Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 липня 2014 року

у справі «Яворовенко та інші проти України»

за заявами № 25663/02 та іншими

Щодо порушення права мирно володіти своїм майном у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь особи

Фабула справи: національні суди та комісії з трудових спорів винесли рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили та стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не змогли домогтися своєчасного виконання рішень. Заявники скаржилися на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв'язку із зазначеними скаргами. Прямо або по суті вони посилались на п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції, а також на ст. 1 Першого протоколу.

Правове обґрунтування: з огляду на свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пп. 56-58 і 66-70) Суд доходить висновку, що було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого Протоколу у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення ст. 13 Конвенції у зв'язку з тим, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту для відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Висновки: рішення, ухвалені на користь заявників, не було виконано у належний час, відповідальність за що несуть державні органи.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції), право мирно володіти своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) та право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: захист власності, розумність строків, справедливий судовий розгляд, виконавче провадження