Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 лютого 2017 року

у справі «Кулік проти України»

за заявою № 34515/04

Щодо встановлення чіткого строку тримання під вартою

Фабула справи: 30 січня 2003 року заявника було затримано працівниками міліції та поміщено під варту до РВ ГУМВС України. Він зазнав жорстокого поводження працівників міліції з метою змусити його зізнатися у вчиненні подвійного вбивства. Працівник міліції К. разом із іншим невстановленим працівником міліції душили його та погрожували вбивством йому та його родині. Вони також обіцяли, що, якщо заявник зізнається, вони переконають суд першої інстанції, що він був неосудним і не міг бути притягнутий до відповідальності за вбивства. За відсутності адвоката заявник погодився зізнатися та написав «явку з повинною» під диктовку працівника міліції К. Явка з повинною була датована 01 лютого 2003 року, та у ній зазначалося, що заявнику було роз’яснено його права за статтею 63 Конституції України. Вироком суду заявника було визнано винним у вчиненні подвійного вбивства.

Заявник скаржився на затримання 30 січня 2003 року без складання протоколу до 01 лютого 2003 року, а також на те, що його попереднє ув’язнення у період з 30 червня 2003 року до 22 серпня 2003 року, а також під час перегляду його справи було незаконним, оскільки воно здійснювалося без відповідного судового рішення або було необґрунтованим та не обмеженим у часі. Він посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі «Нештяк проти Словаччини» (Nešťák v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року). Суд вважає, що тримання під вартою відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» та «проти» звільнення (див. рішення у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86, від 14 жовтня 2010 року).

Обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади (див. рішення у справах «Белчев проти Болгарії» (Belchev v. Bulgaria), заява № 39270/98, п. 82, від 08 квітня 2004 року та «Кастравет проти Молдови» (Castravet v. Moldova),заява № 23393/05, п. 33, від 13 березня 2007 року).

Висновки: не вдаючись до оцінки аргументації, наданої судами в обґрунтування тримання заявника під вартою, Суд зазначає, що рішення про взяття заявника під варту не встановлювало чіткого строку дії запобіжного заходу, що само по собі суперечить вимозі законності, закріпленій у статті 5 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Соловей та Зозуля проти України» (Solovey and Zozulya v. Ukraine), заяви №№ 40774/02 та 4048/03, п. 59, від 27 листопада 2008 року та «Доронін проти України» (Doronin v. Ukraine), заява № 16505/02, п. 59, від 19 лютого 2009 року). Більше того, Суд констатував, що ця проблема є повторюваною у справах проти України внаслідок існування законодавчих прогалин (див. рішення у зазначеній справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), п. 98 та рішення у справі «Кондратьєв проти України» (Kondratyev v. Ukraine), заява № 5203/09, пп. 109-112, від 15 грудня 2011 року).

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (п. 1 ст. 5 Конвенції), право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) та право на захист (пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції).

Не виявив порушень права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: умови тримання під вартою, етапування у дні судових засідань, тримання у металевій клітці