Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 грудня 2014 року

у справі «Кушнір проти України»

за заявою № 42184/09

Щодо неналежності умов тримання під вартою обвинуваченого та не забезпеченням його адекватним медичним обслуговуванням

Фабула справи: 03 липня 2008 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні грабежу. Заявник скаржився за ст. 3 Конвенції, що побутові умови тримання його у СІЗО були жахливими, що його кілька разів необґрунтовано поміщали до карцера і до нього застосовували інші примусові заходи. Посилаючись на ст. 2 Конвенції, він також скаржився, що впродовж тримання під вартою він не був забезпечений адекватним медичним обслуговуванням.

Правове обґрунтування: згідно зі ст. 3 Конвенції на державу покладається обов’язок піклуватися про те, щоб умови тримання особи під вартою відповідали принципу поваги до людської гідності, щоб характер і спосіб застосування такого заходу не завдавали їй душевного страждання чи труднощів, інтенсивність яких перевищує той неминучий рівень страждань, що завжди є невід’ємною складовою тримання під вартою (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 94, ECHR 2000-XI).

Здоров’я осіб під вартою має належним чином охоронятися (див. вищенаведене рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), п. 94). Ненадання належного медичного обслуговування може становити поводження, не сумісне з гарантіями статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey) [ВП], заява № 22277/93, п. 87, ECHR 2000-VII, та «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява № 3456/05, п. 90, від 4 жовтня 2005 року).

Лише той факт, що особу під вартою оглянув лікар та призначив певний вид лікування, автоматично не може призвести до висновку, що медична допомога була достатньою (див. рішення від 29 листопада 2007 року у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, п. 116). Державні органи влади повинні також забезпечити докладне документування стану здоров’я ув’язненої особи та його або її лікування протягом ув’язнення (див., наприклад, рішення від 26 жовтня 2006 року у справі «Худобін проти Росії» (Khudobin v. Russia), заява № 59696/00, п. 83); оперативність та точність діагнозу і лікування (див. вищенаведене рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), п. 115, та рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 104-106); а за умови, коли це викликано медичним станом, - регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою лікування хвороб ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів (див. вищенаведенї рішення у справах «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), п. 109 та п. 114; «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), п. 79; та рішення від 13 липня 2006 року у справі «Попов проти Росії» (Popov v. Russia), заява № 26853/04, п. 211). Державні органи влади також повинні довести, що були створені умови, необхідні для фактичної реалізації призначеного лікування (див. вищенаведене рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), п. 116, та рішення від 7 листопада 2006 року у справі «Голомійов проти Молдови» (Holomiov v. Moldova), заява № 30649/05, п. 117). При цьому Суд зазначає, що при оцінюванні належності лікування слід керуватися критерієм належної старанності, оскільки обов’язок держави лікувати тяжко хворих осіб під вартою є обов’язком засобів, а не обов’язком результату (див. рішення від 4 жовтня 2011 року у справі «Гогінашвілі проти Грузії» (Goginashvli v. Georgia), заява № 47729/08, п. 71).

Загалом, Суд залишає за собою достатню свободу розсуду при визначенні того, який саме рівень охорони здоров’я був необхідним за конкретних обставин справи. Такий рівень має бути «сумісним з людською гідністю» ув’язненого, але також має враховувати «практичні вимоги ув’язнення» (див. рішення від 22 грудня 2008 року у справі «Алексанян проти Росії» (Aleksanyan v. Russia), заява № 46468/06, п. 140).

Висновки: побутові умови тримання заявника у СІЗО становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження, всупереч вимогам ст. 3 Конвенції. Впродовж тримання у СІЗО заявник не отримав адекватного лікування від туберкульозу.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції). Не виявив порушень права на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження (п. 3 ст. 5 Конвенції) та права ініціювати провадження, в ході якого суд встановить законність його затримання (п. 4 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: приниження гідності, заборона катування, позбавлення волі, запобіжний захід