Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 січня 2014 року

у справі «East/West Alliance Limited» проти України»

за заявою № 19336/04

Щодо порушення права на мирне володіння своїм майном у зв’язку із свавільним та необгрунтовано надмірним вилученням податковою міліцією майна підприємства

Фабула справи: Підприємство-заявник стверджувало про порушення статті 1 Першого протоколу, а також пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку із численними та різноманітними втручанням органів влади у його право власності на чотирнадцять літаків, що, як стверджувалося, призвело до позбавлення підприємства-заявника цього майна. Підприємство-заявник стверджувало, що держава припустилася низки незаконних дій та бездіяльності, що порушило його права власності, включаючи такі:

1. виїмка документації на літаки;
2. вилучення літаків Ан-28 та Л-410;
3. розпорядження МДА про визнання шести Ан-28 безхазяйним майном та дозвіл на їх продаж на цій підставі;
4. продаж Ан-28 третім особам до закінчення судового провадження, розпочатого підприємством-заявником з метою оскарження рішення державних органів про визнання цих літаків безхазяйним майном, та в той час, коли зазначені літаки перебували під арештом згідно з розпорядженням суду;
5. продовжувана охорона літаків Ан-28 податковою міліцією навіть після кількох судових рішень, згідно з якими літаки мали бути повернуті підприємству-заявнику;
6. пошкодження шести літаків Ан-28 та трьох літаків Л-410 та нівечення їхнього обладнання, а також зникнення п’яти літаків Л-410 під час їхнього перебування на зберіганні державних органів;
7. рішення міської ради, яким муніципальному підприємству Аеропорт "Черкаси" було дозволено продати на відкритому аукціоні вісім літаків Л-410, що належали підприємству-заявнику (очевидно п’ять з них були зрештою продані); та
8. невиконання судових рішень, які набули статусу остаточних, згідно з якими літаки мали бути повернуті підприємству-заявнику.

Підприємство-заявник наголошувало на тому, що щодо нього не було порушено кримінальної справи і що воно не мало податкової заборгованості. З огляду на усі вищезазначені питання та на свою нездатність повернути свою власність підприємство-заявник доводило, що наслідком втручання держави-відповідача стало фактично незаконне та свавільне позбавлення підприємства-заявника його майна.

Правове обґрунтуванняя: перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Висновки: Суд погоджується з тим, що вилучення документів на право власності було засобом контролю за користуванням майном. Суд зазначає про відсутність в матеріалах справи докладних відомостей та документів, в яких наводилися б підстави для зазначеного вилучення та його необхідність. У той же час Суд зауважує, що хоча державні органи не заперечували вилучення документів, які підтверджували право власності підприємства-заявника на літаки, вони ніколи не використовували їх в якості доказів у будь-якому кримінальному провадженні щодо ділових партнерів підприємства-заявника (щодо самого підприємства - заявника кримінальної справи порушено не було). Більш того, саме відсутність зазначеної документації спонукала державні органи дійти висновку про неможливість встановлення власника літаків (див., зокрема, пункт 20). На думку Суду, така поведінка податкових органів може тлумачитися як така, що виявляє ознаки недобросовісності та свавілля. Отже, Суд доходить висновку, що виїмка податковою міліцією документації підприємства-заявника суперечила вимогам статті 1 Першого протоколу.

Суд зауважує, що, як визнали самі національні органи, воно не здійснювалось на підставі належного процесуального документа, а це було порушенням національного законодавства (див. пункт 106). Це приводить Суд до висновку, що вилучення літаків Ан-28 та Л-410 підприємства-заявника 30 березня 2001 року не відповідало вимозі щодо законності, передбаченій статтею 1 Першого протоколу.

Суд зазначає, що у цій справі підприємство-заявник попередило державні органи про пошкодження своїх літаків ще у 2004 році та що його занепокоєння виявилося вірним (див. пункт 77). Тим не менш, до часу, коли нарешті у червні 2011 року підприємству-заявнику було дозволено повернути свої літаки, вони були у такому поганому стані, що більше не могли вважатися літаками та були нічим іншим, ніж окремими агрегатами та компонентами (див. пункт 97). Незважаючи на те, що окрім охорони літаків податковою міліцією підприємство-заявник саме залучило до охорони літаків охоронну фірму (див. пункти 75 та 242), Суд визнає, що відповідальність за фізичне пошкодження літаків лежить на державі. Суд також зазначає, що ніщо не вказує на те, що це пошкодження, яке фактично становило повне знищення майна, було неминучим.

Констатовані порушення: право на мирне володіння своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) та право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: захист власності, захід забезпечення кримінального провадження, приватна власність, орган правопорядку, виконання рішення суду, оскарження рішення органу досудового розслідування