Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 липня 2017 року

у справі «Ростовцев проти України»

за заявою № 2728/16

Щодо позбавлення права на перегляд вироку у кримінальній справі

Фабула справи: вироком суду заявника визнано винним за ч. 2 ст. 309 КК України – незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком два роки та шість місяців. Заявник визнав, що він придбав у невстановленої особи на вулиці десять блістерних упаковок трамадолу, знеболювального засобу наркотичного типу, на суму, еквівалентну 53 євро. Він висловив каяття та просив про поблажливість при винесенні вироку. Враховуючи ці зізнання, судом першої інстанції на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України було визнано недоцільним дослідження доказів, щодо «обставин», які «ніким не оспорювались». Заявник оскаржив вирок, стверджуючи, що його зізнання у суді першої інстанції стосувалося лише фактів, а не правової кваліфікації кримінального правопорушення, яка, за його твердженням, була помилковою. Він стверджував, що зберігання трамадолу, як таке, не є незаконним, а лише за умови порушення встановлених правил. За цих підстав його дії слід було кваліфікувати не за ст. 309 КК України, як зберігання наркотичних засобів, а за ст. 320 КК України, а саме порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів та їх аналогів. Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження. Суд зазначив, що заявник не оспорював обставин кримінального правопорушення, і що суд першої інстанції діяв на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України. Проте в апеляційній скарзі заявник не погодився з визнанням його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК України, та з правовою кваліфікацією його дій. Суд дійшов висновку, що з огляду на зізнання заявника та дії суду першої інстанції у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 394 КПК України, вирок не може бути оскаржено з підстав, на які посилався заявник. Заявник скаржився, що його було позбавлено права на перегляд вироку в кримінальній справі щодо нього.

Правове обґрунтування: Договірні Сторони мають широкі межі свободи розсуду щодо визначення порядку реалізації права, передбаченого ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції. Отже, перегляд судом вищої інстанції вироку або призначеного покарання може стосуватися як фактичних обставин, так і правових аспектів, або обмежуватися виключно питаннями права. Крім того, у деяких країнах обвинувачений, який бажає оскаржити рішення суду, повинен отримати на це дозвіл. Проте будь-які обмеження права на перегляд, що містяться у національному законодавстві, мають за аналогією з правом доступу до суду, закріпленим п. 1 ст. 6 Конвенції, переслідувати законну мету та не порушувати саму суть цього права (див. рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France), заява № 29731/96, п. 96, ECHR 2001-II).

Загалом не заперечувалось, що заявник мав право на розгляд його справи в апеляційному порядку, але не мав змоги оскаржити рішення у своїй справі у такий спосіб, оскільки не оспорював обставини, що стали підставою для його засудження, і таким чином погодився із застосуванням скороченої форми судового розгляду. Хоча визнання подій заявником могло становити відмову від деяких його процесуальних прав (див., наприклад, рішення у справі «Нацвлішвілі та Тагонідзе проти Грузії» (Natsvlishvili and Togonidze v. Georgia), заява № 9043/05, п. 91, ECHR 2014, витяги), безперечно така відмова не стосувалась права на апеляційне оскарження правової кваліфікації дій заявника. Саме на цій підставі заявник звертався з апеляційною скаргою. Отже, не можна стверджувати, що заявник відмовився від свого права на апеляцію.

Суд, використовуючи ті самі принципи, що застосовуються до права доступу до суду, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції, має встановити, чи було завдано шкоди самій суті права заявника на апеляційне оскарження внаслідок відмови у відкритті апеляційного провадження за його скаргою (див. вищенаведене рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France), п. 96). При цьому Суд встановить, чи може той факт, що національні суди залишили без задоволення апеляційну та касаційну скарги заявника, вважатися передбачуваним з огляду на відповідне законодавство та практику (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), від 23 жовтня 1996 року, п. 42, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1996-V, та «Майскі проти Хорватії (№ 2)» (Majski v. Croatia (no. 2), заява № 16924/08, п. 69, від 19 липня 2011 року).

Остання позиція національних судів у кримінальній справі заявника прямо суперечить тлумаченню відповідних положень законодавства Урядом і наведеній Урядом практиці ВССУ, згідно з якою поняття «обставини», використане під час відповідного провадження на національному рівні, розповсюджувалося лише на фактичні обставини справи та не включало в себе їхню кримінально-правову кваліфікацію. Переконливого пояснення такої невідповідності надано не було. Більше того, після повідомлення Уряду держави-відповідача про справу ВССУ у своєму інформаційному листі до судів нижчих інстанцій, посилаючись на цю заяву, що розглядається Судом, нагадав, що визнання фактичних обставин справи під час провадження у суді першої інстанції не позбавляє підсудного права на оскарження на підставі неправильного застосування матеріального кримінального законодавства. Таким чином, не можна стверджувати, що заявник повинен був передбачити, що не оспорюючи факти, встановлені в судовому засіданні, він відмовлявся від можливості оскарження обвинувального вироку щодо себе, якщо він вважав правову кваліфікацію своїх дій невірною.

Висновки: тлумачення відповідних положень національного законодавства, застосоване національними судами у справі заявника, не було «передбачуваним» і, застосовуючи його, національні суди порушили саму суть права заявника на подання апеляційної скарги.

Констатовані порушення: право на оскарження в кримінальних справах (ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції).

Ключові слова: перегляд судових рішень, кримінальне провадження, апеляційна інстанція