Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 червня 2017 року

у справі «Шабельник проти України (№2)»

за заявою № 15685/11

Щодо порушення права на справедливий суд у зв’язку з порушенням принципу рівності сторін та перевищенням повноважень Верховним Судом

Фабула справи: вироком суду заявника визнано винним у викраденні, вимаганні та вбивстві пані С. Його також було визнано винним у вчиненні розбійного нападу. Суд обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі. Заявник подав касаційну скаргу. Верховний Суд розглянув справу за відсутності заявника, але у присутності його адвоката і прокурора. Верховний Суд дійшов висновку, що, окрім порушень, наслідком яких стало виключення первинних зізнавальних показань заявника, не було допущено інших порушень кримінально-процесуальних норм, які б могли поставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції (апеляційний суду) щодо доведеності винуватості заявника або правильність кваліфікації його дій. Слідчі органи і суд розглянули усі обставини справи, які могли б стосуватися правильного розгляду справи. Висновки суду першої інстанції ґрунтувалися на прийнятних і достатніх доказах. Заявник скаржився на те, що Верховний Суд у ході перегляду його справи у касаційному провадженні порушив низку положень ст. 6 Конвенції. Стверджував, що принцип рівності сторін було порушено, оскільки він не був присутнім в засіданні Верховного Суду. Він стверджував, що його представник звертався до Верховного Суду з клопотанням про проведення повторного розгляду справи у його повному складі (перший етап провадження в цьому суді) у присутності заявника. Тому Верховний Суд не мав жодних підстав вважати, що заявник не бажав брати участь у другому етапі провадження у цьому суді. Заявник вказував, що Верховний Суд не лише оцінив законність рішення суду першої інстанції в контексті згаданого першого рішення у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine), але також провів повторну оцінку всієї доказової бази і дійшов власного нового висновку щодо винуватості заявника, що він не мав повноважень робити відповідно до національного законодавства.

Правове обґрунтування: Суд зауважує, що у справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2) він зіткнувся із процедурою розгляду справи Верховним Судом після ухвалення рішення Суду на користь заявника у кримінальній справі.

У цій справі Верховний Суд виключив зізнавальні показання заявника із доказової бази, але дійшов висновку, що інших доказів було достатньо для доведення винуватості заявника у вчиненні розбійного нападу та вбивстві пані К.

Проте Суд усвідомлює той факт, що у цій справі провадження у Верховному Суді суттєво відрізнялось від того, що розглядалось у згаданій справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2)). Зокрема, у той час як у попередній справі Верховний Суд продовжував чітко посилатися на зізнавальні показання заявника, отримані з порушенням його конвенційних прав, у цій справі Верховний Суд, залишаючи без змін вирок щодо заявника, не зробив жодного прямого посилання на будь-які його показання працівникам правоохоронних органів.

Висновки: аргументація Верховного Суду та порядок, якого він дотримувався, не відповідали вимогам справедливості, притаманним п. 1 ст. 6 Конвенції.

Висновок у згаданій справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2)) також стосується і цієї справи щодо того, що за конкретних обставин справи тільки її повний перегляд міг забезпечити відповідну інстанцію для належного розгляду впливу виключення зізнавальних показань заявника на незаперечність інших доказів щодо нападу на пані К.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: змагальність сторін, перегляд судового рішення, кримінальне провадження, касаційна інстанція