Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 лютого 2017 року

у справі «Кривенький проти України»

за заявою № 43768/07

Щодо порушення права на мирне володіння майном у зв’язку з вилученням у особи земельної ділянки без виплати будь-якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування

Фабула справи: заявник отримав сертифікат на право на земельну частку (пай), який підтверджував його право на частку землі площею 3,61 га, яка належала колективному сільськогосподарському підприємству «В.Г.». У той же час, згідно з його твердженнями, йому було виділено конкретну ділянку площею 3,61 га, яку він з того часу обробляв і сплачував на неї земельний податок. Вбачається, що виділена земля складалася, як мінімум, з двох різних частин, площа однієї з яких становила 0,6021 га. Підприємство «В.Г.» об’єдналось із сусіднім колективним сільськогосподарським підприємством «Х.», яке було визначено його правонаступником. Після злиття підприємство «Х.» не зареєструвало себе в якості нового власника землі, яка раніше належала підприємству «В.Г.». Згодом два сільськогосподарські підприємства знову розділились. Верховна Рада України постановила вилучити 150 га землі підприємства «Х.» та передати її закритому акціонерному товариству «У.К.К.» для видобутку родовищ каоліну. Заявник скаржився на те, що він був позбавлений своєї земельної ділянки у порушення ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Заявник стверджував, що ретроспективне визнання недійсним його права власності на спірну земельну ділянку площею 0,6021 га було свавільним та було здійснене з порушенням принципу «належного урядування».

Правове обґрунтування: спірна земельна ділянка площею 0,6021 га становила «майно» заявника у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Як вбачається з беззаперечних доводів заявника, у 1997 році спірна ділянка була виділена заявнику в натурі як частка земельної ділянки, яка знаходилась у спільній власності членів колективного сільськогосподарського підприємства, а згодом (у червні 2003 року) заявнику був офіційно виданий державний акт про право власності на зазначену ділянку.

Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (див., зокрема, рішення у справах «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), заява № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушіч проти Хорватії» (<…>), заява № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).

Необхідно оцінити, чи було це позбавлення законним, чи здійснювалося воно в інтересах суспільства та чи переслідувало законну ціль за допомогою засобів, достатньо пропорційних цілі, якої прагнули досягнути (див., серед інших джерел, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункти 49, 50, від 15 вересня 2009 року).

Право власності заявника на спірну ділянку було визнане недійсним на підставі того, що у день видання розпорядження про виділення йому цієї землі, її вже було надано ЗАТ «У.К.К.». Розпорядження про надання тієї самої землі заявнику було прийняте помилково. Отже, Суд вважає, що визнання права власності заявника недійсним в рамках змагального судового процесу з метою виправлення помилки при наділенні таким правом власності ґрунтувалося на національному законодавстві.

Ділянка заявника була вилучена у нього на підставі постанови Верховної Ради України щодо розширення ділянки під кар’єр по видобутку каолінів. Отже, Суд вважає, що позбавлення майна відповідало суспільним інтересам і переслідувало законну ціль.

Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов’язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення у справах «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII). У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на державні органи обов’язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див. зокрема, рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04, пункт 71, від 20 жовтня 2011 року, з подальшими посиланнями).

Висновки: заявник отримав та володів земельною ділянкою, про яку йдеться у цьому провадженні, відповідно до дійсного сертифікату та добросовісно. Він сплачував податок на землю та обробляв її з 1997 року як власник частки на земельній ділянці, яка належала колективному сільськогосподарському підприємству, а в 2003 році належним чином оформив своє право власності. За цих обставин, на думку Суду, той факт, що у 2006 році земля була вилучена у заявника без виплати будь-якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування, є достатнім для того, щоб дійти висновку, що в результаті позбавлення заявника цієї земельної ділянки на нього був покладений непропорційний тягар.

Констатовані порушення: право на захист власності (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Ключові слова: право власності на нерухоме майно, земельні спори, суспільна необхідність