Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 липня 2014 року

у справі «Осаковський проти України»

за заявою № 13406/06

Щодо порушення права на свободу та особисту недоторканність у зв’язку з надмірним триманням обвинуваченого під вартою

Фабула справи: заявника було затримано працівниками міліції і він зізнався у завданні тілесних ушкоджень Ф. та у вчиненні розбійного нападу на салон гральних автоматів. За твердженнями заявника, ці визнавальні показання були сфабрикованими і їх надано у результаті жорстокого поводження з ним. Зокрема, працівники міліції застосовували до нього електричний струм, душили його протигазом та вдавались до інших способів катування. Заявник також скаржився, що тривалість тримання його під вартою була надмірною. Він посилався на п. 3 ст. 5 Конвенції. Заявник скаржився, що впродовж тримання його під вартою з 16 березня 2005 року по 18 серпня 2006 року він не мав доступу до ефективної процедури, за допомогою якої можна було б розглянути питання щодо законності тримання його під вартою. Він посилався на п. 4 ст. 5 Конвенції. Заявник також скаржився, що перше кримінальне провадження щодо нього було надмірно тривалим. Він посилався на ст. 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд часто встановлював порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у випадках, коли національні суди продовжували тримання заявника під вартою, посилаючись в основному на тяжкість обвинувачень та використовуючи стереотипні формулювання, навіть не розглядаючи конкретних фактів або можливості застосування альтернативних запобіжних заходів (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пп. 80-81, від 10 лютого 2011 року; «Третьяков проти України» (Tretyakov v. Ukraine), заява № 16698/05, п. 59, від 29 вересня 2011 року, та вищенаведене рішення у справі «Ідалов проти Росії» (Idalov v. Russia), п. 147).

У вищенаведеній справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine) (пп. 84-85 і 100), а також у низці інших справ проти України він вже зазначав, що відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції особи, що тримаються під вартою, мають право на доступ до процедури, за допомогою якої питання їхнього продовжуваного тримання під вартою може бути швидко розглянуто з урахуванням їхньої конкретної ситуації та особистого становища (див., наприклад, рішення у справах «Буряга проти України» (Buryaga v. Ukraine), заява № 27672/03, пп. 73-74, від 15 липня 2010 року; «Вітрук проти України» (Vitruk v. Ukraine), заява № 26127/04, пп. 92-93, від 16 вересня 2010 року, та вищенаведене рішення у справі «Третьяков проти України» (Tretyakov v. Ukraine), п. 66). Суд зауважує, що у цій справі судові органи неодноразово розглядали клопотання заявника про звільнення з-під варти та відмовляли в їхньому задоволенні. Проте у цих рішеннях не містилося жодного аналізу особистого становища та доводів заявника. З огляду на це Суд не вбачає підстав відходити від своєї попередньої практики та доходить висновку, що процедура, в межах якої розглядалася законність тримання заявника під вартою, не відповідала стандартам, що вимагаються п. 3 ст. 5 Конвенції.

Розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II).

Висновки: справа заявника неодноразово поверталась на новий судовий розгляд або на додаткове розслідування. Суд також зауважує, що з наявних матеріалів випливає, що після останнього повернення матеріалів справи на додаткове розслідування 30 жовтня 2007 року провадження стояло на місці. За цих обставин Суд не знаходить жодного переконливого пояснення загальній тривалості зазначеного провадження. Органи влади взяли заявника під варту та тримали його під вартою у період з 16 березня 2005 року до 18 серпня 2006 року на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та виправдати його продовжуване тримання під вартою.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження (п. 3 ст. 5 Конвенції), право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання (п. 4 ст. 5 Конвенції) та право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: позбавлення волі, розумність строків, кримінальне провадження, приниження гідності, справедливий судовий розгляд