Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 грудня 2014 року

у справі «Падура проти України»

за заявою № 48229/10

Щодо неефективного проведення досудового розслідування смерті особи

Фабула справи: група молодих людей напала на чоловіка заявниці та його товариша (П.). Чоловік заявниці зазнав тяжких черепно-мозкових травм, включаючи переломи кісток черепа. Його товариш отримав синці та садна на обличчі, переломи кісток носа, струс головного мозку та інші менш тяжкі ушкодження. Після цієї події чоловіка заявниці було госпіталізовано і він залишався у лікарні у вегетативному стані, а пізніше помер. К. було пред’явлено обвинувачення у хуліганстві за ч. 1 ст. 296 КК України. Заявниця скаржилася, що кримінальне розслідування смерті її чоловіка було неефективним. Посилаючись на ст. 6 Конвенції, вона також скаржилася на надмірну тривалість провадження на національному рівні.

Правове обґрунтування: якщо смерть сталася за підозрілих обставин, залишаючи вірогідним припущення про умисне позбавлення життя, держава має забезпечити певну форму ефективного офіційного розслідування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, п. 38). Це є зобов’язанням не результату, а зобов’язанням засобів. Органи державної влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановити причину смерті або винних осіб, є загрозою недотримання цього стандарту (див. вищезазначене рішення у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), п. 41).

Ефективність розслідування передбачає вимогу щодо оперативності й розумної швидкості. Навіть якщо в певній ситуації можуть існувати складнощі та перепони, які перешкоджають прогресу у розслідуванні, негайна реакція органів влади є необхідною для підтримки громадської впевненості у їхній відданості принципу верховенства права та попередженню будь-яких ознак незаконних дій або їх безкарності (див. рішення від 9 квітня 2009 року у справі «Шиліх проти Словенії» (Silih v. Slovenia) [ВП], заява № 71463/01, п. 195). Більше того, із плином часу перспектива проведення будь-якого ефективного розслідування істотно зменшуватиметься.

Висновки: апеляційний суд залишив без змін вирок К., яким його визнано винним у завданні чоловіку заявниці тілесних ушкоджень, що призвели до його смерті, та стягнув відшкодування моральної й матеріальної шкоди, завданої злочином. Суд зауважує, що національним органам влади знадобилося понад шість років та п’ять місяців з часу вчинення злочину, щоб дійти таких висновків. Проте загальна тривалість розслідування кримінальної справи та подальшого судового розгляду не видається виправданою. Після тривалого періоду розслідування та судового розгляду районний суд вирішив відправити справу на додаткове розслідування, вважаючи, що підсудним слід було пред’явити обвинувачення у вчиненні більш тяжких злочинів. У період з 2009 по 2011 рік під час нового судового розгляду відбулася низка затримок через незабезпечення органами влади явки учасників до суду. Багато разів судові засідання переносилися, спричиняючи численні затримки, що призвели до збільшення загальної тривалості провадження. У 2011 році судовий розгляд також було призупинено, оскільки районний суд вважав за необхідне проведення додаткових слідчих дій. У підсумку затримки у розслідуванні та судовому розгляді призвели до того, що деякі обвинувачення щодо двох підсудних було знято у зв’язку з закінченням строку давності. Провадження на національному рівні щодо встановлення обставин смерті чоловіка заявниці не відповідало процесуальним вимогам ст. 2 Конвенції.

Констатовані порушення: право на життя (ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: умисні тяжкі тілесні ушкодження, свавільне позбавлення життя, розумність строків судового розгляду