено кілька синців, які було оцінено як легкі тілесні ушкодження. Суд вважає, що за таких обставин розслідування скарг заявника було необхідним.

Відповідне розслідування тривало два роки. Упродовж цього періоду клопотання заявника про порушення кримінальної справи відносно працівників міліції були відхилені п’ять разів. Чотири з п’яти постанов про відмову у порушенні кримінальної справи згодом скасовувалися судом або вищестоящим прокурором у зв’язку з різними недоліками, а справа поверталася на додаткову перевірку. Крім того, під час розгляду кримінальної справи щодо заявника по суті національні суди також доручали прокуратурі провести розслідування скарг заявника про жорстоке поводження.

Постанови про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника ґрунтувались, зокрема, на висновку експерта про те, що синці заявника були спричинені ударами об предмети оточуючої обстановки. Проте заявник оскаржив цей висновок, а районний суд в одному зі своїх рішень зазначив, що на грудях заявника були три синці від ударів.

Ст. 3 Конвенції втілює одну з основних цінностей демократичного суспільства. Вона категорично забороняє будь-яке катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження, незважаючи на обставини поведінки потерпілого (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], п. 119).

Згідно із твердженнями заявника його було побито працівниками міліції в Києві, а також після його перевезення - в Пирятині. Хоча заявник не надав медичних доказів на підтримку своїх тверджень, сторони погоджуються, і це підтверджується наявними доказами, що в певний проміжок часу заявникові було завдано тілесних ушкоджень (синців). Припускаючи, що ці тілесні ушкодження були достатньо серйозними для того, щоб становити жорстоке поводження у значенні ст. 3 Конвенції, Судові належить встановити, чи мають органи влади нести відповідальність за їхнє завдання відповідно до ст. 3 Конвенції.

Коли міліцією затримано особу здоровою, а при звільненні з-під варти виявляється, що в неї є тілесні ушкодження, саме на державу покладається обов’язок надати правдоподібне пояснення причин виникнення цих ушкоджень, відсутність якого свідчитиме про порушення питання за ст. 3 Конвенції (див. рішення від 27 серпня 1992 року у справі «Томасі проти Франції» (Tomasi v. France), пп. 108-111, Series А № 241-А, та вищезазначене рішення у справі «Рібіч проти Австрії» (Ribitsch v. Austria), п. 34, с. 26). Проте у цій справі Суд, за відсутності будь-якого беззаперечного доказу щодо точного характеру тілесних ушкоджень, про які йдеться, часу їх завдання та їхньої можливої причини, не може дійти висновку, що у заявника при доправленні до райвідділу міліції не було тілесних ушкоджень. Отже, Суд не може встановити «поза розумним сумнівом», що саме працівники міліції завдали заявникові цих тілесних ушкоджень.

Висновки: з огляду на те, що розслідування тривало два роки, відзначалося численними недоліками, визнаними національними органами влади, та не призвело до правдоподібного пояснення обставин затримання заявника та його початкового тримання під вартою, що мало ключове значення у зв’язку з його скаргами на жорстоке поводження; а також, що воно не призвело до переконливого пояснення завдання заявникові тілесних ушкоджень, Суд вважає, що розслідування скарг заявника було неефективним.

Констатовані порушення: заборона катування у процесуальному аспекті (ст. 3 Конвенції). Не виявлено порушень права на захист та права на справедливий суд (пп. «с» п. 3 ст. 6 у поєднанні з п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: нелюдське поводження, приниження гідності, правова допомога, справедливий судовий розгляд, позбавлення волі