Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 жовтня 2017 року

у справі «Віктор Назаренко проти України»

за заявою № 18656/13

Щодо порушення принципу рівності сторін у зв’язку з розглядом апеляційної скарги без повідомлення учасника справи

Фабула справи: суд ухвалив рішення на користь заявника у справі за його позовом, зобов’язавши, районне управління Пенсійного фонду України збільшити розмір його пенсії у зв’язку з підвищенням в країні показника середньої заробітної плати з моменту його виходу на пенсію. Відповідач, управління Пенсійного фонду, подав апеляційну скаргу. Суд першої інстанції повідомив заявника, що у його справі було подано апеляційну скаргу. Він звернувся до апеляційного суду з проханням повідомити про дату судового засідання у його справі. Згідно з його твердженнями він не отримував ніякої відповіді та ніякої додаткової інформації щодо провадження до 22 лютого 2013 року, коли отримав остаточну постанову апеляційного суду від 26 червня 2012 року, якою було скасовано постанову суду першої інстанції. Заявник скаржився на те, що апеляційним судом його справу було розглянуто за його відсутності, та, що його не було повідомлено про дату судового засідання. Відповідно він не міг надати заперечення на апеляційну скаргу, подану органом державної влади. Постанову суду не було проголошено публічно, він не міг оскаржити її в апеляційному порядку, оскільки його справу було розглянуто в рамках скороченого провадження.

Правове обґрунтування: принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Ці принципи, які охоплюють усі аспекти процесуального законодавства Договірних Сторін, також застосовуються в конкретній сфері вручення сторонам судових документів, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції не може тлумачитись як такий, що визначає конкретну форму вручення документів (див. рішення у справі «Авотіньш проти Латвії» [ВП] (<…> [GC]), заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016). Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року). Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями).

Національне законодавство, перш за все КАС, містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагали, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, мала повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагало, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Договірні Сторони мають виявляти сумлінність для забезпечення ефективного здійснення прав, які гарантуються ст. 6 (див., наприклад, рішення у справі «Фретте проти Франції» (Frette v. France), заява № 36515/97, пункт 49, ЄСПЛ 2002-I). Дійсно обов’язок заявника також полягав у тому, щоб проявляти особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі «Тойшлер проти Німеччини» (Teuschler v. Germany), заява № 47636/99, від 04 жовтня 2001 року; рішення у справі «Сухорубченко проти Росії» (Sukhorubchenko v. Russia), заява № 69315/01, пункт 48, від 10 лютого 2005 року; ухвалу щодо прийнятності у справі «Гуржий проти України» (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03, від 01 квітня 2008 року; та рішення у справі «Мускат проти Мальти» (Muscat v. Malta), заява № 24197/10, пункт 44, від 17 липня 2012 року). Проте Суд вважає, що за таких обставин він продемонстрував достатню сумлінність.

Висновок: всупереч національному законодавству та незважаючи на зусилля заявника захистити свої інтереси, йому не було надіслано копію поданої у його справі апеляційної скарги або не було надано адекватної можливості подати відзив на неї. Це призвело до порушення принципу рівності сторін.

Констатовані порушення: принцип рівності сторін (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливий судовий розгляд, змагальність сторін, перегляд судового рішення, право оскаржити судове рішення